Армійська авіація — окремий рід військ у складі Сухопутних військ Збройних Сил України, який поєднує ударну потужність бойових гелікоптерів із гнучкістю транспортних машин і діє безпосередньо на підтримку наземних підрозділів у найскладніших умовах загальновійськового бою. Вона забезпечує вогневу підтримку, тактичні десанти, доставку вантажів і медичну евакуацію там, де піхота та бронетехніка найбільше потребують допомоги з повітря.
Сьогодні чотири окремі бригади з гелікоптерами Мі-24 та Мі-8 продовжують виконувати критичні місії, адаптуючись до щільної протиповітряної оборони противника, масованих атак дронів і вимог сучасного маневреного бою. Екіпажі літають на гранично малих висотах, використовують нічне обладнання та координують дії з наземними підрозділами, перетворюючи гелікоптери на справжні «крила піхоти».
Армійська авіація демонструє унікальну здатність змінювати хід локальних боїв: знищувати бронетехніку, прикривати наступ, евакуювати поранених під вогнем і навіть перехоплювати повільні ударні дрони на певних ділянках фронту. Це не просто техніка — це висококваліфіковані екіпажі, які ризикують життям щодня, щоб дати сухопутним військам перевагу в мобільності та вогневій міці.
Історія: від радянської спадщини до власного бойового шляху
Після проголошення незалежності Україна отримала значний парк армійської авіації колишнього Радянського Союзу. На території країни дислокувалося близько десяти окремих гелікоптерних полків і кілька ескадрилій, загалом майже дев’ятсот машин різних типів — від легких Мі-2 до важких Мі-26. У 1992–1993 роках частину техніки та особового складу передали Національній гвардії, а решту на короткий час перевели до Повітряних Сил. Уже в липні 1994 року армійську авіацію повернули до складу Сухопутних військ, де вона й закріпилася як окремий рід військ.
У 1990-ті роки відбулося скорочення та реорганізація: з полків формували бригади, багато машин законсервували або списали через брак фінансування та пального. Попри це, екіпажі зберігали навички та брали участь у миротворчих місіях ООН у Ліберії, Кот-д’Івуарі та Демократичній Республіці Конго. Там українські вертолітники виконали сотні вильотів, евакуювали тисячі людей і перевезли сотні тонн гуманітарних вантажів.
З 2014 року армійська авіація отримала перший серйозний бойовий досвід в АТО. Вертольоти виконували десанти, вогневу підтримку та евакуацію. Втрати були болісними: за перші місяці боїв безповоротно втратили вісім машин і одинадцять авіаторів. У 2022 році навантаження зросло в рази. Гелікоптери діяли в умовах щільної російської ППО, літали на гранично малих висотах, використовували рельєф місцевості для маскування та виконували короткі «вистрибуючі» атаки. Деякі екіпажі брали участь у підтримці оборони Києва, евакуації з «Азовсталі» та операціях на інших напрямках.
Організаційна структура: чотири бригади на ключових напрямках
Армійська авіація Сухопутних військ ЗСУ організаційно складається з чотирьох окремих бригад, командного пункту та допоміжних підрозділів. Кожна бригада має свій аеродром базування, ремонтні можливості та ескадрильї різного призначення.
- 11-та окрема бригада армійської авіації «Херсон» базується в районі Чорнобаївки на Херсонщині;
- 12-та окрема бригада імені генерал-хорунжого Віктора Павленка — у Новому Калинові на Львівщині;
- 16-та окрема бригада «Броди» — у місті Броди Львівської області;
- 18-та окрема бригада імені Ігоря Сікорського — у Полтаві.
Управління та координацію здійснює 8-й командний пункт армійської авіації в Чернігові. Така структура дозволяє швидко перекидати підрозділи між напрямками та зосереджувати зусилля там, де ситуація найгостріша. Бригади підпорядковуються безпосередньо командуванню Сухопутних військ, що забезпечує тісну взаємодію з піхотою, танкістами та артилеристами.
Основні завдання: вогонь, десант і порятунок з неба
Армійська авіація виконує низку завдань, які роблять її незамінною для Сухопутних військ.
- Вогнева підтримка під час наступу та оборони: гелікоптери завдають ударів по скупченнях живої сили, бронетехніці та вогневих точках противника, часто діючи в безпосередній близькості до лінії бойового зіткнення.
- Тактичні десанти та перекидання підрозділів: можливість висадити відділення або взвод у тилу або на флангах ворога за лічені хвилини.
- Транспортування вантажів і боєприпасів на передові позиції, де наземний транспорт піддається постійному обстрілу.
- Медична евакуація поранених (CASEVAC) безпосередньо з поля бою, що значно підвищує шанси на виживання.
- Розвідка та коректування вогню артилерії, а також у деяких випадках боротьба з повітряними цілями — насамперед повільними ударними дронами.
Після списку варто додати, що універсальність техніки дозволяє одному екіпажу за один виліт виконувати кілька завдань одночасно: доставити вантаж, нанести удар і забрати поранених. Саме ця гнучкість відрізняє армійську авіацію від «великої» авіації Повітряних Сил, яка діє на більших висотах і зазвичай на більшій відстані від передової.
Техніка та озброєння: гелікоптери, випробувані війною
Основу парку складають два типи машин радянської розробки, які українські підприємства суттєво модернізували.
| Тип вертольота | Основне призначення | Озброєння та особливості | Максимальна швидкість |
|---|---|---|---|
| Мі-24 (всі модифікації, включно з ПУ-1) | Ударний / транспортно-бойовий | 30-мм гармата, некеровані ракети С-8 та С-13, протитанкові керовані ракети «Штурм» або «Атака», засоби протидії ППО («Адрос») | близько 335 км/год |
| Мі-8 (МТ, МСБ-В та інші модернізації) | Транспортно-бойовий / універсальний | Кулемети, некеровані ракети, можливість встановлення ПТКР; велика вантажна кабіна (до 24 десантників або вантаж) | близько 250 км/год |
| Мі-2 (включно з МСБ) | Легкий багатоцільовий / навчальний | Кулемети або некеровані ракети; використовується для зв’язку, розвідки та навчання | близько 210 км/год |
Українські модернізації, зокрема Мі-24ПУ-1 від КАРЗ «Авіакон» та «Мотор Січ», включають нові двигуни з кращими характеристиками на висоті та в спеку, сучасні системи оптико-електронної протидії, покращені прицільно-навігаційні комплекси та супутникову навігацію. Деякі Мі-8 також отримали українські двигуни та модернізоване обладнання, що підвищило надійність і бойові можливості.
Гелікоптери армійської авіації літають так низько, що пілоти буквально «читають» рельєф місцевості, використовуючи кожну складку terrain для прикриття від ворожих радарів і зенітних ракет.
Роль у повномасштабній війні: адаптація та нові виклики
З 2022 року армійська авіація працює в умовах, яких не знала жодна армія світу раніше в такому масштабі. Щільна мережа російських зенітних комплексів, переносні зенітно-ракетні комплекси на кожному напрямку та масоване застосування дронів змусили екіпажі повністю змінити тактику.
Польоти відбуваються переважно на висотах 10–50 метрів, з використанням «напівземного» профілю — вертоліт ніби «танцює» між деревами та пагорбами. Атаки короткі: піднявся з укриття, випустив залп некерованих ракет або застосував керовану зброю по цілі, позначеній дроном-розвідником, і знову сховався. Нічні операції з використанням приладів нічного бачення стали нормою.
Особливої уваги заслуговує нова роль у боротьбі з ударними дронами «Шахед»/«Герань». Гелікоптери, оснащені кулеметним озброєнням, успішно перехоплюють повільні цілі на певних висотах і в певних районах. За даними відкритих джерел, лише за один рік армійська авіація знищила понад три тисячі двісті таких дронів. У травні 2026 року гелікоптери збили понад чотириста ворожих БпЛА. Це завдання вимагає від пілотів виняткової майстерності: потрібно виявити малопомітну ціль уночі, зайняти правильну позицію для стрільби та не підставитися під власну ППО.
Коли піхота потрапляє в оточення або під щільний обстріл, саме гелікоптер часто стає єдиним шансом на швидку евакуацію або доставку боєприпасів, які вирішують результат бою.
Підготовка пілотів та технічний персонал: майстерність ціною ризику
Підготовка екіпажів армійської авіації — це багаторічний процес, що поєднує теоретичні знання, сотні годин нальоту на тренажерах і реальних машинах, стрільби на полігонах та нічні польоти. Пілоти вчаться літати в складних метеоумовах, читати рельєф на гранично малих висотах, швидко реагувати на відмови систем і працювати в парі з наземними авіанавідниками.
Технічний персонал не менш важливий: механіки, озброєнці та спеціалісти з радіоелектронного обладнання забезпечують готовність машин у польових умовах. Під час війни ремонтні бригади часто працюють безпосередньо на аеродромах під загрозою обстрілів, повертаючи пошкоджені гелікоптери в стрій за лічені дні.
Міжнародний досвід і перспективи розвитку
Українська армійська авіація має унікальний бойовий досвід, який цікавить фахівців багатьох країн. Миротворчі місії та, особливо, повномасштабна війна дали практичні уроки щодо дій у високозагрозливому середовищі, інтеграції з безпілотними системами та організації медичної евакуації під вогнем.
У світі аналогічні структури існують у США (Army Aviation), Великій Британії та інших країнах. Американська армійська авіація, наприклад, зробила ставку на важкі ударні вертольоти AH-64 Apache з потужними сенсорами та керованими ракетами, а також активно розвиває безпілотні технології та майбутні конвертоплани. Український досвід показує, що навіть модернізовані радянські машини за умови правильної тактики та мужності екіпажів залишаються ефективними проти сучасних загроз.
Подальший розвиток української армійської авіації, ймовірно, передбачатиме глибшу інтеграцію з безпілотними літальними апаратами, продовження модернізації наявного парку та, за можливості, поповнення новими зразками техніки. Головне залишається незмінним: армійська авіація — це той компонент Сухопутних військ, який дає командирам додатковий вимір маневру та вогню саме тоді, коли наземні сили потребують його найбільше.
Гелікоптери продовжують злітати щоночі й щодня, несучи на своїх гвинтах не лише ракети та вантажі, а й надію тисяч піхотинців на землі.
About the Author
