Борис Юхимович Стекляр прожив життя, яке втілює драматичні повороти XX століття на українських землях — від добровольця Червоної армії, що йшов крізь пекло Сталінграда й Берліна, до одного з найвідоміших спеціалістів радянської контррозвідки на Рівненщині. Його ім’я асоціюється з жорстокою боротьбою проти українського підпілля після війни, зокрема з операцією, що поклала край діяльності художника Ніла Хасевича. Водночас Стекляр залишався для багатьох ветераном, який бачив себе захисником радянського ладу в регіоні, де спалахували повстанські вогнища.
Його кар’єра охоплює не лише фронтові битви й таємні операції, а й післявідставний період, коли колишній полковник керував «Інтуристом» у Рівному понад три десятиліття. Сьогодні, у 2026 році, історія Бориса Стекляра продовжує викликати суперечки: для одних — це приклад відданості обов’язку, для інших — символ радянських репресій проти національного руху. Розповідь про нього дозволяє глибше зрозуміти, як особисті долі формувалися під тиском епохи, де лояльність і виживання йшли пліч-о-пліч.
Через детальні спогади самого Стекляра, архівні матеріали та історичний контекст ми можемо простежити, як звичайний юнак з Волині перетворився на фігуру, чиє ім’я досі лунає в дискусіях про пам’ять війни та повоєнного періоду.
Ранні роки: коріння в родині військового
Народжений 29 січня 1923 року в Новоград-Волинському, що нині носить назву Звягель, Борис Стекляр зростав у родині, де військова служба була не просто професією, а способом життя. Батько, Юхим Яковлевич, служив у Червоній армії, мати, Євгенія Давидівна, походила з єврейської родини. Хоча в анкетах він пізніше вказував національність «українець», коріння поєднувало українські та єврейські традиції, що формувало характер хлопця, готового до випробувань.
Після закінчення десятилітки в червні 1941-го юнак одразу рвався на фронт. Війна застала його на випускному, і вже за кілька днів він опинився в 38-му окремому батальйоні зв’язку 12-ї армії як мотоциклетний кулеметник. Ті перші місяці стали школою виживання: відступ під Уманню, осколкове поранення в голову, госпіталь у Акбулаку. Ці події заклали фундамент його стійкості, яку він пронесе через усі наступні роки.
Полум’я Великої Вітчизняної: розвідка й поранення
З грудня 1941-го Стекляр служив у взводі полкової розвідки 908-го стрілецького полку на Калінінському фронті під Ржевом. Розвідка — це не лише сміливість, а й холодний розрахунок: нічні вилазки, захоплення «язиків», постійна загроза. Перша така операція припала на його день народження, 29 січня 1942-го. Пізніше, під час однієї з вилазок біля Собакіно, він отримав важке поранення в ліву ногу від розривної кулі, але все одно захопив полоненого й документи.
Після лікування — Сталінградська битва в складі 491-го протитанкового артилерійського полку. Тут Стекляр командував відділенням, проводив розвідку в степу, ховався в чагарниках і влаштовував засідки. Він згадував, як чорнозем, який німці вивозили для своїх полів, згодом побачив знову під Пінськом — символічний знак, що війна повертається туди, звідки почалася. Битви за звільнення Білорусі, Риги, Варшави, переправа через Одер і Берлінська операція — кожен етап додавав нагород.
Серед них орден Червоного Прапора, два ордени Вітчизняної війни I ступеня, орден Вітчизняної війни II ступеня, орден Червоної Зірки та медалі «За оборону Сталінграда», «За взяття Берліна», «За визволення Варшави». У травні 1945-го його призначили командиром роти СМЕРШ у Берліні. Цей перехід став поворотним: від фронтового розвідника до контррозвідника.
Після закінчення Новосибірської школи контррозвідки НКО СМЕРШ з відзнакою Стекляр попросився не в Москву, а саме на Західну Україну — у Рівненську область. З 1946 року він почав службу оперуповноваженим у МГБ, згодом КДБ. Регіон кипів: повстанський рух ОУН-УПА чинив опір радянській владі, і Стекляр швидко став одним з головних фахівців у цій боротьбі.
Він брав участь у численних операціях, сидів у засідках, працював з інформаторами. У 1952 році закінчив Рівненський вечірній університет марксизму-ленінізму, а в 1958-му — педагогічний інститут за фахом викладач російської мови та літератури. Звання росли: капітан, майор, підполковник, полковник. До 1976 року він очолював відділ управління КДБ Рівненської області.
Його служба в 1940–1950-х роках на Рівненщині зробила Стекляра ключовою фігурою в радянській системі протидії націоналістичному підпіллю.
Операція 1952 року: доля Ніла Хасевича та бункер біля Сухівців
4 березня 1952 року міжобласна оперативна група під керівництвом капітана Стекляра оточила бункер на хуторі біля села Сухівці, за 12 кілометрів від Клевані. Метою був «Зот» — псевдонім Ніла Хасевича, головного художника-референта пропаганди Волинського крайового проводу ОУН. Його гравюри та плакати стали візуальним символом повстанського руху, поширювалися навіть за кордоном і потрапили до матеріалів ООН.
За словами самого Стекляра, після оточення бункера пролунала вимога здатися. Відповіді не було. Тоді кинули кілька гранат РГД через лаз. Після вибухів витягли три тіла. Хасевич, за версією операції, спочатку застрелив двох своїх соратників, а потім себе, аби уникнути полону. У руках він стискав автомат, а нога була відсутня — наслідок давнішого поранення. Тіла виставили для ідентифікації, а потім поховали в невідомому місці.
Ця операція стала однією з найрезонансніших в кар’єрі Стекляра. Для радянської влади Хасевич був ідеологічним ворогом, для українських націоналістів — героєм-мучеником. У 2017 році Генеральна прокуратура України порушила справу за статтею про умисне вбивство двох і більше осіб, але Стекляр своєї провини не визнав, вважаючи дії виконанням службового обов’язку.
Роки боротьби з підпіллям: від Рівненщини до таборів
У 1960-х Стекляр виконував оперативні завдання в радянських виправно-трудових таборах, зокрема в Дубравному ВТТ Мордовської АРСР. Там він працював з українськими політичними в’язнями, розвінчуючи, за офіційними оцінками, ідеологію «буржуазного націоналізму». За ці заходи отримав подяку від голови КДБ УРСР Віталія Нікітченка.
Його досвід включав не лише силові операції, а й психологічну роботу, вербування, аналіз документів. Стекляр завжди підкреслював, що діяв у рамках закону свого часу, без «заборонених методів». До 1956 року, за його спогадами, ситуація в регіоні стабілізувалася, хоча окремі групи повстанців діяли ще довго.
Відставка та нове життя: «Інтурист» і ветеранські будні
У 1976 році полковник Стекляр вийшов у відставку й очолив рівненське відділення міжнародного агентства «Інтурист». Понад 33 роки він організовував тури для іноземців, показуючи радянську Україну з найкращого боку. Цей період став для нього можливістю поєднати досвід розвідника з практичною роботою: спілкування з людьми, логістика, культурний обмін.
Він жив у Рівному на Соборній вулиці разом із донькою Іриною, брав участь у ветеранських заходах, парадах Перемоги. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня, званням «Почесний ветеран України» та грамотою Верховної Ради. Його некролог у 2018 році опублікувала «Красная звезда», підкреслюючи внесок у боротьбу з агентурою на Західній Україні.
Суперечлива спадщина: пам’ять крізь призму часу
Після смерті Бориса Стекляра 18 січня 2018 року його ім’я не зникло зі сторінок історії. У 2016–2017 роках він намагався через суд заборонити розсекречення своєї особової справи в архівах СБУ, але безуспішно. Справа щодо операції 1952 року стала частиною ширших дискусій про переосмислення радянського минулого в незалежній Україні.
Для одних Стекляр — герой, який захищав стабільність після війни. Для інших — уособлення системи, що придушувала національно-визвольний рух. Ця подвійність відображає складність української історії XX століття, де лінії фронтів пролягали не лише між арміями, а й між ідеологіями всередині суспільства.
Його життя нагадує, що кожна епоха створює своїх героїв і антигероїв залежно від того, з якої перспективи дивитися.
Основні етапи життя та кар’єри Бориса Стекляра
| Період | Роки | Ключові події та досягнення |
|---|---|---|
| Ранні роки та початок війни | 1923–1941 | Народження в Новоград-Волинському; доброволець Червоної армії в серпні 1941-го |
| Велика Вітчизняна війна | 1941–1945 | Поранення під Уманню, Ржевом, Сталінградом; визволення Риги, Варшави, Берлін; численні ордени та медалі |
| Служба в органах безпеки | 1945–1976 | Школа СМЕРШ; робота в МГБ/КДБ Рівненської області; операція проти Ніла Хасевича 1952 р.; робота в таборах |
| Відставка та цивільна діяльність | 1976–2018 | Керівник «Інтуристу» в Рівному 33 роки; ветеранські заходи; смерть у 2018-му |
Джерела даних: Вікіпедія (українська та російська версії), детальні спогади в інтерв’ю ветерана.
Борис Стекляр не був просто учасником подій — він був їх активним творцем у часи, коли вибір між лояльністю й виживанням визначав долю тисяч людей. Його історія залишає простір для роздумів про те, як особиста відданість ідеї може стати частиною більшої історичної картини, яка й досі формує нашу пам’ять.
About the Author
