БПЛА «Горлиця» — це багатофункціональний безпілотний авіаційний комплекс, створений ДП «Антонов» для потреб Сухопутних військ ЗСУ. Він поєднує розвідку вдень і вночі з можливістю точного ураження цілей, ставши першим українським ударним дроном такого класу. Розробка демонструвала, як вітчизняна авіабудівна школа переходить від транспортних літаків до сучасних безпілотних систем, здатних працювати в глибині оборони противника.
Комплекс включає чотири БПЛА, наземну станцію керування та засоби старту й посадки. «Горлиця» призначена для оптико-електронної розвідки за будь-якої погоди, координації артилерійського вогню та нанесення ударів ракетами «повітря-земля». Її поява в 2017 році стала символом амбіцій України створити власну лінійку важких БПЛА, конкурентних закордонним аналогам.
Хоча серійне виробництво не запустили повною мірою, проект заклав фундамент для подальших розробок і показав реальні технічні можливості української кооперації підприємств.
Історія створення: від макета до першого польоту
Роботи над «Горлицею» стартували в 2016 році за рішенням Міністерства оборони та «Укроборонпрому». ДП «Антонов» очолило кооперацію з десятками українських компаній, які надали комплектуючі для авіоніки, двигунів і композитних матеріалів. Уже в серпні 2016-го на виставці озброєння представили аеродинамічно подібну модель, а за рік, 8 листопада 2017-го, на льотно-випробувальній базі в Гостомелі прототип піднявся в небо.
Перший політ тривав кілька хвилин, але став знаковим: секретар РНБО Олександр Турчинов особисто спостерігав за маневрами. Дрон плавно відірвався від злітної смуги, виконав коло і м’яко приземлився. Цей момент зафіксували десятки камер, і він одразу розлетівся по новинах. Розробка фінансувалася коштом підприємства, без повного державного контракту, що підкреслювало ініціативу конструкторів.
До 2018–2019 років команда перейшла до «Горлиці-2» — еволюційної версії з більшим навантаженням. Виготовили прес-форми для композитного фюзеляжу, зібрали демонстратор. Проект розвивався в умовах, коли Україна тільки нарощувала досвід у безпілотній авіації, і «Горлиця» стала школою для інженерів.
Технічні характеристики БПЛА «Горлиця-1» та їхнє значення
«Горлиця-1» (АН-БК-1) мала злітну масу близько 200 кг і корисне навантаження до 50 кг. Це дозволило встановлювати потужну оптико-електронну станцію, цифрові камери та боєприпаси. Крейсерська швидкість 150–180 км/год давала стабільність під час тривалої розвідки, а максимальна 230 км/год — швидкий вихід на ціль.
Тривалість польоту сягала 7 годин, практична стеля — 5000 метрів. Тактичний радіус дії досягав 120–150 км, а загальна дальність — 1050 км. Такі параметри робили дрон ідеальним для роботи в оперативній глибині: він міг годинами барражувати над позиціями, передавати координати артилерії та повертатися на базу.
Для початківців важливо зрозуміти: стеля 5000 м означає, що дрон летить вище більшості переносних зенітних комплексів, а дальність 1050 км перевищує можливості багатьох тактичних БПЛА. Це не іграшка, а повноцінна платформа, здатна впливати на хід бою бригади.
| Параметр | Горлиця-1 | Горлиця-2 (планові) |
|---|---|---|
| Злітна маса, кг | 200 | 250–300 |
| Корисне навантаження, кг | 50 | 65 |
| Тривалість польоту, год | 7 | не менше 8 |
| Практична стеля, м | 5000 | 1800–2400 (робоча розвідка) |
| Тактичний радіус, км | 120–150 | 150 |
| Крейсерська швидкість, км/год | 150–180 | 150–180 |
Дані наведено за матеріалами сайту ukrmilitary.com. Таблиця показує, як проект еволюціонував від розвідувально-ударного до більш потужного аналога.
Конструкція, обладнання та інженерні рішення
Фюзеляж і крила «Горлиці» виконані з композитних матеріалів — легких, міцних і малопомітних для радарів. Це зменшило масу і підвищило дальність. Двигун внутрішнього згоряння (пізніше планували АІ-450 від «Івченко-Прогрес») забезпечував надійність у польоті на великі відстані. Зліт відбувався з катапульти або підготовленої смуги, посадка — по-літаковому, що спрощувало експлуатацію в польових умовах.
Серцем ставала оптико-електронна станція з денними та тепловізійними камерами. Вона автоматично розпізнавала, захоплювала й супроводжувала рухомі цілі. Система керування поєднувала автономний режим за GPS/інерціальними датчиками та захищені радіоканали. Для просунутих користувачів важливо знати: така комбінація робить дрон стійким до перешкод і електронної війни.
Корисне навантаження 50–65 кг дозволяло нести дві керовані ракети «повітря-земля» або додаткові сенсори. Розробники інтегрували обладнання для передачі даних у реальному часі на командний пункт, що перетворювало «Горлицю» на ланку між розвідкою та вогнем артилерії.
Бойові задачі: як «Горлиця» працює в реальних умовах
У тактичній глибині противника дрон виконує відразу кілька ролей. Він веде розвідку, передає точні координати, корегує вогонь гаубиць і РСЗВ. При необхідності сам наносить удари високоточними боєприпасами. Це економить життя піхоти, бо зменшує потребу в ближньому контакті з ворогом.
Для початківців поясню: уявіть, як один апарат заміняє цілу розвідувальну групу. Він літає на висоті, де його важко помітити, і за 7 годин може обстежити десятки квадратних кілометрів. У сучасній війні, де панує безпілотна розвідка, така машина дає перевагу в швидкості реакції.
За моїм досвідом аналізу подібних систем, «Горлиця» могла б стати справжнім помічником механізованих бригад, особливо в умовах інтенсивних бойових дій на сході.
Горлиця-2: еволюція та порівняння з Bayraktar TB2
У 2021 році «Антонов» ініціював створення «Горлиці-2» — оперативно-тактичного аналога турецького Bayraktar TB2. Злітна маса зросла до 250–300 кг, навантаження — до 65 кг. Тривалість розвідки перевищила 8 годин, хоча загальний час баражування був меншим за турецький варіант. Двигун АІ-450 і вітчизняна авіоніка робили проект незалежним від імпорту.
Функціонал залишився схожим: розвідка, удари, координація. Відмінність — у фокусі на власній кооперації. «Горлиця-2» мала стати конкурентоспроможною платформою, доступною за вартістю для ЗСУ. На етапі ескізного проектування її презентували потенційним замовникам.
Переваги української розробки та реальні виклики
Серед переваг — повна локалізація ключових компонентів, адаптація під наші кліматичні умови та інтеграція з існуючими системами ЗСУ. Композитний корпус зменшує радарну помітність, а захищені канали зв’язку протидіють РЕБ. Для просунутих читачів: проект демонстрував високий рівень інтеграції автопілота з бортовим озброєнням.
Виклики були очевидними. Відсутність стабільного державного фінансування призвела до призупинення робіт співвиконавців. Серійне виробництво не стартувало, хоча прототипи довели льотні якості. У 2026 році Україна продовжує розвивати дрони, але великі платформи на кшталт «Горлиці» вимагають політичної волі та інвестицій.
«Горлиця» показала, що Україна здатна створювати важкі БПЛА власними силами, і цей досвід не зникне.
Потенціал «Горлиці» в сучасній війні 2026 року
Сьогодні, коли безпілотники стали головною зброєю, «Горлиця» могла б доповнити лінійку FPV-дронів і далекобійних «камікадзе». Її дальність і точність ідеально пасують для ударів по тилових об’єктах, логістиці та командних пунктах. У кооперації з іншими розробками вона здатна змінити баланс на фронті.
Для звичайних користувачів, які цікавляться темою: вивчення таких проектів допомагає розуміти, чому інвестиції в авіабудування — це інвестиції в безпеку. «Антонов» продовжує працювати над безпілотними напрямками, і «Горлиця» залишається яскравим прикладом потенціалу.
Проект не завершився гучним серійним виробництвом, але він відкрив двері для нових ідей. Українські інженери довели: ми можемо не просто копіювати, а створювати своє. І це, мабуть, найцінніше, що залишила «Горлиця» в історії вітчизняної оборонки.
About the Author
