Галина Федишин — це не просто ім’я в новинах про обміни полоненими. Це символ незламності української жінки, яка поєднала в собі ніжність медикині та сталь морського піхотинця. З багатодітної родини на Прикарпатті вона пройшла шлях від цивільної медсестри до бойової медикині 36-ї окремої бригади морської піхоти, витримала пекло боїв за Маріуполь, 20 місяців російського полону і повернулася, щоб продовжувати службу та говорити світові правду про тортури.
Її історія — це хроніка кохання, яке вистояло в умовах, де навіть надія здавалася розкішшю: разом з коханим Миколою Гриценяком вони пройшли Азовсталь, полон, звільнення, а в жовтні 2024 року обвінчалися. Сьогодні Галина Федишин не просто повернулася додому — вона стала голосом за тих, хто ще чекає обміну, амбасадоркою України за кордоном і живим нагадуванням, що навіть у найтемніших камерах український дух не ламається.
Ця розповідь занурює в деталі її життя, від дитинства в Сваричеві до сучасних днів служби, показуючи, як звичайна дівчина перетворилася на легенду, яка надихає тисячі.
Дитинство в прикарпатській родині: коріння сили
Галина Федишин народилася і виросла в селі Сваричів Рожнятівської громади Івано-Франківської області. Багатодітна родина — п’ятеро синів і четверо доньок — стала для неї першою школою відповідальності та взаємопідтримки. Батьки з раннього віку прищеплювали дітям моральні цінності, вчили самостійності й турботи про ближнього. У такому середовищі Галина швидко зрозуміла, що життя — це не тільки радість, а й обов’язок допомагати іншим.
Після школи вона обрала медицину — вступила до Звягельського фахового медичного коледжу. Там опанувала професію медичної сестри, а потім рік працювала в цивільній лікарні рідного краю. Саме тоді, у 2015–2016 роках, серце вже кликало до чогось більшого. Контракт зі Збройними Силами України став природним продовженням її покликання: рятувати життя не в стерильних палатах, а там, де кожна секунда може коштувати комусь існування.
У 2016 році Галина приєдналася до лав 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Бойова медикиня — посада, яка вимагає не лише знань, а й холоднокровності під обстрілами. Вона швидко завоювала повагу побратимів своєю професійністю та людяністю. У 2021 році Президент України Володимир Зеленський нагородив її орденом «За врятовані життя» — визнання, яке підкреслило її внесок ще до повномасштабного вторгнення.
Бої за Маріуполь: героїзм під ворожим вогнем
Коли в лютому 2022 року почалося повномасштабне російське вторгнення, Галина Федишин уже була на передовій. Разом із підрозділом вона опинилася в оточеному Маріуполі. Бої за завод Ілліча та «Азовсталь» стали пеклом, де кожен день зливався в безперервний кошмар вибухів, поранень і втрат. Як бойова медикиня вона рятувала побратимів під щільним вогнем, зупиняла кровотечі, надавала першу допомогу в умовах, коли навіть вода була дефіцитом.
Галина згадує, як лікувала не лише своїх — навіть цивільних, які відкрито підтримували окупантів, але постраждали від їхньої агресії. «Людське життя — найбільша цінність у цьому світі», — ці слова стали її принципом. У травні 2022 року, під час організованого виходу захисників з «Азовсталі», вона потрапила в полон. Тоді ніхто не уявляв, що попереду — майже два роки неволі.
Цей період став випробуванням для всієї бригади. Галина Федишин пройшла його з гідністю, зберігаючи українську мову навіть там, де за це карали.
Пекло російського полону: 20 місяців випробувань
Після захоплення Галину Федишин доправили до колонії в Оленівці. Понад чотири місяці в колишньому ДІЗО — без нормальної їжі, медикаментів чи гігієни. Годували кашами з хробаками, воду брали з однієї ємності для пиття й миття підлоги. Холодні душі раз на десять днів, постійна волога і калюжі через забиті труби. Чоловіки, включно з її майбутнім чоловіком Миколою, жили в переповнених бараках по 150 осіб, спали просто на підлозі.
Восени 2023 року її перевели до буцегарні в Росії. Умови погіршилися: запрілий хліб, від якого нудило, відсутність жіночих засобів гігієни — доводилося використовувати ганчірки. Недоїдання призвело до критичної втрати ваги, але навіть тоді охорона змушувала їсти додаткову порцію каші під наглядом. Допити ФСБ супроводжувалися побиттями, моральним тиском і сексуальними приниженнями. Примушували вчити російські пісні на кшталт «Катюші» та «Дня перемоги», стояти годинами без права сісти.
Найважче, за словами Галини, було чути крики побратимів під час тортур. «Від цих криків можна було поїхати глуздом», — ділиться вона. Фізично більше діставалося чоловікам, на жінок тиснули психологічно. Але навіть там вона принципово розмовляла українською. За даними АрміяInform, полон тривав 1 рік, 7 місяців і 14 днів — період, який залишив слід на все життя, але не зламав дух.
Звільнення 3 січня 2024: остання дівчина-морпіх на волі
Обмін 3 січня 2024 року став одним із наймасштабніших. Галина Федишин вийшла останньою серед жінок-морпіхів. Коли охоронці сказали «спочатку жінку», вона ще не повірила. Автозак, переліт, скотч на очах — і раптом «Слава Україні!» від українських представників. Шок від вигляду побратимів з туберкульозом, обійми, дзвінок мамі — все це сталося в один день.
Наступного дня, 4 січня, коханий Микола Гриценяк, який також пройшов полон, зробив їй пропозицію. Кадри освідчення облетіли світ і стали символом перемоги любові над війною. Пара познайомилася ще на Волині під час служби, разом витримала Маріуполь і неволю.
Кохання, що пережило пекло: весілля морпіхів
У жовтні 2024 року Галина Федишин та Микола Гриценяк офіційно побралися. Весілля стало не просто святом — це був тріумф двох людей, які разом пройшли бої, полон і реабілітацію. Вони виховують лабрадора Дору, яку Микола завів під час її відсутності як спільну мрію. Собака допомогла йому пережити депресію і стала частиною їхньої нової родини.
Історія їхнього кохання надихає: від спільних боїв до спільного майбутнього. Галина часто повторює, що підтримка коханого і побратимів — це те, що допомагало триматися.
Життя після полону: реабілітація та повернення до служби
Повернення — це не кінець історії, а новий етап. Галина Федишин пройшла державну програму реабілітації, кілька операцій і додаткове відновлення. Психологічна адаптація триває досі: спілкування з побратимами, які розуміють біль, стало незамінним. Вона продовжує службу в 36-й бригаді морської піхоти, але вже не на передовій.
Галина просить суспільство ставитися до звільнених полонених і військових з інвалідністю просто з повагою — без гіперболізації чи жалю. «Хочемо просто ставлення з повагою», — каже вона в інтерв’ю Голосу Америки.
Амбасадорка України: голос за тих, хто ще в полоні
Після звільнення Галина Федишин стала активною амбасадоркою. У серпні 2024 року під час візиту до Вашингтона вона виступала в Українському домі, закликаючи не забувати про полонених. Вона спілкується з родинами, підтримує зв’язок з обмінами і нагадує світу про тортури в російських в’язницях.
Її місія — боротися за кожного українського захисника. «Я не можу бути щасливою в повному сенсі, допоки останній полонений не повернеться», — ці слова лунають у кожному її виступі.
Хронологія ключових подій у житті Галини Федишин
| Дата | Подія | Ключові деталі |
|---|---|---|
| 2016 рік | Початок служби | Підписання контракту з 36-ю бригадою морської піхоти як бойова медикиня |
| 2021 рік | Нагорода | Орден «За врятовані життя» від Президента України |
| Лютий–травень 2022 | Оборона Маріуполя | Завод Ілліча та «Азовсталь», порятунок поранених |
| Травень 2022 | Полон | Захоплення під час виходу з «Азовсталі» |
| 2022–2023 | Оленівка та Росія | Жахливі умови, тортури, 1 рік 7 місяців 14 днів |
| 3 січня 2024 | Звільнення | Останньою серед жінок-морпіхів |
| 4 січня 2024 | Освідчення | Пропозиція від Миколи Гриценяка |
| Жовтень 2024 | Весілля | Шлюб з коханим морпіхом |
| 2024–2026 | Сьогодення | Продовження служби, адвокація за кордоном, реабілітація |
Джерело даних: АрміяInform та Голосу Америки.
Внесок у суспільство: натхнення для тисяч
Галина Федишин сьогодні — більше, ніж військовослужбовиця. Вона живе прикладом, як зберігати людяність у нелюдських умовах. Її історії про полон допомагають розуміти масштаб російських злочинів, а її сила надихає жінок в армії не боятися обирати «чоловічі» професії. Разом із чоловіком вони показують, що кохання може вистояти навіть тоді, коли навколо — лише стіни камери.
Кожна її поява за кордоном — це нагадування, що Україна бореться не лише на фронті, а й за правду в серцях світу. А в Україні її слова допомагають родинам полонених триматися і вірити.
Історія Галини Федишин продовжується. Вона служить, любить, говорить правду — і тим самим робить Україну сильнішою. Кожен її день — це маленький крок до перемоги, де головне не просто вижити, а залишитися собою.
About the Author
