М-240 — радянська 240-міліметрова гладкоствольна система, яку конструктори розробили ще в повоєнні роки, а армії кількох країн застосовують і сьогодні, у 2026-му. Це найбільший калібр серед мінометів, які досі стоять на бойовому чергуванні: стандартна фугасна міна важить 130 кілограмів, а самохідна модифікація — 2С4 «Тюльпан» — здатна закинути активно-реактивний боєприпас на відстань до 20 кілометрів.
Нижче — про те, як конструкторське бюро Бориса Шавиріна створило цю зброю на базі 160-мм міномета, які боєприпаси має система, від звичайних осколково-фугасних мін до лазерно-керованого «Смільчака», де М-240 і «Тюльпан» застосовували від Голанських висот у 1973 році до сучасних боїв на сході й півдні України, і чим ця система принципово відрізняється від звичайного натовського міномета калібру 120 мм.
Матеріал також містить дві порівняльні таблиці з технічними характеристиками, перелік сильних і слабких сторін системи та актуальні дані про кількість бойових машин, що залишаються в строю станом на 2026 рік.
Історія створення: від задуму до першого пострілу
Розробка почалася в 1944 році, коли Головне артилерійське управління доручило конструкторському бюро під керівництвом Бориса Шавиріна створити міномет, здатний частково замінити важку гаубичну артилерію там, де вона програвала через вагу й вартість виготовлення стволів. За основу взяли вже випробуваний 160-мм міномет М-160 і збільшили калібр до 240 міліметрів — рекордного на той час показника для мінометних систем. Випробування тривали з перервами до 1949 року: інженери шукали баланс між потужністю пострілу й міцністю гладкого ствола, якому доводилося витримувати колосальний тиск порохових газів.
Серійне виробництво розгорнули на заводі №75 у сибірському місті Юрга з 1951 року, а офіційно на озброєння Радянської армії міномет прийняли в 1953-му. Перші роки М-240 служив в артилерійських полках стрілецьких дивізій, але вже наприкінці 1950-х його передали спеціалізованим важким мінометним батальйонам — конструкція виявилася надто громіздкою для звичайних піхотних підрозділів. Цікаво, що бойове хрещення зброя отримала не в радянській армії: у 1973 році під час Війни Судного дня єгипетські та сирійські розрахунки обстрілювали з М-240 ізраїльські укріплення на Голанських висотах і біля Суецького каналу, і лише через понад десятиліття систему випробували вже самі радянські війська в Афганістані.
Технічні характеристики: цифри, які вражають
Головна особливість М-240 — поєднання відносно скромної маси з надзвичайно потужним боєприпасом. У бойовому положенні буксирований міномет важить 4150 кілограмів, тоді як гаубиця такого ж калібру, яку досі використовує Тайвань, тягне майже на 29 тонн. Ця легкість — не випадковість, а наслідок принципово іншої конструкції: гладкий ствол без нарізів, тонкостінна міна й порівняно скромний пороховий заряд дозволяють закинути снаряд по крутій навісній траєкторії на відстань до 9,7 кілометра стандартною міною і до 20 кілометрів — активно-реактивною.
| Параметр | М-240 (буксирований) | 2С4 «Тюльпан» (самохідний) |
|---|---|---|
| Калібр | 240 мм | 240 мм |
| Маса в бойовому положенні | ≈4150 кг | ≈27,5 т (іноді округлюють до 30 т) |
| Екіпаж | 11 осіб | 9 осіб (4 у машині + 5 у машині забезпечення) |
| Дальність стандартною міною | до 9,7 км | до 9,65 км |
| Дальність активно-реактивним снарядом | до 20 км | до 18–20 км |
| Швидкострільність | 1 постріл/хв | 1 постріл/хв |
| Кут піднесення ствола | +45° … +65° | +50° … +80° |
Джерело даних: Wikipedia.
З таблиці видно, що самохідна версія важча й повільніша на розгортанні, зате не потребує окремого тягача і здатна змінити позицію відразу після залпу — а це критично важливо, коли по мінометній батареї працює контрбатарейна артилерія супротивника. Буксированому ж варіанту, навпаки, потрібно до 25 хвилин, щоб перейти з похідного положення у бойове.
Боєприпаси: чим стріляє М-240
Основний боєприпас — осколково-фугасна міна Ф-864 (пізніші партії позначали як 3Ф2 «Гагара») масою 130 кілограмів. З них 34 кілограми припадає на вибухову речовину — приблизно вчетверо-вп’ятеро більше, ніж несе снаряд звичайної 152-мм гаубиці, де вибухівки лише близько 7,5 кілограма. Саме тому цю зброю рідко застосовують проти живої сили у відкритому полі: її головна мета — укріплення, бункери й будівлі, які менші калібри пробити не здатні.
Окрім базової фугасної міни, для М-240 і «Тюльпана» за десятиліття розробили ще кілька спеціалізованих боєприпасів:
- Активно-реактивна міна — важить близько 228 кілограмів і завдяки додатковому реактивному двигуну збільшує дальність пострілу майже вдвічі, до 18–20 кілометрів, хоча точність при цьому дещо падає.
- Касетна міна «Нерпа» (3О8) — несе 14 осколкових суббоєприпасів, які розкидаються над ціллю на значній площі; загальна маса боєприпасу — 230 кілограмів, дальність — від 7 до 19 кілометрів.
- Керована міна «Смільчак» (3Ф5) — один із перших у світі лазерно-керованих мінометних снарядів, розроблений у 1980-х роках; наводиться на ціль променем лазерного цілевказівника і, за задумом конструкторів, здатна влучити в окрему амбразуру чи вікно доту.
- Запальна міна «Сайда» — застосовується для підпалу дерев’яних чи легких споруд і техніки супротивника.
- Бетонобійна міна — має посилений корпус, розрахований на пробиття залізобетонних перекриттів.
Окремо варто згадати, що в 1960–70-х роках для М-240 також розробили тактичний ядерний боєприпас — цей факт часто спливає в матеріалах про радянську мінометну програму, адже на той час це був рідкісний випадок, коли ядерний заряд узагалі вдалося вмістити в мінометний калібр. За офіційними російськими заявами, і хімічні, і ядерні міни давно зняті з озброєння, а підтверджених фактів їхнього бойового застосування немає.
Самохідна версія — 2С4 «Тюльпан»
Буксирований М-240 мав очевидну ваду: 11 осіб розрахунку мусили вручну піднімати 130-кілограмові міни спеціальними кліщами, а сам міномет потребував тягача й майже півгодини на розгортання. Тому вже на початку 1960-х конструкторське бюро Юрія Томашова на заводі «Уралтрансмаш» почало працювати над самохідним варіантом під шифром «Об’єкт 305». За основу взяли гусеничне шасі, споріднене з тим, що застосовувалося на комплексі «Круг», а модифікований ствол 2Б8 розробили в Пермі під керівництвом Юрія Калачникова.
Перші три машини зібрали в середині 1969 року, на озброєння прийняли на початку 1970-х, а повної бойової готовності підрозділи з «Тюльпанами» досягли в 1975-му — того ж року систему вперше зафіксувала західна розвідка, звідки й пішла натовська назва M-1975. На марші ствол складено вздовж корпусу, а перед пострілом він гідравлічно розвертається назад і спирається на масивну опорну плиту. Всередині корпусу розміщено два барабанні магазини на 40 мін, тож частину боєкомплекту заряджають напівавтоматично, хоча найважчі спеціальні боєприпаси все одно подають вручну через невеликий кран. За час серійного випуску до 1988 року завод «Уралтрансмаш», за різними оцінками, виготовив від приблизно 400 до майже 590 машин — точних цифр виробництва Росія офіційно не розкривала.
Бойовий шлях: від Голанських висот до Грозного
Історія бойового застосування М-240 і «Тюльпана» налічує вже понад пʼятдесят років і охоплює щонайменше пʼять збройних конфліктів на трьох континентах.
- Війна Судного дня, 1973 рік. Єгипетські розрахунки громили ізраїльські укріплення вздовж Суецького каналу, а сирійські — позиції на Голанських висотах, за що ізраїльські військові прозвали важкі міни «Голіафами».
- Громадянська війна в Лівані, 1975–1990 роки. У 1989 році сирійська артилерія обстріляла Східний Бейрут зі 180-мм гармат і М-240 одночасно, що, за оцінками, призвело до понад 900 жертв серед мирного населення.
- Війна в Афганістані, 1979–1989 роки. Радянські війська вперше застосували міномет у бою 1985-го — батарея зруйнувала укріплений пункт моджахедів за 12–15 хвилин, витративши лише пʼять-шість мін, і саме тоді вперше в бойових умовах випробували керовану міну «Смільчак».
- Чеченські війни, 1994–2000 роки. Під час другої кампанії лише за січень–лютий 2000 року по позиціях у Грозному випустили близько 1410 фугасних мін — місто зазнало руйнувань, порівнянних із наслідками масованих авіаударів.
- Громадянська війна в Сирії, з 2012 року. Обстріли Хомсу зробили цю зброю відомою на весь світ і викликали критику Human Rights Watch через застосування надважких мін у густонаселених кварталах.
Ці приклади поєднує одна закономірність: важкий міномет майже завжди з’являвся там, де інша артилерія вже вичерпала свої можливості проти укріплених позицій чи щільної забудови.
М-240 у російсько-українській війні
Із квітня 2022 року «Тюльпан» стабільно фігурує в зведеннях про бойові дії в Україні: вперше російські розрахунки застосували систему під час штурму «Азовсталі» в Маріуполі, а згодом — на Донбасі, під Вугледаром і на Харківщині, де важкі міни використовували проти укріплених опорних пунктів і командних пунктів. Українські підрозділи, своєю чергою, повернули до строю рідкісні буксировані М-240, які десятиліттями простояли на зберіганні чи навіть у музейних експозиціях, і застосовували їх на південному напрямку та поблизу Мар’їнки на Донбасі.
За даними аналітичного проєкту Oryx, який документує бойові втрати техніки за відкритими джерелами, станом на травень 2026 року українські захисники знищили щонайменше 58 самохідних «Тюльпанів» — більше десятої частини всього парку, що залишався в Росії до початку повномасштабного вторгнення.
Через повільну швидкострільність і відкриту позицію обслуги під час заряджання «Тюльпан» став пріоритетною ціллю для контрбатарейних груп і FPV-дронів: лише у травні 2026 року підрозділи ЗСУ підтвердили знищення чергової машини поблизу Вовчанська на Харківщині. За оцінками Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), до лютого 2026 року діючий парк російських «Тюльпанів» скоротився приблизно до 50 одиниць плюс близько 100 на зберіганні — тоді як до війни загальна чисельність сягала близько 400 машин.
М-240 проти інших мінометів: наскільки він унікальний
У класифікації мінометів калібр 240 міліметрів формує окрему, найважчу категорію, і порівняння з легшими системами одразу показує, наскільки він виділяється на їхньому тлі.
| Клас | Типовий калібр | Приклад системи | Орієнтовна дальність |
|---|---|---|---|
| Легкі | 51–82 мм | ротні й батальйонні міномети | кілька кілометрів, для підтримки піхоти зблизька |
| Важкі | ≈120 мм | стандартний натовський міномет | до 7,8 км |
| Надважкі | 240 мм і більше | М-240 / 2С4 «Тюльпан» | до 20 км з коригованим снарядом |
Джерело даних: UK Land Power.
Різниця не лише в цифрах. Типовий 120-мм міномет із возом важить близько 500 кілограмів і коштує зазвичай у районі 370 тисяч євро — його можуть обслуговувати кілька піхотинців просто на передовій без залучення окремої артилерійської частини. М-240 у цьому сенсі ближчий до облогової артилерійської системи: він програє звичайним гаубицям у дальності, зате переважає їх масою вибухівки на снаряд і здатністю класти міну майже вертикально, влучаючи навіть у ціль за товстою стіною чи на зворотному схилі пагорба.
Переваги та недоліки системи
Як і будь-яка вузькоспеціалізована зброя, М-240 та «Тюльпан» мають яскраво виражені сильні й слабкі сторони, які визначають, коли цю систему варто застосовувати, а коли краще покластися на звичайну гаубичну артилерію.
Серед переваг найчастіше називають такі:
- Величезна руйнівна сила снаряда — 34 кілограми вибухівки в стандартній міні достатньо, щоб зруйнувати залізобетонний бункер прямим влучанням.
- Крута навісна траєкторія, яка дозволяє вражати цілі за укриттями, у щільній міській забудові чи в гірських ущелинах — там, де настильний вогонь гармат безсилий.
- Порівняно невисока вартість самого ствола проти гаубиці такого ж калібру завдяки простій гладкоствольній конструкції без нарізів.
- Наявність керованого боєприпасу «Смільчак», який підвищує точність окремих пострілів до рівня високоточної зброї.
Коротко кажучи, проста конструкція ствола тут поєднана з боєприпасом, який за руйнівною дією не поступається снарядам значно важчих артилерійських систем.
Але зворотний бік цієї потужності — довгий список недоліків:
- Мізерна швидкострільність — один постріл за хвилину означає, що батарея не може швидко повторно “накрити” ціль, яка встигла змінити позицію.
- Невелика дальність порівняно із сучасними гаубицями й реактивними системами, які дістають на 30–40 і більше кілометрів.
- Розрахунок під час заряджання працює у відкритій позиції, що робить його вразливим до контрбатарейного вогню й розвідувальних дронів.
- Значна маса окремих боєприпасів фізично виснажує обслугу вже після кількох десятків пострілів поспіль.
Саме через ці слабкості сучасні армії тримають М-240 і «Тюльпан» не як основний засіб вогневої підтримки, а як вузькоспеціалізований інструмент для окремих, найскладніших завдань — штурму укріплених районів чи щільної міської забудови, де жодна інша система не дає порівнянного ефекту з першого влучання.
Де ця зброя служить у 2026 році
Попри вік, який давно перевищив сімдесят років, система залишається на озброєнні щонайменше кількох країн — Росії, Сирії, України та, за окремими оцінками, Казахстану, де станом на 2026 рік нараховують близько семи машин. Причина такого довголіття доволі проста: жодна інша серійна система у світі досі не поєднує настільки великий калібр із мобільністю гусеничного шасі, а розробляти заміну настільки вузькоспеціалізованій зброї економічно невиправдано для армій, які й так відчувають дефіцит артилерійських стволів. Тому навіть у добу дронів і високоточних боєприпасів важкий 240-міліметровий міномет час від часу нагадує про себе саме там, де потрібно проламати особливо міцну, глибоко ешелоновану оборону.
About the Author
