МіГ-23 в Україні: історія, модифікації та доля винищувача

Сріблястий силует із крилами, що мовби живі — то складаються, то розпрямляються в небі — саме таким запам’ятали МіГ-23 ті, хто бачив його над українськими аеродромами 1990-х. Цей радянський винищувач третього покоління, відомий на Заході як Flogger, став одним із найсуперечливіших спадків, що дісталися молодій українській державі після розпаду СРСР.

В арсеналі Повітряних сил України МіГ-23 займав специфічну нішу: перехоплювач, прикордонна сторожа неба, школа майстерності для пілотів. Його доля в незалежній Україні виявилася короткою, але повчальною — лише вісім років активної служби й затяжний епілог на базах зберігання.

Розглянемо детально, скільки літаків успадкувала Україна, які модифікації стояли на озброєнні, чому їх так швидко списали, і де сьогодні можна побачити цей легендарний винищувач зі змінною геометрією крила.

Як МіГ-23 опинився на українських аеродромах

Радянська спадщина, що дісталася Україні 15 травня 1992 року, була колосальною за обсягом. За даними Вікіпедії, новостворена держава успадкувала від СРСР близько 2800 літальних апаратів, з яких 1090 — бойові літаки. Серед них почесне місце займали МіГ-23 різних модифікацій, переважно перехоплювачі ППО.

За структурою три повітряні армії, що перейшли до складу Збройних сил України, налічували приблизно 80 винищувачів МіГ-23 у складі двох дивізій. Проте окремо їх отримали Війська ППО — створені 5 квітня 1992 року на базі радянських частин протиповітряної оборони. У сім винищувальних авіаполків Військ ППО входили перехоплювачі Су-15ТМ, МіГ-25ПД/ПДС та МіГ-23МЛД.

За інформацією Авіамузею (aviamuseum.com.ua), сумарно ВПС України отримали після розпаду СРСР приблизно 180 винищувачів моделей МіГ-23МЛ, МіГ-23МЛД та навчально-бойових МіГ-23УМ. Більшість із них концентрувалася на аеродромах західних та центральних областей, частина — у Криму.

Окрему категорію складали ударні машини. ВПС України отримали кілька десятків винищувачів-бомбардувальників МіГ-27 (індекс після 1980 року для серії МіГ-23БМ), які зберігалися на базах резерву й активної служби фактично не несли.

Технічні характеристики винищувача МіГ-23МЛ

МіГ-23МЛ — найрозповсюдженіша в Україні модифікація — це не просто літак, а інженерний компроміс між швидкістю, маневреністю та технологічною доступністю. Конструктори ОКБ Мікояна шукали машину, яка б замінила застарілий МіГ-21 і протистояла американському F-4 Phantom. Результат вийшов неоднозначним, але технічно цікавим.

Серце машини — двигун Р-35-300 із форсажною камерою, що видавав тягу до 13 000 кгс. Це дозволяло розганятися до 2500 км/год на висоті, тобто понад швидкість 2 Маха. Практична стеля сягала 18 500 метрів — параметр, гідний справжнього перехоплювача.

Унікальною родзинкою стала змінна геометрія крила. Консолі могли встановлюватися на кут стрілоподібності 16°, 45° або 72°. На зльоті й посадці — мінімальний кут для максимальної підйомної сили; в крейсерському польоті — 45°; на надзвукових швидкостях крила складалися до 72°, перетворюючи літак на стрілоподібну ракету.

Дані наведено за матеріалами Авіамузею та Української Вікіпедії. Озброєння варіювалося залежно від модифікації: для повітряного бою застосовувалися керовані ракети середньої дальності Р-23Р/Т і Р-24Р/Т з напівактивним радіолокаційним або тепловим наведенням, а для ближнього маневреного бою — компактні Р-60. Гармата ГШ-23Л із 200 снарядами завершувала арсенал.

Модифікації МіГ-23, що були в Україні

Сімейство МіГ-23 нагадувало розгалужене дерево: основний винищувач, перехоплювач ППО, ударний бомбардувальник, навчальна “спарка”. Україна отримала переважно дві гілки цього дерева — пізні винищувачі ППО та ударні машини серії МіГ-27.

МіГ-23МЛ став еталоном для українських авіачастин. Створений у середині 1970-х, він мав покращену авіоніку, потужніший двигун Р-35-300 і доопрацьовану аеродинаміку. Машина вийшла набагато надійнішою за попередні моделі, хоча проблеми зі змінною геометрією крила нікуди не зникли — гідравлічні системи поворотного механізму залишалися ахіллесовою п’ятою.

МіГ-23МЛД — фінальна еволюція винищувача. У цій модифікації встановили вдосконалену систему попередження про опромінення радаром, оновлену прицільну станцію та можливість використання нових ракет Р-73 ближнього бою. Саме МЛД складали кістяк українських Військ ППО на початку 1990-х.

МіГ-23УМ — двомісна навчально-бойова “спарка”, без якої жоден полк не міг готувати молодих пілотів. Інструктор сидів за курсантом і міг втрутитися в керування в будь-який момент — функція критично важлива, бо МіГ-23 був складною й безкомпромісною машиною.

МіГ-27 (раніше МіГ-23БМ) — окремий тип, ударний винищувач-бомбардувальник із нерухомим повітрозабірником і шестиствольною 30-мм гарматою ГШ-6-30. ВПС України мали кілька десятків машин модифікації МіГ-27БМД, але вони здебільшого стояли на базах зберігання й активно не експлуатувалися.

Чому МіГ-23 так швидко зняли з озброєння

Україна стала однією з перших пострадянських країн, що відмовилися від МіГ-23. Уже в 1993 році почалося поетапне зняття з озброєння, а остаточне списання припало на 2001 рік — тобто активна служба тривала менше десятиліття.

Причин для такого швидкого “виходу на пенсію” виявилося кілька, і всі вони були прозаїчними. По-перше, складність обслуговування. Через хитромудру конструкцію — особливо механізм повороту крила, що працював під колосальними навантаженнями, — МіГ-23 потребував у рази більше людино-годин технічного обслуговування, ніж простіший МіГ-29. Кожен запуск двигуна, кожна посадка вимагали ретельного контролю гідравліки.

По-друге, аварійність. За даними Авіамузею, через складність конструкції й обладнання МіГ-23 був досить аварійною машиною: у льотних випадках була втрачена значна частина парку. Невеликий ресурс планера тільки погіршував статистику — навіть свіжі за документами літаки накопичували втомні тріщини швидше, ніж аналоги.

По-третє, економіка. Молода Україна 1990-х фінансувала військову авіацію за залишковим принципом. У 2011 році на відновлення справності авіатехніки виділявся лише 1% від необхідного обсягу — і це вже після десятиліття економії. Утримувати парк зі 180 ненадійних літаків, коли є новіші МіГ-29 і Су-27, не мало сенсу.

По-четверте, дублювання ролей. МіГ-29 виконував завдання фронтового винищувача краще за МіГ-23, а Су-27 закривав потребу в перехопленні висотних цілей. МіГ-23 опинився між двох стільців — ані сильний у маневреному бою, ані рекордсмен дальності.

Ремонт і модернізація МіГ-23 в Україні

Поки літаки ще літали, їх потрібно було обслуговувати. Капітальний ремонт винищувачів МіГ-23 в Україні проводили на двох ключових підприємствах — Львівському державному авіаційно-ремонтному заводі та Одеському авіаційному заводі. Ці майданчики стали справжніми центрами компетенції зі складної радянської техніки.

Львівський завод протягом 1990-х і початку 2000-х виконував капітальний ремонт МіГ-23МЛ і МЛД як для української армії, так і за експортними контрактами. Алжир, Сирія, Ангола — українські фахівці відновлювали літаки для багатьох колишніх покупців радянської зброї. Цей напрямок забезпечував валютні надходження та підтримував кваліфікацію інженерів.

Глибокої модернізації МіГ-23 на українському озброєнні не проводилося — на відміну від МіГ-29 і Су-27, у які з 2014 року активно вкладали кошти. Логіка проста: інвестувати в платформу, яку все одно списують, було недоцільно. Гроші пішли на оновлення авіоніки сучасніших винищувачів.

Бойова репутація МіГ-23 у світі

Хоча Україна не застосовувала МіГ-23 у реальних боях, варто згадати, як ця машина проявила себе на чужих фронтах. Це дає контекст для розуміння, чому її так непослідовно оцінюють: одні називають дивом інженерії, інші — провальним експериментом.

Бойовий послужний список МіГ-23 невтішний. За даними видання Focus, машина зазнавала численних втрат у боях з ізраїльськими, іранськими, єгипетськими та американськими літаками. У 1982 році над Ліваном сирійські МіГ-23 програли ізраїльським F-15 і F-16 з нищівним рахунком. В операції “Буря в пустелі” 1991 року іракські МіГ-23 не змогли протистояти багатоцільовим F-15C.

Причини — складне керування, обмежений огляд із кабіни, посередня маневреність на критичних кутах атаки. Парадоксально, але саме передовість МіГ-23 (та сама змінна геометрія крила) обернулася його слабкістю: пілот мав одночасно стежити за бойовою обстановкою й керувати кутом стрілоподібності, що додавало навантаження.

Водночас у руках досвідченого льотчика МіГ-23 показував гідні результати. Перехоплювальна функція з потужним радаром “Сапфір-23” і ракетами Р-24 робила його небезпечним проти бомбардувальників і розвідників на великих висотах. Саме для цієї ролі — перехоплення висотних і високошвидкісних цілей — він і прийшов до українських Військ ППО.

Де сьогодні можна побачити МіГ-23 в Україні

Хоча з активної служби МіГ-23 знято майже чверть століття тому, побачити цю машину в Україні можна й досі — переважно як експонат історії авіації. Кілька десятків літаків збереглися в музеях, на аеродромах-меморіалах і навіть як пам’ятники просто неба.

Найвідоміша експозиція — Державний музей авіації імені О. К. Антонова в Києві, де представлені різні модифікації МіГ-23 у первозданному вигляді. Українська військово-повітряна школа в Харкові також має у своїй колекції зразки цих винищувачів для навчальних цілей.

Невелика частина машин залишається на базах зберігання — формально на консервації, фактично як джерело запчастин або просто архів. Із початком повномасштабної війни 2022 року виникали обговорення можливості розконсервації старих літаків, але МіГ-23 у цей контекст не потрапили: відновлення коштувало б більше, ніж принесло б користі, а пілотів, що пам’ятають цю машину, в Україні залишилось менше десятка.

МіГ-23 і війна 2022–2026: чи має сенс розконсервація

Станом на 2026 рік МіГ-23 не використовується в боях ані Україною, ані Росією — попри триваючу повномасштабну війну. Обидві сторони покладаються на сучасніші платформи: Україна — на МіГ-29, Су-27, Су-24, новоотримані F-16 і Mirage 2000, Росія — на Су-30, Су-35, Су-34.

Аналітики, зокрема відомий військовий експерт Том Купер, неодноразово зазначали, що МіГ-23 став класичним прикладом провалу радянської військово-промислової логіки: випущений у величезній кількості варіантів, він не приніс адекватного бойового результату. У сучасній війні з її щільною ППО, високоточними засобами та масовим застосуванням дронів стара платформа не має жодних шансів на виживання.

Окремо вартує згадати ризики експлуатації. Ресурс планерів МіГ-23, що залишаються на консервації, давно вичерпаний або наближається до критичної межі. Гідравлічні системи поворотного крила після 20+ років простою потребували б фактично повної заміни. Економічно й тактично сенсу в такій операції немає — простіше отримати додаткові F-16 від західних партнерів.

Спадщина МіГ-23 для української авіації

Попри коротку службу, МіГ-23 залишив помітний слід в історії української авіації. Передусім — як школа технічної експертизи. Інженери Львівського та Одеського авіазаводів, що десятиліттями ремонтували складні системи цієї машини, сформували унікальну компетенцію, яка потім стала в нагоді при модернізації МіГ-29 і Су-27.

Друге — досвід пілотів. Сотні українських льотчиків пройшли підготовку на МіГ-23, освоїли надзвукові швидкості, перехоплення цілей на великих висотах, тактику ППО. Багато хто з них потім переучувався на МіГ-29 і Су-27, передаючи навички молодшому поколінню.

Третє — урок про потрібність раціональних рішень. Україна першою серед пострадянських країн позбулася МіГ-23, не намагаючись штучно продовжувати йому життя. Ця прагматична логіка контрастує з підходом деяких сусідів, що тримали застарілу техніку до останнього й переплатили в обслуговуванні.

Сьогодні МіГ-23 для України — це передусім музейний експонат і символ епохи. Літак, що мав замінити МіГ-21 і протистояти F-4 Phantom, не виправдав сподівань ані в СРСР, ані у спадкоємних державах. Але в історії української авіації він зайняв своє місце — як перший серйозний урок про те, що технологічна складність без надійності та економічної доцільності завжди програє часу.

About the Author

admin

Administrator

Visit Website View All Posts