Михайло Дубинянський — київський історик і політичний оглядач, чиї щотижневі колонки в “Українській правді” та матеріали в ZN.ua вже понад два десятиліття формують ліберально-інтелектуальний дискурс в Україні. Його впізнаваний стиль — холодний раціоналізм, історичні паралелі та неприхована іронія — робить тексти впізнаваними з першого абзацу.
Дубинянський пише про російсько-українську війну, мобілізацію, мілітарні міфи, демократичні інституції та культурні розломи суспільства. Його позиція часто провокує гострі дискусії: одні називають його найкращим українським публіцистом, інші звинувачують у надмірному скептицизмі. Автор книги “Тисяча посмішок помаранчевої революції” (видавництво “Факт”) та постійний колумніст провідних аналітичних видань України станом на 2026 рік.
Серед українських публіцистів останніх двадцяти років важко знайти автора, чиї тексти викликали б одночасно стільки захоплення й обурення. Колонки в “Українській правді” виходять о пів на шосту ранку — і вже до обіду навколо них вирує дискусія: у фейсбуці, в телеграм-каналах, у редакційних чатах. Так працює репутація Михайла Дубинянського — людини, яка вміє безпристрасно різати по живому в найболючіші для українців моменти.
Хто такий Михайло Дубинянський
За офіційним самопредставленням у виданнях, де він публікується, Дубинянський — історик, публіцист і політичний оглядач. Працює в Києві. Цей сухий перелік не передає й половини того, чим він займається насправді: він — один із небагатьох сучасних українських авторів, який системно тримає рамку історичного мислення в публіцистиці, накладаючи події 2020-х на матеріал ХІХ–ХХ століть.
Сестра Михайла — російськомовна письменниця Яна (Тетяна) Дубинянська, лауреат “Російської премії” 2007 року, авторка романів “Н2О”, “Глобальное потепление”, “Сходовий майданчик”. Згідно з даними Вікіпедії, родина походить із Криму: Яна народилася у Феодосії 1975 року в сім’ї студентів Сімферопольського університету. Михайло жартома називав себе “українофобом” у контексті ідеологічних суперечок навколо сестри — це характеризує його стиль: іронія як броня проти ярликів.
Його авторські сторінки сьогодні працюють на трьох ключових ресурсах: “Українська правда” (поточні політичні колонки), ZN.ua / “Дзеркало тижня” (історичні нариси про ХХ століття), “Історична правда” (есеї про маловідомі сюжети імперської та радянської історії). Окремо публікувався в “Збручі”, обозревателі, на 24 каналі та в інших виданнях.
Книги, які зробили ім’я: “Тисяча посмішок помаранчевої революції”
Перша й найвідоміша книжка Дубинянського вийшла друком у київському видавництві “Факт” і присвячена подіям 2004 року. Назва відверто іронічна: жодного пафосу, жодного захопленого літописання. Натомість — антологія саркастичних спостережень над тим, як Україна переживала свою першу велику революцію надії.
Книжка стала своєрідним маркером авторського стилю: гарячі події описано холодним пером, але без цинізму. Автор фіксує дрібниці, які пафосна публіцистика того часу пропускала — побутові курйози, мовні штампи, типажі активістів, риторичні петлі політиків. Через двадцять років після виходу її все ще шукають у каталогах “Yakaboo” та Книгарні “Є”, хоча реально дістати паперовий примірник складно — він давно став бібліографічною рідкістю.
Це поки що єдина окрема книжка Дубинянського в його бібліографії: основний жанр — газетна та інтернет-колонка, есей, історичний нарис. Натомість обсяг публікацій у періодиці настільки великий, що з нього легко зібрати кілька повноцінних томів.
Авторський стиль: чим колонки Дубинянського відрізняються від решти
Якщо описувати манеру письма Дубинянського кількома словами — це холодний інтелект плюс історичний бекграунд плюс уміння формулювати незручні тези. Його тексти не нав’язують читачеві емоцію, а пропонують аналітичну рамку, через яку зручно дивитися на сучасні події. І саме тому одних читачів вони злять, а інших — лікують.
Кілька впізнаваних рис цього стилю варто розкласти окремо:
- Історична паралель як головний інструмент. Автор постійно прокидає мостики від подій 2026 року до Іракської війни, до блокади Берліна, до антиюгославської кампанії Сталіна, до Кампучії Пол Пота. У його колонці “Війна міст” (травень 2026, “Українська правда”) нинішня російсько-українська виснажлива війна порівнюється з ірано-іракським конфліктом 1980-х. Це не риторичний прийом для краси — це робочий метод історика.
- Спротив емоційному консенсусу. Коли весь медіапростір збуджено хоче одного, Дубинянський задає незручне питання “а що далі?”. Так було з його сумнозвісною колонкою “Ненависть на експорт” (липень 2023, “Українська правда”), яка спричинила запеклу полеміку та публічну відповідь “Маніпуляція і неправда” того ж дня. Автор не уникає реакції — він її програмує.
- Робота з міфами замість роботи з фактами. Дубинянського цікавлять не так самі події, як те, як суспільство ці події собі переказує. “Героїчні міфи”, “фабрика пафосу”, “уявний геноцид” — це його лексикон. Він дивиться на колективну свідомість як на текст, який можна редагувати.
- Сухий ритм, мінімум прикрас. Жодних окликів, мало риторичних запитань, майже немає метафор-прикрас. Речення короткі або середні, абзаци чіткі. Це публіцистика, що читається як аналітичний меморандум.
Така манера має очевидну ціну: легких емоційних поплавців тут не буде, читачеві доводиться думати. Натомість винагорода — рідкісне в українських медіа відчуття, що з тобою говорить рівний співрозмовник, а не агітатор.
Ключові теми колонок 2025–2026 років
Останні півтора року Дубинянський працює в режимі один-два тексти на тиждень, переважно в “Українській правді”. За цей період сформувалося кілька наскрізних сюжетних ліній, які варто розглянути окремо — вони добре показують, де саме автор сьогодні шукає больові точки українського дискурсу.
Війна, тил і “ті, хто війну не відчуває”
Тема цивільних під ударами та розколу між фронтом і тилом — одна з центральних. Колонка “Війна цивільних: як російський терор стирає межу між фронтом і тилом” (10 січня 2026) фіксує момент, коли російські удари по інфраструктурі взимку 2025–2026 років фактично змінили саму природу війни для українських міст. У квітневій колонці “Той, хто [не] відчуває війну” автор повертається до старого закиду про “тил, який нічого не відчуває”, і доводить, що ця формула вже не працює — але водночас і нікуди не зникає.
Колонка “Партія ТЦК” (червень 2025) — один із найбільш обговорюваних текстів року. Дубинянський прямо констатує: ставлення українців до мобілізаційних заходів вже у 2024-му розділило суспільство на два умовні табори, і скандали навколо роботи ТЦК — лише симптом, а не причина. Тема ця в його текстах продовжує жити й у 2026-му.
Міфи та псевдоісторія
На сторінках ZN.ua виходять довші історичні есеї: “Зоря і смерть Михайла Кольцова”, “Фашизм vs нацизм”, “Голод імені Мао”, “Три пристрасті Бертрана Рассела”, “Конспірологія рейхстагу”. Це окремий жанр — інтелектуальна історія для нефахівців, з акцентом на десакралізацію загальновідомих сюжетів.
Зовнішня політика й Трамп
Після приходу Дональда Трампа до Білого дому в 2025-му Дубинянський активно пише про адаптацію Києва до нової американської реальності, про “ілюзію швидкого миру” та про те, як змінюється поведінка європейських партнерів. Колонки “Орбан з маленької літери”, “Тернистий шлях у НАТО”, “[Не] наша війна” — частина цієї лінії.
Порівняння публіцистичних майданчиків Дубинянського
Для зручності читачів, які хочуть зрозуміти, де шукати які саме тексти, варто звести основні платформи в одну таблицю. Кожне видання має свій формат і ритм виходу.
| Видання | Жанр | Частота | Тематичний фокус |
|---|---|---|---|
| Українська правда | Політична колонка | Щотижня, пятниця/субота, 05:30 | Війна, мобілізація, зовнішня політика, суспільні настрої |
| ZN.ua (Дзеркало тижня) | Історичний нарис | Нерегулярно | ХХ століття, СРСР, нацизм, комунізм, біографії |
| Історична правда | Есей про маловідомі сюжети | Архів із 2011 року | Імперська й радянська історія, мікросюжети |
| Збруч | Авторські передруки | Епізодично | Інтелектуальна публіцистика |
Джерела даних: офіційні авторські сторінки на сайтах pravda.com.ua, zn.ua, istpravda.com.ua, zbruc.eu.
Така архітектура публікацій — рідкісна для українського медіапростору. Більшість колумністів пишуть в одному місці й рідко виходять за межі однієї теми. Дубинянський тримає три паралельні рівні: гарячий політичний коментар, історичну реконструкцію та довгий культурологічний есей.
Скандали, критика й публічна полеміка
Жоден автор, який чесно пише про війну, не уникає докорів. Дубинянському дістається з усіх боків — і це окрема цікава частина його біографії, бо вона показує, як працює інтелектуальна дискусія в Україні воєнного часу.
Найгучніший епізод — реакція на колонку “Ненависть на експорт” улітку 2023 року. Автор писав про небезпеку дегуманізаційного дрейфу в українському суспільстві, наводячи аналогії з Руандою. У відповідь у тій самій “Українській правді” того ж дня з’явилася полемічна колонка з різкою назвою про “маніпуляцію і неправду”. Полеміка тривала тижнями, тексти перевикладали у фейсбуці й телеграмі. Що важливо — редакція не сховала жоден із текстів, дискусія йшла відкрито.
Інші типові закиди, які лунають на адресу автора:
- “Надмірний раціоналізм”. Критики вважають, що Дубинянський недостатньо враховує емоційну ціну війни й живе в категоріях кабінетного історика. Автор зазвичай не сперечається — він свідомо обрав цю позицію.
- “Неправильні аналогії”. Тут заперечень багато: Руанда, Ірак, СРСР — кожне порівняння викликає опір частини читачів, які вважають український випадок унікальним. Дубинянський наполягає, що історичне мислення без аналогій неможливе в принципі.
- “Демобілізаційний ефект”. Найболючіше — звинувачення в тому, що холодні тексти про неминучу довгу війну “ламають віру”. Тут позиція автора послідовна: він уважає, що психологічна готовність до тривалої кампанії важливіша за короткотермінову мобілізаційну емоцію.
- “Ліберальна вежа”. Один із публіцистичних опонентів ще в 2010-х закидав Дубинянському те, що він пише з позиції самообраної інтелектуальної меншості й не відчуває “звичайного” виборця. Цей закид досі періодично повторюється.
Що цікаво: попри всі ці претензії, навіть найжорсткіші критики, як правило, починають свої відповіді з фрази на кшталт “Дубинянський — один із найкращих публіцистів країни”. Це парадокс репутації: з ним сперечаються саме тому, що його тексти не можна проігнорувати.
Десятки телеграм-каналів і ютуб-блогерів сьогодні пропонують емоційний коментар на тему дня. Кваліфікованих публіцистів, які тримають дистанцію й працюють у форматі довгого есею, на цьому фоні небагато. Тексти Дубинянського — гарний приклад того, як виглядає інтелектуальна гігієна в інформаційному просторі, де крик зазвичай гучніший за думку.
За досвідом регулярного читання його колонок протягом останніх кількох років видно одну закономірність: гарячі тези, які в момент публікації здаються провокацією, через півроку-рік перетворюються на загальне місце. Прикладів багато — від тез про затяжний характер війни до спостережень про розкол ставлення до мобілізації. Це не магія і не пророцтво; це наслідок історичного мислення.
Кілька практичних порад читачам, які хочуть зануритися в його тексти:
- Починайте з історичних нарисів на ZN.ua. Вони краще за політичну колонку показують, як працює авторський метод. “Зоря і смерть Михайла Кольцова” або “Конспірологія рейхстагу” — добрі точки входу.
- Не читайте свіжу колонку відразу. Дочекайтеся реакції коментаторів, поверніться до тексту через день. Сприйняття зміниться.
- Звертайте увагу на історичні аналогії автора. Часто головна теза заховано саме там, а не в прямих політичних оцінках.
- Читайте відповіді опонентів. Полеміка навколо Дубинянського — це окрема культурна цінність, бо показує діапазон інтелектуальних позицій сучасної України.
- Не очікуйте втіхи. Це не той автор, який гладить по голові. Це автор, який допомагає підготуватися до того, чого ви воліли б не бачити.
Київський публіцистичний пейзаж 2026 року перенасичений емоціями: одні мобілізують, інші панікують, треті торгують образами. На цьому фоні голос Дубинянського звучить як старий камертон — тихо, але точно. І поки в українській медіасистемі залишається попит на дорослу розмову про важке, його колонки будуть виходити щотижня о 05:30 — і знаходити свого читача.
About the Author
