Серед усіх протипіхотних боєприпасів, з якими доводиться мати справу українським саперам, ОЗМ-72 займає особливе, моторошне місце. Це не просто закопана в землі смерть — це механічний хижак, який спочатку підстрибує на висоту людського пояса, а вже потім вивертає назовні дві з половиною тисячі сталевих кульок у радіусі тридцяти метрів. За цю манеру вистрибувати з ґрунту бійці охрестили її «міною-жабою».
Розроблена ще в Радянському Союзі та прийнята на озброєння у 1973 році, ОЗМ-72 досі залишається одним із наймасштабніших викликів гуманітарного розмінування на деокупованих територіях. Російські окупаційні війська застосовують ці боєприпаси системно — і саме тому розуміти будову, принцип дії та зовнішні ознаки «жаби» сьогодні корисно не лише військовим, а й цивільним мешканцям прифронтових регіонів.
У матеріалі ми пройдемо весь шлях: від конструкції корпусу до тактики застосування, від історичних коренів у німецькій SMI-44 до сучасних випадків виявлення на Луганщині та Харківщині. Розбираємо технічні характеристики, правила поведінки при виявленні та масштаб мінної загрози в Україні станом на 2026 рік.
Що таке ОЗМ-72 і звідки взялася «міна-жаба»
Абревіатура розшифровується буденно — «осколкова загороджувальна міна», номер 72 відсилає до року остаточного доопрацювання конструкції. За класифікацією це протипіхотна осколкова міна кругового ураження вистрибуючого типу натяжної дії. Тобто пристрій, який реагує на натяг розтяжки, викидається з ґрунту пороховим зарядом і вибухає в повітрі, розкидаючи осколки на 360 градусів.
Конструктивне коріння міни тягнеться до Другої світової війни — до німецької вистрибуючої SMI-44, яку союзники називали «Bouncing Betty». Радянські інженери переосмислили ідею, замінивши піротехнічний сповільнювач пороховим вибивним зарядом і збільшивши кількість готових вражаючих елементів. Американський аналог тих самих років — міна M-16 — використовує саме піротехнічну схему, що робить її поведінку дещо передбачуванішою.
У народі ОЗМ-72 називають «жабою» за характерний стрибок: коли спрацьовує підривник, вибивний пороховий заряд викидає бойову частину з напрямного стакана на висоту 60–90 сантиметрів. Уявіть собі важкий металевий циліндр вагою п’ять кілограмів, який раптово злітає з трави на рівень стегон дорослої людини — і там детонує. Саме така висота вибуху робить міну катастрофічно ефективною проти живої сили.
Тактико-технічні характеристики ОЗМ-72
За документацією радянського виробництва бойові параметри міни виглядають так: сталевий корпус, загальна маса п’ять кілограмів, маса розривного заряду 660 грамів сплаву ТГ-40 (тротил із гексогеном), діаметр корпусу 10,8 сантиметра, висота 17,2 сантиметра. Усередині — 2400 готових вражаючих елементів у вигляді сталевих роликів або кульок діаметром близько п’яти міліметрів.
| Параметр | Значення | Особливість |
| Тип міни | Протипіхотна осколкова вистрибуюча | Кругове ураження |
| Маса загальна | 5 кг | Корпус сталевий |
| Маса вибухової речовини | 660 г | Сплав ТГ-40 |
| Кількість осколків | 2400 шт. | Готові ролики/кульки |
| Радіус суцільного ураження | до 30 м | Зона смертельної небезпеки |
| Висота підриву | 0,6–0,9 м | На рівні пояса людини |
| Чутливість датчика | 1–17 кг | Натяжна розтяжка |
| Довжина датчика цілі | до 15 м в один бік | Тонкий сталевий дріт |
| Температурний діапазон | від −60 до +60 °C | Усесезонне застосування |
Дані звірені з матеріалами Вікіпедії та довідника саперів sappers.com.ua. Окрема деталь, яка пояснює тривалість загрози: ОЗМ-72 не має ні самоліквідатора, ні елементів незнімання — а тому фактичний термін бойової експлуатації обмежений лише довговічністю металу та пороху, тобто десятиліттями. Закладена сорок років тому міна може спрацювати сьогодні з тією ж смертельною ефективністю.
Принцип дії: що відбувається у мить вибуху
Ланцюжок подій від дотику до розриву займає менше двох секунд, але всередині відбувається складна послідовність. Жертва зачіпає тонкий сталевий тросик, натягнутий між кілочками на висоті щиколотки. Натяг висмикує бойову чеку зривника серії МУВ — найчастіше МУВ-4. Звільнений ударник під дією бойової пружини наколює капсуль-запалювач.
Полум’я запалює пороховий сповільнювач, який по центральній запальній трубці передає вогонь до вибивного порохового набою. Цей набій спрацьовує як маленька ракета — викидає бойову частину міни з напрямного стакана вертикально вгору. На висоті близько метра натяжний сталевий канат, прикріплений одним кінцем до дна стакана, а другим до внутрішнього клиноподібного замка, повністю натягується. Замок звільняє ударник детонатора. Спрацьовує детонатор, ініціює основний заряд — і 2400 уражаючих елементів вилітають кільцем на всі боки.
Така схема має одну неочевидну перевагу для атакуючої сторони: якщо міна з якоїсь причини не злетіла на потрібну висоту (наприклад, заглибилася в м’який ґрунт), вибуху взагалі не відбувається. Натомість конструкція з натяжним тросом фактично гарантує спрацювання верхнього заряду — варіант з піротехнічним сповільнювачем американської M-16 у цьому плані менш надійний.
Окрема небезпечна деталь — використання різних типів підривників. ОЗМ-72 може комплектуватися зривником МУВ (миттєве переведення в бойове положення), МУВ-2, МУВ-3, МУВ-4 (із гідроуповільнювачем — час постановки на бойовий взвод варіюється від трьох хвилин при спекоті до 59 годин при морозі), а також електричним МВЕ-72 з тонким обривним датчиком-проволочкою. Останній варіант особливо підступний — дріт буквально невидимий у траві.
Комплекс «Охота» та інші тактичні модифікації
ОЗМ-72 використовується не лише як одинична міна. До неї входить набір НВУ-П — некерований вибуховий пристрій, відомий також під назвою комплекс «Охота». Це батарея з п’яти мін, об’єднаних сейсмічним датчиком і електронним блоком керування.
Електронний блок «Охоти» розпізнає характерну вібрацію кроків людини і відсіює сигнали від тварин. Коли датчик фіксує наближення, система послідовно ініціює одну міну за іншою. Принцип жорстокий і розрахований на типову реакцію військового підрозділу: перша «жаба» вистрибує, спрацьовує, вражає бійця. Товариші намагаються підійти, щоб витягти пораненого — спрацьовує друга. Виходить наступний — третя. У запасі ще дві.
Саме цей сценарій неодноразово описували українські сапери, які працювали на Донбасі ще до повномасштабного вторгнення. Комплекс «Охота» — це класичний приклад того, чому Оттавська конвенція 1997 року заборонила протипіхотні міни як зброю, що не розрізняє цивільних і військових та продовжує вбивати десятиліттями після завершення конфлікту.
ОЗМ-72 у російсько-українській війні
Перші задокументовані випадки виявлення російських ОЗМ-72 на території України припадають на квітень 2020 року. Тоді під час розмінування поблизу села Кримське на Луганщині сапери знайшли міну з маркуванням 1993 року виробництва. Це автоматично доводило походження: за часів СРСР подібні боєприпаси виготовлялися на території сучасної Росії, а до українських арсеналів після 1991 року не постачалися. Міна стала речовим доказом у кримінальному провадженні щодо ведення агресивної війни.
Із початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року масштаб застосування виріс багатократно. За оцінками станом на 2025 рік, Україна є найбільш замінованою країною світу — площа потенційно небезпечних територій сягає близько 137 тисяч квадратних кілометрів. Серед типових знахідок саперів — ОЗМ-72, ПМН-2, МОН-50, ТМ-62, а також саморобні розтяжки на основі стандартних мін.
Україна є стороною Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін, тоді як Російська Федерація цей договір не підписала і продовжує масово виробляти та застосовувати такі боєприпаси, що класифікується міжнародним правом як воєнний злочин.
До 2021 року Україна планомірно утилізувала запаси радянських ОЗМ-72, що залишилися на території держави. У квітні того року Міноборони замовило утилізацію 3954 одиниць — 2245 із 20-го арсеналу інженерних військ у селі Ольшаниця Київської області та 1709 із 3046-ї центральної бази інженерних боєприпасів у смт Малинівка Харківської області. Парадокс історії: знищували власні застарілі міни тоді, коли Росія вже накопичувала їх для майбутньої агресії.
Як розпізнати ОЗМ-72: візуальні ознаки та зони ризику
Сама міна зовні нагадує невеликий металевий циліндр темно-зеленого або хакі-кольору. Стандартне маркування наноситься чорною фарбою на боковій стінці і містить шифр виробу, шифр спорядження, номер партії, рік виготовлення та шифр заводу. Висота — близько 17 сантиметрів, діаметр трохи більше десяти. У встановленому стані видно лише верхню кришку з виступаючим зривником, решта корпусу закопана в ґрунт.
Ключова ознака небезпеки — це не сама міна, а розтяжка. Тонкий сталевий тросик або дріт, натягнутий між кілочками, кущами, штирями, забитими в землю. Висота натягу зазвичай від 5 до 25 сантиметрів від поверхні — рівень щиколотки. Довжина датчика цілі сягає 15 метрів в один бік від міни, тобто загальна зона спрацювання може охоплювати ділянку до 30 метрів.
Найбільш імовірні місця встановлення:
- лісосмуги та узлісся вздовж польових доріг
- прохідні стежки, особливо на підході до населених пунктів
- покинуті позиції, окопи, бліндажі, рови
- під’їзди до криниць, колодязів, джерел води
- сільгоспугіддя на деокупованих територіях, особливо краї полів
- чагарники, високотрав’я, де розтяжку важко помітити
Українські сапери звертають увагу: окупанти часто маскують міни під побутові предмети або встановлюють їх біля приманок — покинутої техніки, упаковок з їжею, особистих речей. Будь-який підозрілий предмет на деокупованій території слід вважати потенційно вибухонебезпечним.
Що робити при виявленні: правила безпеки
Якщо ви помітили дріт, натягнутий низько над землею, або підозрілий металевий предмет — зупиніться негайно. Не робіть більше жодного кроку вперед. Запам’ятайте місце розташування візуально, орієнтуючись на нерухомі об’єкти — дерево, стовп, межовий камінь. Обережно поверніться тим самим шляхом, яким прийшли, ступаючи у власні сліди.
Категорично заборонено самостійно знешкоджувати, переносити, кидати чи розбирати ОЗМ-72. Міни, встановлені з підривниками МУВ-2, МУВ-3, МУВ-4, МВЗ-72, МВЗ-НС, знешкодженню взагалі не підлягають — їх знищують лише траленням або контрольованим підривом на місці.
Після відходу в безпечну зону необхідно зателефонувати на 101 (ДСНС) або 102 (поліція). Назвіть точне місце знаходження, опишіть зовнішній вигляд предмета. Якщо є можливість — позначте небезпечну ділянку видимими маркерами (червона стрічка, гілки, каміння викладені хрестом) на безпечній відстані не ближче ніж за 50 метрів. Попередьте сусідів, особливо родин з дітьми.
Розмінування і прогноз на майбутнє
За даними експертів галузі, у 2024 році в Україні було розміновано близько 255 тисяч гектарів землі. У 2025 році сектор протимінної діяльності перейшов до системної роботи за операційним планом Національної стратегії, який передбачає очищення 80% деокупованих територій до 2033 року. На українському ринку з’явилися власні роботизовані комплекси розмінування — ГАРТ 5100, Germina, компактна машина «Змій», металодетектори Trembita.
За оцінками Світового банку, повна вартість гуманітарного розмінування України може сягнути 37 мільярдів доларів, а самі роботи триватимуть від 10 до 50 років залежно від обсягів технологічної та фінансової допомоги. Окремий виклик — ОЗМ-72 та подібні вистрибуючі міни вимагають спеціалізованих процедур: їх часто знищують методом тралення спеціальними «кішками», що закидаються на мінне поле з-під укриття, або контрольованим підривом на місці без вилучення.
Освітні програми з мінної безпеки зараз інтегровані до шкільної програми «Захист України», а муляжі ОЗМ-72 використовуються в класах безпеки по всій країні — щоб діти могли впізнати загрозу, не зустрівши її в реальному житті. Це сумна, але необхідна нова реальність української освіти, яка триватиме ще не одне покоління.
Знання про ОЗМ-72 сьогодні — це не військова специфіка, а життєва навичка. Кожна людина, яка живе, працює чи подорожує прифронтовими або деокупованими регіонами України, повинна впізнавати ознаки мінної небезпеки так само автоматично, як правила переходу дороги. «Міна-жаба» терпляча: вона може чекати в землі десятиліттями. Наше завдання — не дати їй приводу спрацювати.
About the Author
