Пам’ятник Пилипу Орлику в Києві: історія монумента

Бронзова постать гетьмана з пером у руці височіє на перетині вулиць Пилипа Орлика та Липської в Печерському районі столиці. Монумент відкрили 24 червня 2011 року на честь 300-річчя ухвалення Конституції Пилипа Орлика та 15-річчя Конституції незалежної України. Авторський тандем — скульптор Анатолій Кущ і архітектор Олег Стукалов — створив композицію з двох частин, що утворюють своєрідну браму до сквер-алеї.

Адреса — вулиця Пилипа Орлика, 8, навпроти будівлі Верховного Суду. Висота скульптури гетьмана сягає 3,2 метра, стела з козацькими атрибутами — близько 8 метрів. Цей монумент став одним із найвиразніших меморіальних об’єктів так званого “урядового кварталу” та символічно завершив тривалу історичну реабілітацію постаті першого українського гетьмана в екзилі.

Місце розташування та як знайти монумент

Сквер на перетині Липської та Пилипа Орлика — це невеличкий тихий куточок Печерська, затиснутий між старою забудовою та сучасними урядовими будівлями. Пам’ятник встановлений так, що його видно вже від повороту з Інститутської: бронзова постать чітко вирізняється на тлі граніту й зелені. Місцевість колоритна — поряд Кловський палац, неподалік Маріїнський парк, а на схилах ховаються липкі алеї, через які до пам’ятника часто прогулюються мешканці навколишніх будинків.

Дістатися сюди простіше за все від станції метро “Хрещатик” — приблизно дванадцять хвилин неквапної ходи вгору по Інститутській. Альтернативний маршрут — від “Арсенальної”, це близько 1,2 кілометра пішки повз Маріїнський парк. Орієнтуватися легко: на розі стоїть будівля Верховного Суду, а монумент розташований ліворуч від неї, на початку скверу. До слова, сама вулиця Пилипа Орлика отримала свою сучасну назву 1993 року після перейменування — раніше вона називалася вулицею Чекістів.

Особливість локації полягає в тому, що пам’ятник став невід’ємною частиною повсякденного простору. Тут немає масового туристичного потоку, як біля Софії Київської чи Майдану, тому атмосфера зберігає камерність. Зранку повз проходять чиновники до Кабміну, ввечері тут вигулюють собак мешканці Печерська, а в День Конституції (28 червня) під пам’ятником традиційно покладають квіти.

Авторство та концепція: задум скульптора Куща

Анатолій Кущ — народний художник України, академік, автор знакових київських монументів: Берегині на колоні Незалежності, Архистратига Михаїла на Майдані, скульптурної композиції засновникам Києва, пам’ятника жертвам Голодомору в Чикаго. Його ім’я в українській монументалістиці звучить вагомо. Архітектурна частина проєкту — заслуга Олега Стукалова, заслуженого архітектора України, члена академії архітектури.

Кущ виграв конкурс на проєкт іще 2007 року — спочатку для Батурина, гетьманської столиці. Окремим конкурсом 2007 року перемогла й київська пропозиція під авторським девізом № 272727. Скульптор виношував образ кілька років: вивчав портретні гравюри XVIII століття, вбрання тогочасної козацької старшини, копії документів. Сам автор сформулював концепцію стисло й точно: “немає волі без того, щоб її захищати”. Звідси й двочастинна структура — інтелектуал з пером поряд із атрибутами військової оборони.

Цікаво, що між моментом оголошення конкурсу 2006 року й реальним відкриттям пам’ятника минуло п’ять років бюрократичної тяганини. Прорив стався лише після того, як судді Конституційного суду України звернулися безпосередньо до президента з проханням прискорити будівництво до ювілеїв. Роботи стартували в 2011 році й завершилися в стислі терміни — буквально за кілька місяців. Це досить рідкісний випадок для української монументалістики, де подібні проєкти зазвичай тягнуться десятиліттями.

Композиція та символіка: дві частини однієї історії

Монумент являє собою не одну скульптуру, а двочастинну композицію, розділену пішохідною доріжкою. Це принципово важливий хід — прохід між елементами утворює символічну браму до скверу, наче запрошує перейти з повсякденності у простір роздумів про державність. Кожна частина встановлена на гранітному постаменті сірого кольору, а самі фігури виконані з бронзи з елементами кованої міді.

Перш ніж перейти до детального опису елементів, варто зазначити, що скульптор свідомо уникнув статичної героїзації. Орлик постає не як бронзовий тріумфатор, а як інтелектуал у момент роботи над документом — це нетипове рішення для української козацької іконографії.

• Постать гетьмана — Орлик у багатому вбранні XVIII століття, з ретельно опрацьованим візерунком тканини та гудзиків. У правій руці перо, ліва спирається на тумбу з паперами та булавою. Цей жест підкреслює, що головна зброя гетьмана-законотворця — слово, а не шабля.
• Козацька атрибутика — друга частина композиції містить розгорнутий прапор, що “майорить” на вітрі (надірваний як знак випробувань), козацькі та турецькі шаблі, татарський щит, а біля підніжжя — бандуру як символ козацької культурної традиції.
• Родовий герб Орликів — на постаменті розміщено фамільний герб “Новина”, що належав чесько-литовському шляхетському роду, з якого походив гетьман.
• Меморіальна табличка — на ній лаконічно зазначено, що Пилип Орлик є автором документа, відомого як перша конституція в Європі (квітень 1710 р.).

Сама поза гетьмана випромінює зосереджену рішучість: голова трохи піднята, погляд спрямований у даль, рука з пером ніби завмерла за секунду до підпису. За словами Куща, кожна деталь одягу та атрибутики історично достовірна — від форми ґудзиків до візерунка кафтана. Це робить пам’ятник не лише художнім твором, а й своєрідним візуальним документом доби.

Технічні характеристики та вартість проєкту

Параметри монумента дозволяють точно уявити його масштаб ще до особистого візиту. Композиція не є гігантською — це не висотна домінанта на кшталт колони Незалежності, а камерний об’єкт людського масштабу, що пасує до тихого скверу.

Джерела даних: сайт скульптора Анатолія Куща (sculptor.kiev.ua), архів повідомлень bigmir.net.

Бюджет у 9–10 мільйонів гривень станом на 2011 рік охоплював не лише виготовлення скульптурної композиції, а й повне облаштування прилеглого скверу: бруківка, освітлення, лави, озеленення. Якщо порівнювати з вартістю інших київських монументів того періоду, ця сума виглядає помірною — пам’ятник Шевченку чи Володимирська колона коштували значно дорожче в перерахунку на сучасні гроші.

Хто такий Пилип Орлик і чому йому встановили пам’ятник

Постать, увічнена в бронзі, належить людині, чиє ім’я майже два століття було вилучене з офіційної історії. Пилип Степанович Орлик народився 11 (21) жовтня 1672 року в селі Косута на території сучасної Білорусі. Походив із чесько-литовського баронського роду, що використовував герб “Новина”, мати — українка з роду Малаховських, тож сина охрестили за православним обрядом. Батько загинув у Хотинській битві, коли Пилипу заледве виповнився рік.

Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де його наставником був Стефан Яворський — майбутній місцеблюститель Московського патріаршого престолу. Володів латиною, грецькою, польською, італійською, церковнослов’янською. У 1706 році, за підтримки Івана Мазепи, обійняв одну з найвищих посад Гетьманщини — генерального писаря Війська Запорозького. Після Полтавської катастрофи 1709 року й смерті Мазепи 5 (16) квітня 1710 року козацька рада в Бендерах обрала Орлика гетьманом у вигнанні.

Саме того дня в Бендерах було проголошено “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького” — документ, який в українській історіографії називають Конституцією Пилипа Орлика або Бендерською конституцією. За даними Українського інституту національної пам’яті, її ухвалили на 66 років раніше за американську Конституцію 1787 року та майже на 80 років раніше за французьку 1791 року. Документ передбачав розподіл влади на три гілки — законодавчу (Генеральна рада), виконавчу (гетьман з Радою генеральної старшини) та судову (Генеральний суд).

Ключовий факт: оригінал Конституції Пилипа Орлика старо­українською мовою віднайшли українські науковці у 2008 році у фондах Російського державного архіву давніх актів у Москві. До того часу документ був відомий лише в скорочених копіях латиною. Автентичність підтверджується підписами Орлика та Карла XII.

Решту життя гетьман провів у вигнанні — Швеція, Німеччина, Салоніки, Буджак, Молдова. Помер 24 травня 1742 року в Яссах. Його син Григорій Орлик зробив блискучу кар’єру у Франції, де отримав титул графа; саме на його честь, за поширеною версією, названо паризький аеропорт Орлі (хоча ця етимологія дискусійна серед істориків).

Шлях до встановлення: чому так довго чекали

Ідея вшанувати Пилипа Орлика в бронзі обговорювалася в українському культурному середовищі ще з 1990-х. Сама вулиця, на якій тепер стоїть пам’ятник, отримала його ім’я в 1993 році. Проте першим конкурсним кроком став лише 2006 рік, коли оголосили відкритий конкурс на ескізний проєкт. На конкурс надійшли чотири пропозиції — варіанти від різних авторських колективів.

Кілька років після перемоги Куща проєкт фактично лежав на полицях. Українська бюрократія, як це часто буває, не поспішала виділяти кошти. Ситуацію змінило звернення суддів Конституційного суду до президента у 2011 році з проханням прискорити роботи до ювілейних дат. Тут варто розуміти контекст: 2011 рік був ювілейним одразу подвійно — 300 років від ухвалення Конституції Орлика і 15 років від Конституції незалежної України.

За кілька місяців до 24 червня 2011 року бригади працювали в максимально стислі терміни. Бронзову відливку виконували в київській майстерні, монтаж і облаштування скверу — на місці. На відкритті були присутні судді Конституційного суду, представники Київської міської державної адміністрації, культурна громадськість. Тогочасний голова КМДА Олександр Попов підтвердив, що загальна вартість робіт сягнула 9–10 мільйонів гривень із державного бюджету.

Інші монументи Орлику в Україні та світі

Київський пам’ятник — найвідоміший, але не єдиний. Постать гетьмана увічнена в кількох місцях, і кожен монумент має свою історію та художню логіку.

1. Київ (2011) — головна композиція авторства Куща та Стукалова. Найбільший і найдоступніший для широкого загалу пам’ятник.
2. Батурин, Чернігівщина — конкурс на пам’ятник у гетьманській столиці виграв той самий Анатолій Кущ ще 2007 року. Втілення проєкту тривало довше, ніж київського, через брак фінансування.
3. Швеція (Кристіанстад) — у 2011 році було відкрито пам’ятний знак Орлику в шведському місті, де гетьман провів частину еміграції. Це стало символічним актом відновлення зв’язку зі шведською сторінкою української історії.
4. Меморіальні дошки та бюсти — встановлені в Києво-Могилянській академії, в музейних експозиціях Бендер (Молдова, Придністров’я) та в інших місцях, пов’язаних із біографією гетьмана.

Така географія пам’ятників відображає трагічну логіку біографії Орлика: він був “гетьманом без країни”, і його вшанування розкидане по тих місцях, де він жив, працював і боровся. Від Косути в Білорусі (місце народження) до Ясс у Румунії (місце смерті) тягнеться маршрут, який сучасні дослідники називають “європейським шляхом Орлика”.

Художня цінність і місце в українській монументалістиці

З погляду професійної критики, київський пам’ятник Орлику оцінюють неоднозначно. Прихильники відзначають точність історичних деталей, продуману двочастинну композицію та вміле вписування об’єкта в міський простір. Скептики вказують на певну академічну сухість образу — гетьман виглядає радше офіційно, ніж драматично, попри спробу скульптора передати внутрішню напругу через жест із пером.

Серед сильних сторін варто виокремити кілька моментів. По-перше, скульптор уник пафосної героїзації — Орлик постає як інтелектуал, а не воїн на коні (хоча обидва образи історично коректні). По-друге, козацька атрибутика винесена в окремий блок, що дозволяє “прочитати” монумент як діалог між думкою і силою. По-третє, прохід між частинами композиції — це функціональний урбаністичний хід, який перетворює пам’ятник на елемент пішохідного маршруту.

Слабкі місця також помітні. Постать гетьмана іноді критикують за брак внутрішньої динаміки — статика пози межує з канцелярською нерухомістю. Окрім того, монумент розташований у тихому місці, де його бачить порівняно небагато людей; для постаті такого рівня значущості це здається невиправдано скромним розташуванням. Утім, прихильники аргументують, що камерність якраз і відповідає характеру самого Орлика — людини кабінету, документа і ретельної дипломатичної праці.

Пам’ятник у контексті сучасної України

Після повномасштабного російського вторгнення 2022 року роль історичних монументів змінилася кардинально. Постать Пилипа Орлика — першого “гетьмана у вигнанні”, який все життя боровся за незалежність України від Москви — набула особливої актуальності. У публічному дискурсі 2024–2026 років його ім’я звучить дедалі частіше: як приклад того, що боротьба за українську державність триває століттями.

За моїм досвідом прогулянок Печерськом, у воєнні роки під пам’ятником почали з’являтися квіти не лише на офіційні дати, а й у “звичайні” дні. Це не масове явище, але показове — люди приходять сюди, щоб подумки звіритись із попередником. У соціальних мережах побачите фотографії пам’ятника, опубліковані саме в День Конституції, у річниці важливих перемог чи в моменти суспільної напруги.

Пам’ятник пережив воєнні роки без серйозних пошкоджень. На відміну від багатьох київських монументів, його не накривали захисними мішками з піском — занадто складна композиція та невелика експозиція центру обстрілу. Натомість прилегла територія час від часу зазнавала наслідків близьких вибухових хвиль під час ударів по Печерську, але самий монумент уцілів.

Практичні поради для відвідувачів

Перед тим як вирушити до пам’ятника, варто врахувати кілька деталей, які зроблять візит насиченим і змістовним.

• Найкращий час для відвідування — ранок (8:00–10:00) або вечір (18:00–20:00). У ці години немає робочого потоку в урядовому кварталі, освітлення дає найкращі тіні для фотографій.
• Що подивитися поруч — Кловський палац (поряд), Маріїнський палац і парк (5 хвилин), будівля Верховної Ради (10 хвилин). Можна спланувати тематичну прогулянку “Урядовий квартал Києва”.
• Фото-точки — найкращий ракурс відкривається з протилежного боку вулиці Липської, звідки видно обидві частини композиції в кадрі. Також ефектний знімок із низького ракурсу під фігурою гетьмана.
• День Конституції (28 червня) — традиційно під пам’ятником проходять невеликі офіційні заходи, покладання квітів. Якщо ви хочете відчути символічну атмосферу, варіант чудовий.
• Безпека у воєнний час — район Печерська залишається об’єктом регулярних повітряних тривог. Перед візитом перевірте мобільні застосунки, заздалегідь дізнайтесь розташування найближчих укриттів.

Для тих, хто хоче глибше зануритися в тему, рекомендую поєднати відвідування пам’ятника з візитом до Національного музею історії України або Києво-Могилянської академії, де навчався сам Орлик. Це створить багатовимірне сприйняття: бронзова постать стане не просто туристичним об’єктом, а вузлом, що пов’язує конкретні місця в біографії історичного діяча.

Символічне значення та культурний резонанс

Бронзовий Орлик у центрі Києва — це більше ніж пам’ятник конкретній людині. Це матеріалізоване нагадування про принцип безперервності боротьби за українську державність. Документ, який гетьман уклав у далеких Бендерах 1710 року, передбачав парламентську республіку з розподілом влади за 80 років до Французької революції. Цю смислову лінію скульптор Кущ зашифрував у композиції цілком прозоро: перо в руці гетьмана — не декорація, а ключовий атрибут.

Цікаво, що в українській культурі тривалий час домінував образ гетьмана-воїна — Хмельницького, Виговського, Дорошенка. Орлик руйнує цей канон: він гетьман-законотворець, гетьман-інтелектуал, який бився не лише шаблею, а й аргументом, документом, дипломатичною нотою. Київський пам’ятник став першою масштабною спробою художньо зафіксувати цей альтернативний тип українського державного діяча.

У 2026 році, коли Україна продовжує перебувати у стані тривалої боротьби за державний суверенітет, постать Орлика звучить особливо актуально. Як зазначив сам скульптор Кущ, “немає волі без того, щоб її захищати”. Бронзова композиція на перетині двох печерських вулиць щодня нагадує цю просту й нелегку істину кожному, хто проходить повз.

About the Author

admin

Administrator

Visit Website View All Posts