Пам’ятник Бандері: символи незламності України

Бронзова постать із гордо піднятою головою височіє над площею Кропивницького у Львові, а за нею — тридцятиметрова стела з чотирма колонами, що символізують епохи української державності. Це найвідоміший пам’ятник Степанові Бандері в країні, та далеко не єдиний. По всій Західній Україні розкидано близько чотирьох десятків монументів провіднику ОУН — від скромних погрудь у селах до семиметрових скульптур у обласних центрах.

Кожен такий пам’ятник — це не просто бронза чи граніт, а застиглий у формі камінь історії: складної, болючої, заплутаної. Біля підніжжя львівського монумента закладено дві капсули — із землею з місця народження та з місця поховання Бандери в Мюнхені. Подібний жест трапляється чи не біля кожного монумента: громади зривали бур’ян, носили землю, оберігали від вандалізму, а в час війни — від російських дронів.

Стаття розкриває географію цих монументів, історію їхнього спорудження, художні особливості, символіку, реакцію суспільства й сучасні виклики — від атак безпілотників до фарбових нападів. Це історія про те, як кам’яні постаті стають живими свідками національної пам’яті.

Перший пам’ятник у Старому Угринові: камінь, що пережив три вибухи

Морозного жовтня 1990 року в селі Старий Угринів на Калущині, де народився Степан Бандера, зібрався натовп. Люди стояли тісно, чимало з них приїхали з сусідніх сіл і міст. 14 жовтня — день, коли в традиції ОУН-УПА вшановують створення Української повстанської армії, — стало датою відкриття першого в Україні пам’ятника провіднику. Автором погруддя був скульптор Віктор Рожик. Камінь добули в кар’єрі сусідніх Дубівців, а потім, як спогадають місцеві, везли його з тривогою — Союз ще не розпався, КДБ ще працювало.

Той пам’ятник простояв трохи більше двох місяців. 30 грудня 1990 року невідомі підірвали бюст вибухівкою. Селяни не змирилися — і вже 30 червня 1991-го встановили другий, точну копію першого. Однак увечері 10 липня того ж року, о 3 годині 20 хвилин ночі, шість військових у маскхалатах знищили й цей пам’ятник. Молодий 21-річний член СНУМу Василь Максимчук, який охороняв монумент, дістав важкі поранення. Точна копія знищеного пам’ятника постала згодом — у Коломиї, де її встановили на честь 750-річчя міста, 18 серпня 1991 року, за день до серпневого путчу в Москві.

У 1992 році в Старому Угринові з’явився третій — уже бронзовий пам’ятник на повен зріст, який стоїть і досі. Виготовлений він був з нижньої половини демонтованого калуського пам’ятника Леніну. Символіка тут промовиста: метал, що десятиліттями уособлював радянську владу, відлили заново — щоб дати другу форму людині, яка цю владу заперечувала все життя.

Львів: семиметрова постать на тлі тридцятиметрової стели

Площа Кропивницького у Львові — серце сучасного культу Бандери. Тут стоїть найвищий і найвідоміший його пам’ятник: бронзова статуя на 7 метрів, а за нею — Стела Української державності висотою близько 30 метрів, тріумфальна арка на чотирьох колонах. Кожна колона несе свою смислову вагу: перша — княжий період, Київська Русь і Королівство Русі; друга — доба козацтва; третя — період УНР і ЗУНР; четверта — сучасна Україна. Зверху колони увінчує величезний тризуб.

Шлях монумента до відкриття був тернистим. Проєкт скульптора Миколи Посікіри й архітектора Михайла Федика переміг лише після семи конкурсів — комісія довго не могла обрати концепцію, гідну провідника. Затвердили його 2002 року, будівництво почали в кінці 2003-го, а офіційне відкриття відбулося 13 жовтня 2007 року — напередодні Покрови та 65-ї річниці УПА. У підніжжя пам’ятника пластуни з куреня імені Степана Бандери заклали дві капсули із землею — з рідного села провідника і з мюнхенського цвинтаря Вальдфрідгоф, де він похований на 43-му полі.

Будівництво коштувало близько 8,5 мільйона гривень. Скульптор Микола Посікіра, відомий також пам’ятниками Шевченку в Моршині та Задвір’ї, створив образ Бандери таким, яким його зберегла фотографія часів молодого керівництва ОУН: рішучий, із прямою поставою, у пальті, з характерним поглядом, спрямованим уперед.

Географія монументів: де стоять і кому належать

Більшість пам’ятників Бандері зосереджені в чотирьох областях — Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській та Рівненській. Загальна кількість, за різними джерелами, коливається від 40 до 44 монументів, включаючи повнофігурні скульптури, погруддя й пам’ятні знаки. Це не випадковість: саме Галичина й Волинь були серцем визвольного руху, і саме звідти Бандера походив. Перед оглядом ключових монументів — короткий зріз їхньої географії та авторства:

Джерела: матеріали Вікіпедії, видання Zaxid.net.

Поза цією таблицею залишаються десятки менших монументів — у Городенці, Грабівці, Микитинцях, Татарові, Дрогобичі, Бориславі, Старому Самборі, Самборі, Сколему, Трускавці, Бережанах, Бучачі, Заліщиках, Теребовлі, Снятині, Дубному, Сокалі. Бориславський, наприклад, профінансували місцеві підприємці ще 1998 року, а Дрогобицький постав 2001-го. Кожен має свою історію спорудження, часто пов’язану з місцевими ініціативами та меценатами української діаспори.

Художня мова: як скульптори зчитують особистість провідника

Образ Бандери в монументах далеко не одноманітний — попри те, що автори тримаються канонічної фотографії. Скульптори по-різному прочитували героя, додаючи власне розуміння його ролі в історії. Одні підкреслювали стоїчність і силу, інші — інтелектуальну глибину, треті — мученицьку місію.

• Львівський монумент Посікіри — це уособлення державницької концепції. Бандера показаний як трибун, оратор, людина історичного масштабу, що стоїть на тлі тисячолітньої державної традиції. Стела з чотирма колонами фактично перетворює його на ключову ланку всієї української історії.
• Стрийський пам’ятник Самотоса — бронзова напівфігура на гранітному постаменті перед колишньою гімназією. Тут Бандера — юнак, особистість, яка формувалася саме в цих стінах. Образ камерний, інтимний, без пафосу.
• Сокальський монумент на Львівщині — приклад символічної геометрії: гострі грані постаменту й неповністю обшліфовані сторони передають складність життєвого шляху, а ввесь силует здалеку нагадує хрест. До підніжжя ведуть три чорні і три червоні гранітні сходинки — кольори прапора ОУН-УПА. У основу закладено капсулу з землею Старого Угринова.
• Сколівський проєкт Самотоса (2011) — компактна форма, інша пластика обличчя, відчуття особистого героя для невеликої громади.

Така різнорідність — це не недолік, а сила колективного образу. Кожен скульптор пропонує власне прочитання, і разом ці варіанти формують багатовимірний портрет постаті, навколо якої й досі точаться суперечки. Цікаво, що автор найбільш помітних робіт, Микола Посікіра, у радянські часи створював зовсім інші скульптури — наприклад, «День Перемоги» (1985) чи портрет Ежена Потьє, автора «Інтернаціоналу». Як виглядає, мистецька біографія часто перевершує політичну хроніку.

Конфлікти, вандалізм і війна: випробування для монументів

Жоден інший пам’ятник української історичної постаті не зазнавав стільки атак, як монументи Бандері. Перші два угринівські пам’ятники підривали у 1990 і 1991 роках — імовірно, спецслужби СРСР, які тоді ще діяли. Музей Бандери у тому ж селі 2018 року намагалися знищити вибухівкою: десь о четвертій годині ранку під головні двері підкинули вибуховий пристрій, а задні підпалили. Експозиція майже не постраждала, бо була в глибині будівлі, проте фасад і вікна — повністю.

З початком повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року атаки набули нового характеру. Уже в серпні 2022-го СБУ затримала у Львові двох колаборантів, один з яких передавав координати львівського пам’ятника Бандері бойовикам так званої «ДНР». За даними слідства, він мав корегувати ракетний удар по монументу. Атаки на пам’ятник перетворилися на елемент інформаційної війни: якби РФ вдалося пошкодити монумент, російська пропаганда отримала б матеріал для довгих агітаційних кампаній.

15 січня 2026 року російський дрон впав на дитячий майданчик біля пам’ятника у Львові, за кілька метрів від монумента. Військовий експерт Роман Світан в етері Radio NV висловив думку, що це не випадковість — у РФ, не маючи перемог на лінії фронту, шукали символічної мішені для внутрішнього споживача. Атаку розцінили як спробу ІПСО.

Окрім воєнних загроз, монументи стикаються з внутрішнім вандалізмом. У Тернополі після двох випадків обливання фарбою 2024 року пам’ятник узяли під цілодобову охорону. У Львові подібні інциденти траплялися 2021-го. У всіх випадках громади швидко відновлювали скульптури — це стало частиною ритуалу опору.

Дискусії довкола Бандери: чому пам’ятники сприймають по-різному

Постать Степана Бандери лишається однією з найбільш дискусійних в українській історії. У західних областях його шанують як героя національно-визвольної боротьби, в інших регіонах ставлення складніше. Польща через історичні події Волинської трагедії 1943 року оцінює його роль критично. Сам факт того, що в Україні досі немає пам’ятника Бандері в Києві, Чернівцях, Харкові чи Одесі, відображає цю регіональну неоднозначність.

Історики, зокрема дослідники з львівської наукової школи, давно зауважують: «галицький Бандера» і «всеукраїнський Бандера» — це різні постаті в суспільній свідомості. Перший — символ Опору й боротьби, другий — фігура, що тільки набуває загальнонаціонального значення, дедалі більше — після 2014 і особливо після 2022 року. Війна змінила оптику: тисячі переселенців, які приїхали зі сходу й півдня в Старий Угринів та інші бандерівські міста, побачили постать провідника зблизька. У 2025 році музей у рідному селі Бандери відзначив 25-річчя круглим столом, і серед гостей — велика частка переселенців.

Дискусії точаться й щодо нових пам’ятників. У Луцьку 2011 року депутати виділили 150 тисяч гривень на старт робіт — проєкт так і не реалізували. У Здолбунові Рівненської області пропонували дві земельні ділянки в центрі. У Києві петиція про встановлення пам’ятника на місці поваленого Леніна з’явилася ще 2017 року — пам’ятник так і не з’явився. Київ, як столиця, лишається символічно непідкореною для бандерівського пам’ятникотворення територією.

Маршрут пам’яті: куди їхати, щоб побачити пам’ятники Бандері

Для тих, хто хоче пройти стежками провідника й побачити різні монументи, є цілком сформований туристичний маршрут — фактично, своєрідний «бандерівський трикутник» між Галичиною й передгір’ям Карпат. Подорож зазвичай починається в Старому Угринові, де народився Степан Бандера 1 січня 1909 року, і де працює найбільший музей провідника — п’ятиповерхова сучасна будівля з експозицією на другому і третьому поверхах.

Музей в Старому Угринові, заснований офіційно у грудні 2000 року (хоча перша експозиція в уцілілій кімнаті священничої резиденції діяла з 1992-го), має чотири зали. Особливо цікавий четвертий — там відтворено справжню криївку за зразком тих, у яких жили підпільники. У підвалі будинку — потайні двері, за якими ще одна криївка часу ОУН. На території комплексу збереглися кам’яна криниця та погріб, гранітна плита на місці двох знищених пам’ятників, а також відновлена капличка Покрови Пресвятої Богородиці. Вартість квитка для дорослого — 40 гривень.

Окрім Старого Угринова, тематичний маршрут містить:

1. Стрий — гімназія, де Бандера навчався, з пам’ятником перед нею (1992). Кімната-музей у самій гімназії — окремий експонат.
2. Воля-Задеревацька на Стрийщині — село, куди родина Бандерів переїхала 1933 року. Тут діє музей-садиба, на території якого встановлено пам’ятник провіднику й барельєфи Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Романа Шухевича, Ярослава Стецька та Олексія Гасина (з 2002 року).
3. Дублянь поблизу Львова — Львівська політехніка, де Степан вчився агрономії з 1928 по 1933 рік. Тут є кімната-музей у будівлі університету, частково пошкоджена російськими ударами.
4. Львів — найбільший монумент на площі Кропивницького, центральна локація культу.
5. Коломия, Івано-Франківськ, Тернопіль — поступове розширення маршруту обласними центрами.

Для повноти картини варто пам’ятати: всього в Україні діє п’ять музеїв Степана Бандери, ще один — у Лондоні. Кожен має свою специфіку: львівський більше фокусується на ОУН та підпіллі, угринівський — на родинному середовищі та формуванні особистості, стрийський — на гімназійних роках. Якщо їхати з Києва, оптимально планувати тур на три-чотири дні, з ночівлею в Івано-Франківську або Львові.

Символіка деталей: чому матеріали й місця обрані саме так

За кожним монументом стоїть продумана семантика. Скульптори й архітектори не просто ліплять обличчя — вони закладають у форму додаткові смисли, які зчитуються тими, хто знає історію Опору. Деталі — це окрема мова, і її варто розшифровувати.

Джерела: матеріали сайту krystynopol.info, портал tvoemisto.tv.

Місце розташування монументів — теж не випадковість. У Стрию пам’ятник стоїть перед школою №7, колишньою гімназією, де Бандера сформувався як особистість. У Львові — на площі, що пов’язана з історією міста, на околиці історичного центру, у місці перехрестя ключових магістралей. У Старому Угринові — біля родинного обійстя, поряд із церквою, де служив батько-священик. Така топографія створює емоційний зв’язок: монумент не просто стоїть, а вкорінений у реальну біографію людини.

Сучасний контекст: як війна перевідкрила постать Бандери

Російсько-українська війна стала несподіваним фактором переосмислення спадщини Бандери в усій країні. Цитати провідника, написані ще в 1950-х роках, після 2022 року звучать як попередження, що збулося. «Війна таки прийде невідхильно, бо срср готується до неї та її викличе. Україна з москалями не може мати спільної мови» — ці слова, опубліковані у виданні «Район.Буськ» до 115-річчя від народження Бандери (1 січня 2024 року), читаються сьогодні зовсім інакше.

У 2024 році, до 115-ї річниці народження провідника, в Україні відбулися численні заходи з його вшанування. Національний музей історії України у Другій світовій війні отримав від ОУН (бандерівців) цінні артефакти — копію поховальної маски Бандери, бофони, повну добірку часопису «Визвольний шлях» з 1953 по 2003 рік. Це передача символічна: те, що десятиліттями було ідеологічним табу, увійшло до експозиції центрального державного музею.

Війна також спричинила перенос фокусу — від пам’ятників як архітектурних об’єктів до пам’ятників як ідеологічних точок. Кожен новий ракетний удар біля монумента, кожна спроба коригувальника навести вогонь на львівський пам’ятник підтверджують: ці бронзові постаті — не німі. Вони відіграють активну роль у війні смислів. У січні 2026 року, коли дрон впав біля львівського монумента, медіа знову заговорили про потребу захисту культурно-історичних об’єктів. Пам’ятники Бандері в нинішніх обставинах стали маркерами не лише історичної пам’яті, а й фронту інформаційної війни.

Що варто знати перед поїздкою до пам’ятника Бандері

Туристам, які планують відвідати один із монументів, корисно мати кілька практичних орієнтирів. По-перше, найдоступніший — львівський, у самому центрі міста, дорогою з вокзалу до центру. Підхід вільний, відкритий цілодобово. По-друге, у Старому Угринові музей працює щодня крім суботи — варто планувати поїздку зранку, аби встигнути оглянути всі чотири зали, садибу, погріб з криївкою та територію. Дорогу до села нещодавно відремонтували.

Для глибшого зрозуміння радимо передивитися кілька ключових моментів:

• Час відвідування. Найкраще приїжджати в річниці — 1 січня (день народження), 14 жовтня (Покрова й УПА), 15 жовтня (роковини смерті). У такі дні відбуваються мітинги, покладання квітів, культурні події.
• Туристичний формат. Поряд із пам’ятниками часто розташовані музеї або експозиції — Стрий, Угринів, Дублянь, Воля-Задеревацька. Це не самостійні точки, а елементи більшого тематичного маршруту.
• Безпекові міркування 2026 року. Через ризик повітряних атак великі скупчення людей біля знакових монументів можуть бути небезпечними. Слід стежити за повітряними тривогами в регіоні й мати під рукою укриття.
• Фотографування. Дозволено майже скрізь, проте біля деяких пам’ятників (особливо у Тернополі після подій 2024 року) діє посилена охорона. Не рекомендується знімати охорону чи поліцейські пости.
• Сувенірна продукція. У музеях продають видання, листівки, репродукції фотографій, інколи — копії історичних документів. У Старому Угринові з 2023 року є оновлений магазин з продукцією місцевих ремісників.

Окрема порада тим, хто планує тур із сім’єю та дітьми: монументи — не просто візуальні об’єкти, а привід для розмови про історію. Підготуйте кілька фактів, простих і нештучних, які можна обговорити з дитиною: коли народився, у якій родині виріс, чому опинився в Мюнхені, як загинув. Така розмова перетворює відвідування з туристичного пункту на маленьку лекцію живої історії.

Музеї і пам’ятники як єдиний меморіальний простір

Самі пам’ятники — це лише верхівка великого меморіального ландшафту. У світі діє шість музеїв Степана Бандери, з яких п’ять — на території України. Найбільший і найцікавіший — у Старому Угринові, на родинній садибі. Він займає п’ять поверхів, працює з грудня 2000 року офіційно, а фактично — з 1992-го. Експозиція показує не лише життя провідника, а й середовище, у якому він зростав: побут священицької родини початку XX століття, документи доби ОУН, унікальні матеріали, передані родичами.

Особистий фотоапарат Степана Бандери, кілька знімків, які він зробив сам (на більшості — донька Леся), були передані музею зятем Андрієм Куцаном. Серед інших цінних експонатів — вишитий лляний рушник з ініціалами «СБ», знайдений серед речей сестри Оксани Бандери після її смерті у Стрию, та документи на ім’я Stefan Popel, під яким провідник жив останні роки в Європі. Реконструкції тривають, а у 2021 році на утеплення будівлі та оновлення інфраструктури витратили близько 24 мільйонів гривень.

Зв’язок між пам’ятником і музеєм у більшості випадків нерозривний. У Стрию пам’ятник стоїть біля гімназії-музею. У Старому Угринові монумент — це продовження експозиції просто неба. У Львові пам’ятник співіснує з музейним простором ОУН-УПА в інших точках міста. Це означає, що повноцінна подорож до бандерівського монумента — це завжди трохи більше, ніж просто фото на тлі скульптури. Це вхід у простір, де камінь, бронза, документи й живі спогади працюють разом, утворюючи цілісну картину, в якій постать однієї людини стає віссю історії цілої доби.

About the Author

admin

Administrator

Visit Website View All Posts