Сорокаміліметровий «брат» автомата, який висить під цівкою і одним пострілом перетворює окоп ворога на пастку — саме так у двох словах можна описати підствольний гранатомет. Це той самий «тихий», який мовчить до часу, поки стрілець не вирішить дістати противника за пагорбом, у мертвій зоні чи в укритті, куди звичайна куля не дотягнеться. Невелика трубка вагою півтора кілограма — а тактичних можливостей піхотного відділення додає стільки, що інколи замінює міномет.
У війні, яка триває з 2022 року, ця зброя стала чи не найжаданішою на нулі. ГП-25, ГП-30, ГП-25У, M203, Форт-600-1, новенький UGL-40 — кожен зразок має своїх прихильників і свою бойову біографію. Розберемо все по поличках: як працює, чим стріляє, де межі ефективності та чому український боєць у штурмовій групі без «ГПшки» почувається наполовину голим.
І найважливіше — без води, без переказів радянських підручників, з опорою на актуальні дані 2024–2026 років та реальний фронтовий досвід.
Підствольний гранатомет — це 40-міліметрова зброя дульного або казенного заряджання, яка кріпиться під ствол штурмової гвинтівки чи автомата та стріляє осколковою, кумулятивною, освітлювальною, димовою чи практичною гранатою. Сенс простий: піхотинець отримує вогневу потужність легкого міномета без втрати мобільності. Кинути ручну гранату можна метрів на 30–40, а от закинути ВОГ-25 у вікно будинку чи в траншею за 200 метрів — це вже зовсім інший рівень розмови з противником.
Тактично гранатомет закриває «мертву зону» — простір від рубежу безпечного кидка гранати до межі, з якої починає працювати своя артилерія. У бою це 50–400 метрів, де ні автоматник, ні гармаш ефективно не діють. Виходить, що стрілецько-гранатометний комплекс (автомат + підствольник) фактично робить кожного піхотинця ще й мінометником. Завдяки навісній траєкторії граната летить через укриття, дерева, паркани й залітає туди, куди прямою стріляниною не дістатись.
За даними ЗМІ Defense Express, в українській піхоті ВОГ-25 уражає цілі на тактичному полі у три-чотири рази частіше, ніж стандартна граната М406 для американського M203 — і це при тому, що калібр у них фактично однаковий, 40 мм.
Історія: від в’єтнамського M79 до сучасних NATO-стандартів
Першим серйозним кроком став американський M79 — однозарядний «розламний» гранатомет, який солдати США отримали ще в 1961 році. Він добре показав себе у В’єтнамі, але мав один великий мінус: гранатометник лишався без власної гвинтівки. Звідси й народилась ідея — повісити гранатомет під цівку штурмової зброї. Так у 1969-му корпорація AAI разом із Colt випустила M203 — родоначальника всіх сучасних підствольників західного зразка. Спочатку ставили його на M16, потім адаптували під M4 (модель M203A1 з укороченим до 224 мм стволом).
Радянський Союз відставав майже на десятиліття. Лише в 1978 році на озброєння прийняли ГП-25 «Костёр» (індекс 6Г15), розроблений у тульському ЦКІБ СОО конструктором В. М. Телешем спільно з фахівцями московського ДНВП «Прилад». Масове виробництво розгорнули тільки в 1980-му — після початку війни в Афганістані, де новинку швидко перевірили реальним боєм. У 1989 році з’явився полегшений ГП-30 (модернізована версія з меншою масою та спрощеною конструкцією).
Сьогодні картина строката. В арсеналі Сил оборони України, за оцінками Мілітарного, з лютого 2022 року кодифіковано і допущено до експлуатації майже 20 різних зразків гранатометів, причому близько третини з них — вітчизняного виробництва. Це і модернізований ГП-25У (легший на 200 грамів за оригінал, прийнятий до експлуатації у 2017 році), і автономний UGL-40 від компанії Ukrop, і ручний Форт-600 — український варіант швейцарського Brügger & Thomet GL06, який виробляють за ліцензією з 2010 року.
ГП-25 «Костёр» — народний підствольник української піхоти
Парадокс війни: ГП-25 створений у Тулі, проте у 2026 році саме він залишається основою стрілецько-гранатометного комплексу Збройних Сил України. Причина проста — десятки тисяч одиниць цієї зброї дісталися ЗСУ ще з радянських арсеналів, а ще багато беруть як трофеї у росіян (нещодавній приклад — захоплення техніки 748 окремого батальйону Росгвардії під Димером навесні 2022-го, де в переліку трофейного озброєння були й ГП-25).
Конструкція геніально проста: сталевий ствол із кронштейном і прицілом, казенник, ударно-спусковий механізм у окремому корпусі. Усе. Жодних магазинів, жодних газовідводів — стріляє один постріл, перезарядка через дульну частину. Бойова скорострільність — 4–5 пострілів за хвилину, але в досвідчених руках можна вичавити й більше. Кріпиться до всіх Калашникових калібрів 5,45 та 7,62 мм, окрім укороченого АКСУ — там цівка занадто коротка.
| Характеристика | Значення | Пояснення |
| Калібр | 40 мм | Дульно-зарядна нарізна система |
| Довжина | 323 мм | Ствол — 205 мм, 12 правих нарізів |
| Маса без гранати | 1,5 кг | ГП-25У — на 200 г легший |
| Прицільна дальність | до 400 м | Мінімум при навісній — 150–200 м |
| Початкова швидкість | 76 м/с | Низькошвидкісний боєприпас |
| Скорострільність | 4–5 пострілів/хв | Однозарядна система |
Дані за матеріалами Вікіпедії та довідника 115-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Приціл відкритий, із двома шкалами: біла — для прямого пострілу, червона — для навісного, довгі поділки відповідають дистанції 100 м, короткі — 50 м.
Боєприпаси: ВОГ-25, ВОГ-25П і що з ними не так
Душа гранатомета — це не сам ствол, а постріл. До ГП-25 використовуються два основні типи 40-мм осколкових пострілів:
- ВОГ-25 — класична осколкова граната, спрацьовує при контакті з поверхнею. Маса вибухової речовини — 48 грамів. Осколки летять у конусі від 20–25 см над землею до 1,5 метра, ефективний радіус ураження — близько 6 метрів.
- ВОГ-25П «Подкидиш» (в українському слензі — «Лягушка») — стрибаюча граната. При ударі об ґрунт спеціальний вишибний заряд підкидає її на висоту 50–150 см, де вже відбувається основна детонація. Це різко підвищує ефективність ураження по тих, хто залягає чи сидить в окопі.
- ВОГ-25М і ВОГ-25ПМ — модернізовані версії з покращеними осколковими характеристиками.
- Гумова граната «Гвоздь» — несмертельний боєприпас для подразнюючої дії.
- Практичні постріли 7П44У — навчальні, з димовим зарядом для цілевказання.
У всіх цих гранат є цікава особливість: ствол гранатомета — нарізний, тому граната отримує обертовий рух, який стабілізує її в польоті. Підривач зводиться лише через 10–40 метрів після пострілу — це захищає стрільця від випадкового підриву у себе під ногами. Якщо граната з якоїсь причини не спрацювала на цілі, через 14 секунд самоліквідатор зробить це за неї.
M203 і його нащадки: західна школа підствольників
Американський M203 — еталон для НАТО і батько майже всіх західних підствольних гранатометів. На відміну від ГП-25, він заряджається з казенної частини — ствол зсувається вперед по напрямних, стріляна гільза вільно випадає, нова граната вкладається ззаду. Калібр — 40×46 мм (низькошвидкісний стандарт НАТО), маса самого гранатомета — 1,36 кг.
Існують модифікації: M203 (базова, ствол 305 мм для M16), M203A1 (вкорочений до 224 мм для карабінів M4 і M4A1), M203PI (з універсальним кріпленням, можна поставити навіть на Steyr AUG, Tavor TAR-21 чи MP5), M203 Stand-Alone (самостійна версія з прикладом). На зміну M203 в армії США поступово приходить M320 з відкидним казенником і подвійним УСМ, але в українській армії використовуються переважно класичні M203 — їх передавали разом із карабінами M4 у пакетах військової допомоги.
Цікавий нюанс: гранати 40×46 мм НАТО і 40-мм радянські ВОГ-25 — несумісні. У них різний тип гільзи, різний принцип роботи. Тому боєць, який пересідає з АК+ГП-25 на M4+M203, фактично переучується на іншу систему боєприпасів.
| Параметр | ГП-25 | M203 | UGL-40 (Україна) |
| Калібр | 40 мм (ВОГ-25) | 40×46 мм НАТО | 40×46 мм НАТО |
| Тип заряджання | З дула | З казенника | З казенника |
| Маса | 1,5 кг | 1,36 кг | ~1,4 кг |
| Прицільна дальність | 400 м | 350 м (площа), 150 м (точка) | до 400 м |
| Носій | АКМ, АК-74 (не АКСУ) | M16, M4 | Автономний з прикладом |
| Прийняття на озброєння | 1978 | 1969 | 2024 (виявлено публічно) |
Українські розробки: UGL-40, ГП-25У і Форт-600
Війна стала каталізатором вибухового розвитку власної збройової індустрії. У серпні 2024 року Мілітарний оприлюднив перші фото нового ручного гранатомета UGL-40 від компанії Ukrop. Він створений на базі M203A1, має укорочений ствол 224 мм, але встановлений на спеціальне шасі з прикладом — тобто може використовуватися і як підствольний, і як автономний. Боєприпаси — стандартні 40×46 мм НАТО, що робить його сумісним із широкою номенклатурою західних гранат.
Форт-600 — це ліцензійна версія швейцарського Brügger & Thomet GL06. Виробництво в Україні налагодили з 2010 року на казенному НВО «Форт» МВС. Існує підствольна модифікація Форт-600-1, яка ставиться на штурмову гвинтівку Форт-221. Зброя стріляє осколково-фугасними, фугасними, кумулятивними гранатами на дистанціях 50–400 метрів, працює і з нелетальними боєприпасами — газовими, світло-шумовими, гумовими. У 2023 році цей гранатомет масово отримали бійці батальйону «Донбас» Національної гвардії.
ГП-25У — це український модернізований варіант радянського ГП-25, допущений до експлуатації у 2017 році. Конструкція ідеологічно та сама, але вага знижена на 200 грамів, ергономіка покращена, матеріали — сучасніші. На фронті бійці відмічають, що тримати такий пристрій під АКС-74 цілий день значно комфортніше, особливо в штурмовому спорядженні.
Як стріляти: тактика й нюанси, про які мовчать інструкції
Підствольний гранатомет — зброя, де між нулем і одиницею стоїть досвід. Перший постріл недосвідченого стрільця майже завжди йде «в молоко» — гранату або кладуть значно ближче, або вона перелітає. Причин кілька: специфічна балістика низькошвидкісного боєприпасу, потреба враховувати кут підняття зброї, поправка на вітер навіть слабкий.
- Зарядити гранату (ВОГ-25 у ГП-25 — закрутити з дула за годинниковою стрілкою до клацання фіксатора).
- Перевести запобіжник у бойове положення.
- Визначити дальність до цілі — на око, через далекомір або по орієнтирах.
- Виставити приціл: біла шкала для настильної стрільби, червона — для навісної. Для дистанції 200 м навісним вогнем — поділка «2» червоної шкали.
- Прийняти стійку: автомат впирається прикладом не в плече, а в землю, асфальт чи зігнуту в коліні ногу — щоб погасити сильну віддачу.
- Прицілитися й плавно натиснути спуск.
На фронті досвідчені гранатометники вчать новачків: ніколи не стріляйте навісним вогнем по близьких цілях (ближче 50 метрів від себе) — є реальний шанс, що осколки прилетять у власну позицію. Завжди тримайте боєприпаси в окремому підсумку, де вони не зможуть ударитись об твердий предмет. І найголовніше — не довіряйте граната, які впали з висоти більше 3 метрів. Їх краще здати на знищення, ніж нести в бій.
Переваги, недоліки та реалії 2026 року
Сильні сторони підствольника — мобільність, моментальна готовність до стрільби, відсутність необхідності в розрахунку (як для міномета), низька вартість боєприпасу порівняно з артилерійським снарядом. Один натренований гранатометник у штурмовій групі — це фактично переносний мінометний розрахунок із двох-трьох людей.
Слабкі сторони теж очевидні. Це однозарядна зброя — після пострілу потрібно 5–8 секунд на перезарядку, що в гарячому бою може коштувати життя. Точність на максимальних дистанціях невисока: на 400 метрах середнє відхилення складає близько 6,6 м за дальністю і 3 м за фронтом — тобто фактично це робота по площі, а не по точці. Вага +1,5 кг до автомата плюс боєкомплект із 10 пострілів — це ще близько 3 кг до бойового спорядження.
Станом на 2026 рік у Силах оборони України паралельно експлуатуються радянські ГП-25, українські ГП-25У, Форт-600-1, UGL-40 і західні M203 — реальна номенклатура нагадує музей сучасної піхотної зброї, що працює одночасно.
Український досвід цієї війни довів просту річ: підствольний гранатомет не застарів і ще довго не застаріє. У міських боях, у траншеях, у лісосмузі — всюди, де ворог сидить у мертвій зоні, маленька 40-мм трубка робить ту роботу, яку не зробить ні автомат, ні дрон, ні навіть мінометна група. І поки піхота воює на близьких дистанціях, ГПшка залишається тим самим вірним «другом», який мовчить до часу і голосно говорить, коли треба.
About the Author
