Сергій Кислиця — це не просто дипломат з довгим послужним списком, а голос України, який у найтемніші моменти історії лунав на весь світ з трибуни ООН. Народжений у Києві в 1969 році, він пройшов шлях від стажера в Міністерстві закордонних справ до першого заступника керівника Офісу Президента України, призначеного на цю посаду 5 січня 2026 року. Його кар’єра — це історія про те, як професійна холоднокровність поєднується з гострою емоційністю, а багатостороння дипломатія стає інструментом захисту суверенітету в умовах повномасштабної агресії.
За понад три десятиліття в МЗС Кислиця брав участь у розробці десятків резолюцій Генасамблеї ООН, виступав на сотнях засідань Ради Безпеки та перетворив українську позицію на символ непохитності. Особливо запам’яталися його промови після 24 лютого 2022 року — моменти, коли дипломатичні формулювання поступалися місцем людській правді, яка проривалася крізь ефір і ставала вірусною. Сьогодні, у ролі першого заступника керівника Офісу Президента, він продовжує впливати на зовнішню політику країни з нового рівня.
Його історія показує, як один дипломат може формувати міжнародне сприйняття війни, поєднуючи багаторічний досвід, володіння п’ятьма мовами та вміння говорити прямо. Це не суха біографія чиновника — це розповідь про людину, яка в залі ООН захищала не лише державу, а й пам’ять про загиблих родичів, майбутнє синів і дочок, і право України бути почутою.
Ранні роки та освіта: фундамент для глобальної кар’єри
15 серпня 1969 року в Києві народився Сергій Олегович Кислиця — хлопець, чиє дитинство припало на останні десятиліття радянської епохи, а юність — на бурхливі 1990-ті. Саме в цей час Україна обирала свій шлях незалежності, і молодий Кислиця вже тоді робив вибір на користь міжнародного права. Він закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка з відзнакою, отримавши ступінь магістра міжнародного права. Ця освіта стала не просто дипломом, а міцним фундаментом, на якому виросла вся його кар’єра.
Володіння українською, англійською, російською, іспанською та французькою мовами дозволило йому вільно маневрувати в багатосторонніх переговорах. Ще на студентській лаві Кислиця розумів: дипломатія — це не лише документи, а й вміння читати між рядків, відчувати напругу в залі та знаходити слабкі місця опонента. Ці навички він відточував щодня, перетворюючи теоретичні знання на практичну силу.
Ранні роки сформували в ньому поєднання київської інтелігентності з практичним хистом. Він ніколи не був теоретичним мрійником — вже з перших кроків у професії Кислиця показав, що вміє діяти швидко й точно, як у складних міжнародних угодах, так і в кризових ситуаціях.
Початок дипломатичного шляху: від стажера до ключових посад у МЗС
Кар’єра Сергія Кислиці стартувала в 1992 році зі скромної посади стажера в відділі НБСЄ та європейського регіонального співробітництва Міністерства закордонних справ України. Уже за рік він став штатним аташе, а потім третім секретарем. Ці перші кроки заклали основу для стрімкого зростання: помічник заступника міністра, т.в.о. начальника відділу Ради Європи, робота в посольстві в Бельгії, де він опікувався питаннями НАТО та Західноєвропейського союзу.
З 1998 по 2000 рік Кислиця очолював секретаріат міністра закордонних справ, а потім перейшов на позицію старшого радника. У 2001–2005 роках він працював радником і радником-посланником з політичних питань в посольстві України в США — досвід, який відкрив йому двері до розуміння американської дипломатії зсередини. Повернувшись в Україну в 2006 році, він став директором Департаменту міжнародних організацій МЗС і залишався на цій посаді до 2014-го.
Цей період став школою багатосторонньої дипломатії. Кислиця брав участь у десятках сесій Генасамблеї ООН, представляв Україну в структурах Ради Європи та ЮНЕСКО. Його стиль уже тоді вирізнявся точністю формулювань і вмінням поєднувати жорсткість позиції з дипломатичною гнучкістю.
- 1992–1993 роки: стажер і аташе в МЗС — перші кроки в європейському напрямку.
- 1996–1998 роки: робота в Брюсселі з НАТО — досвід багатосторонніх переговорів.
- 2006–2014 роки: директор Департаменту міжнародних організацій — координація всієї участі України в ООН та інших структурах.
Кожен етап додавав йому не лише досвіду, а й розуміння, як глобальна політика впливає на долю окремої країни. Саме тут сформувалася його репутація надійного фахівця, якого призначають на найскладніші ділянки.
Заступник міністра закордонних справ: підготовка до випробувань 2014–2020
У березні 2014 року, коли Росія анексувала Крим і почала війну на Донбасі, Сергій Кислиця став заступником міністра закордонних справ. Саме на цій посаді він відповідав за напрямок ООН і міжнародних організацій. Під його керівництвом Україна домоглася розгортання Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ та Моніторингової місії ООН з прав людини. Він також ініціював комплексний моніторинг ситуації в Криму через ЮНЕСКО.
Кислиця представляв Україну у Виконавчій раді ЮНЕСКО, очолював делегації на сесіях Генасамблеї та працював над національною стратегією в сфері прав людини. Його внесок у культурну дипломатію та питання гендерної рівності (він очолював відповідні комісії Ради Європи) показав, що дипломатія може бути не лише про санкції, а й про м’яку силу.
Ці шість років стали тренуванням перед головним випробуванням — повномасштабним вторгненням. Кислиця вже тоді розумів: кожна резолюція, кожна промова — це цеглина в стіні міжнародної підтримки України.
Постійний представник України при ООН: голос у бурі 2020–2024
19 грудня 2019 року Кислицю призначили постійним представником України при ООН, а 20 лютого 2020-го він вручив вірчі грамоти генеральному секретарю Антоніу Гутеррішу. Саме в цій ролі він став обличчям української дипломатії під час найважчих років сучасної історії.
Після 24 лютого 2022 року Кислиця ініціював скликання спеціальної сесії Генасамблеї ООН. Під його керівництвом було ухвалено сім ключових резолюцій, серед яких — засудження агресії, підтримка територіальної цілісності та питання ядерної безпеки Запорізької АЕС. Загалом він сприяв розробці понад 20 резолюцій Генасамблеї щодо російської агресії з 2014 року. За весь період роботи він виступив на понад 300 засіданнях Ради Безпеки.
Його внесок вимірюється не лише цифрами. Кислиця активно просував обмеження прав РФ в ООН: від припинення членства в Раді з прав людини до втрати місць у ключових комітетах. Водночас він розвивав культурну дипломатію — від створення Ukrainian Freedom Orchestra до співпраці з провідними світовими музеями.
| Рік | Подія / Посада | Ключовий результат |
|---|---|---|
| 2020–2021 | Віцеголова Економічної та соціальної ради ООН | Посилення ролі України в соціально-економічних питаннях |
| 2022 | Спеціальна сесія Генасамблеї | 7 резолюцій на підтримку України |
| 2023 | Голова Виконавчої ради ООН-Жінки | Просування гендерної рівності в міжнародній політиці |
Джерело даних: офіційні звіти МЗС України та ООН.
Вірусні моменти та стиль дипломатії: гострота, іронія та правда
Сергій Кислиця не боявся говорити прямо. Під час надзвичайного засідання Ради Безпеки 23 лютого 2022 року він простягнув телефон російському колезі Василю Небензі зі словами: «Подзвоніть Лаврову зараз і зробіть усе можливе, щоб зупинити війну». Коли той відмовився, Кислиця відрізав: воєнні злочинці потрапляють не в чистилище, а «прямо в пекло».
Інший раз він зачитував повідомлення загиблого російського солдата матері — слова про страх, бомбардування цивільних і звинувачення в фашизмі. Такі моменти перетворювали сухі засідання на емоційні спалахи, які розліталися соцмережами. Кислиця читав книгу «Що не так з дипломатією» під час виступу росіян, іронізував над «семантикою божевільних» і постійно нагадував: російська делегація в ООН — це «серпентарій розвідників і шпигунів».
Його стиль — це суміш професійної підготовки, емоційної щирості та вміння користуватися гумором як зброєю. Для початківців у дипломатії це урок: правда, сказана вголос, сильніша за будь-які шаблонні формулювання.
Особиста сторона: родина, втрати та мотивація
За офіційними даними, Сергій Кислиця має сина Яна від шлюбу з Оксаною (пара наразі розлучена). Але справжня людяність дипломата проявилася в історії про племінника Максима. Улітку 2022 року 23-річний хлопець добровольцем пішов на фронт і загинув під Сіверськодонецьком. Тіло впізнала сестра Кислиці. Того ж дня дядько мав сидіти в залі Ради Безпеки й слухати брехню Небензі про «інсценізації».
Ця трагедія не зламала його, а навпаки — додала сили. Кислиця продовжував говорити від імені мільйонів таких Максимів, перетворюючи особистий біль на дипломатичну енергію. Це нагадування: за кожним виступом стоїть жива людина з родиною, втратами й надією.
Нові горизонти 2025–2026: від ООН до Офісу Президента
21 грудня 2024 року Кислицю звільнили з посади постпреда в ООН у рамках дипломатичних ротацій. У лютому 2025-го він став першим заступником міністра закордонних справ, а вже 5 січня 2026 року президент Володимир Зеленський призначив його першим заступником керівника Офісу Президента (під керівництвом Кирила Буданова).
Цей перехід — логічний крок для дипломата, який знає міжнародну арену як свої п’ять пальців. У новій ролі він продовжує впливати на переговори, координацію з партнерами та стратегічне планування зовнішньої політики. Його досвід допомагає Україні залишатися сильною на дипломатичному фронті навіть у складні часи.
Внесок у українську дипломатію: уроки для майбутнього
Сергій Кислиця довів: дипломатія може бути жорсткою, емоційною й ефективною одночасно. Він допоміг Україні перейти від оборонної позиції до активного просування своїх інтересів у світі. Його ініціативи в культурній дипломатії, гендерній рівності та «дипломатії пам’яті» показують, що м’яка сила працює пліч-о-пліч з жорсткою правдою.
Для молодих дипломатів і зацікавлених читачів його шлях — приклад того, як поєднувати професійну майстерність із людяністю. У 2026 році, коли Україна продовжує боротьбу, голос Кислиці звучить інакше, але так само впевнено — з нової посади, з новою силою. І це лише продовження історії, яка ще не завершена.
About the Author
