Су-24 — це надзвуковий фронтовий бомбардувальник з мінливою геометрією крила, який Україна отримала у спадок від Радянського Союзу у кількості понад дві сотні машин різних модифікацій. Більшість із них десятиліттями стояли на зберіганні, а до початку повномасштабного вторгнення боєздатних залишалося лічені десятки. Війна кардинально змінила долю цих літаків: втрати скоротили флот до мінімуму, проте українські інженери та пілоти знайшли спосіб перетворити застарілу техніку на ефективний інструмент далекобійних ударів.
Завдяки швидкій адаптації розвідувальних варіантів Су-24МР під британські крилаті ракети Storm Shadow українські Повітряні сили створили повноцінну ескадрилью носіїв, здатних вражати цілі на відстані сотень кілометрів. Ці машини стали символом винахідливості — старі радянські бомбардувальники, що літали ще за часів холодної війни, отримали нове життя з сучасною західною зброєю і продовжують виконувати завдання навіть у 2026 році.
Попри трагічні втрати, зокрема авіакатастрофу Су-24М у Хмельницькій області в червні 2026 року, ці літаки залишаються в строю. Вони поєднують низьковисотні проникнення під радари противника з можливістю запуску важких крилатих ракет, демонструючи, як досвідчені екіпажі та технічні рішення дозволяють старій техніці відігравати ключову роль у сучасній війні.
Історія появи та українська спадщина
Су-24 розробляли в ОКБ Сухого наприкінці 1960-х як відповідь на потребу в надзвуковому бомбардувальнику, здатному проривати ППО на малих висотах. Перший політ відбувся у 1967 році, а серійне виробництво тривало до 1993-го. Літак отримав код НАТО Fencer — «фехтувальник», бо його крило з мінливою стріловидністю ніби змінювало «позицію» залежно від режиму польоту.
Україна на момент незалежності успадкувала шість бомбардувальних авіаполків, озброєних Су-24 і Су-24М. Загальна кількість машин сягала 240 одиниць різних модифікацій, включаючи розвідувальні Су-24МР та постановники перешкод Су-24МП. Багато з них перебували на консервації, а до 2014 року боєздатних залишалося близько 150, з яких активно літали лише близько 20.
З початком повномасштабної війни 2022 року ситуація стала критичною. Російська протиповітряна оборона та авіація завдали значних втрат. До середини 2023 року боєздатних Су-24М залишилося не більше шести. Саме тоді українські спеціалісти почали переобладнувати розвідувальні Су-24МР, яких було близько десяти, під носії далекобійних ракет. Так з’явилася повноцінна ескадрилья з 12–14 машин, здатних застосовувати Storm Shadow.
Технічні особливості, що роблять літак особливим
Су-24М — це двомісний бомбардувальник з екіпажем із пілота та штурмана. Головна технічна родзинка — крило змінної стріловидності. На малій швидкості воно розкривається до 16 градусів, забезпечуючи відмінну підйомну силу та маневреність при зльоті, посадці й низьковисотному польоті. На надзвуку стріловидність зростає до 69 градусів, дозволяючи літаку розганятися до 1700 км/год і швидко проривати зону ППО.
Бойовий радіус без дозаправки становить 390–570 км залежно від профілю польоту та навантаження. Літак може нести до 8000 кг озброєння на 8 точках підвіски. У базовій комплектації це вільнопадаючі бомби, керовані ракети Х-25, Х-29, а також 23-мм шестиствольна гармата ГШ-6-23 з боєкомплектом 500 снарядів. Система навігації та прицілювання дозволяє працювати в складних метеоумовах вдень і вночі, включаючи політ на гранично малих висотах з огибанням рельєфу.
Українські машини, що залишилися в строю, зберегли радянську базу, але отримали точкові доопрацювання авіоніки. Це дозволило інтегрувати західні системи зв’язку та цілевказання. Літак досі здатний виконувати завдання, які сучасні винищувачі виконують з більшою складністю через меншу корисну навантагу.
Адаптація до Storm Shadow: швидке технічне рішення
У 2023 році українські інженери за лічені місяці розробили та впровадили комплект доопрацювань, що дозволив підвішувати важкі британські крилаті ракети Storm Shadow на Су-24МР. Розвідувальний варіант мав необхідні точки підвіски та достатню вантажопідйомність. Фахівці адаптували електричні та інформаційні системи, встановили відповідні пускові механізми та провели наземні та льотні випробування.
Результат перевершив очікування. Уже влітку 2023 року українські Су-24 почали завдавати ударів по російських кораблях у Чорному морі та об’єктах у Криму. Ракети запускалися з безпечної відстані, а низьковисотний профіль польоту ускладнював перехоплення. Цей симбіоз старої платформи з новою зброєю став одним із найяскравіших прикладів асиметричної відповіді України.
Екіпажі, які раніше літали на розвідку, швидко опанували нову тактику. Політ на гранично малій висоті, точний вихід у район пуску, швидкий розворот і відхід — усе це вимагало ювелірної майстерності штурманів і холоднокровності пілотів. Деякі екіпажі пережили прямі влучання зенітних ракет і, після ремонту, знову піднімалися в небо.
Бойові подвиги, ризики та людський фактор
Су-24 в українській службі — це не просто техніка. Це літак, на якому літали покоління авіаторів. У 2022–2026 роках екіпажі 7-ї тактичної авіаційної бригади імені Петра Франка виконували найскладніші завдання. Низьковисотні рейди під вогнем, нічні запуски ракет, робота в умовах щільної ППО — усе це стало буденністю.
Один з найяскравіших прикладів — екіпаж, який вижив після збиття. Літак отримав пошкодження, але пілоти змогли посадити поранену машину. Після лікування та відновлення техніки вони знову виконували бойові вильоти з Storm Shadow. Такі історії передаються в підрозділах як доказ, що навіть після падіння можна повернутися і продовжити бій.
У червні 2026 року під час виконання бойового завдання в Хмельницькій області розбився Су-24М. Обидва члени екіпажу загинули. Розслідування триває, проте сам факт, що машина виконувала завдання майже через чотири роки повномасштабної війни, свідчить про те, наскільки напруженим залишається графік польотів.
Поточний стан, втрати та перспективи
Станом на 2024 рік, за оцінками відкритих джерел, у строю залишалося близько 5 Су-24М та 8 Су-24МР. Після трагедії 2026 року кількість боєздатних машин стала ще меншою. Проте ті, що залишилися, продовжують виконувати завдання завдяки високій кваліфікації технічного складу та пілотів.
Літак вимагає серйозного обслуговування. Радянська електроніка, оригінальні двигуни АЛ-21Ф-3, що вже давно перевищили гарантійні терміни, — усе це створює постійний виклик. Українські авіаційні майстерні навчилися витягувати максимум із того, що є. Деякі вузли виготовляють або ремонтують локально, інші — через партнерів.
| Параметр | Значення для Су-24М | Практичне значення у війні |
|---|---|---|
| Максимальна швидкість | 1700 км/год (Mach 1.6) | Швидке проникнення та відхід з-під удару |
| Бойовий радіус | 390–570 км | Дозволяє вражати цілі в глибині тилу |
| Маса бойового навантаження | до 8000 кг | Можливість нести важкі крилаті ракети |
| Екіпаж | 2 особи (пілот + штурман) | Розподіл завдань у складних умовах |
| Крило | Змінної стріловидності | Оптимальний режим для низьковисотного польоту та надзвуку |
Чому Су-24 досі потрібен Україні у 2026 році
Сучасні винищувачі, такі як F-16, які вже надходять до України, чудово виконують завдання повітряного бою та протиповітряної оборони. Проте для важких далекобійних ударів по надводних і наземних цілях Су-24 з його вантажопідйомністю та радіусом дії залишається незамінним. Поки не з’явиться достатня кількість носіїв з більшим ресурсом, ці «ветерани» продовжуватимуть літати.
Українські пілоти та техніки вже довели, що навіть техніка 1970-х років за умови правильної адаптації та відданості справі може перевершувати очікування. Кожен виліт Су-24 сьогодні — це результат тисяч годин підготовки, сміливості екіпажів і наполегливої роботи інженерів. Літак, який колись створювали для глобальної конфронтації, сьогодні захищає небо та береги України, нагадуючи, що справжня сила часто ховається не в новизні, а в майстерності та рішучості тих, хто ним керує.
About the Author
