Термобарична граната — це ручний боєприпас об’ємного вибуху, який не просто розривається, а створює потужну вогняну хмару з надмірним тиском і температурою до 3000 °C. Вона ідеально підходить для ураження живої сили в закритих приміщеннях, бункерах чи укриттях, де звичайні осколкові гранати втрачають ефективність.
На відміну від фугасних або осколкових аналогів, термобарична граната використовує кисень повітря, завдяки чому її руйнівна сила в рази вища при меншій масі заряду. Українська РГТ-27С і російська РГ-60ТБ — найвідоміші приклади, що активно застосовуються в сучасних конфліктах.
Ця зброя поєднує ефект ударної хвилі, високотемпературного полум’я та баротравми, роблячи її особливо небезпечною в міських боях і штурмових операціях.
Що таке термобарична граната та як вона відрізняється від звичайних
Термобаричний боєприпас, який часто помилково називають «вакуумною гранатою», працює зовсім не за принципом створення вакууму. Він розпилює паливну суміш, що змішується з повітрям і детонує, утворюючи стійку вогняну хмару. Корпус таких гранат зазвичай виготовлений з матеріалів, які повністю згоряють, щоб не залишати осколків і максимально посилити тепловий ефект.
У відкритому просторі її дія дещо слабша, але в кімнаті, тунелі чи траншеї хмара проникає в усі щілини, обволікаючи цілі з усіх боків. Саме тому військові називають її «зброєю для зачистки укриттів». Ефективність зростає в рази порівняно з класичними РГД-5 чи Ф-1, де основна робота виконується уламками.
Розробники фокусуються на максимальному об’ємі ураження при мінімальній вазі. Це дозволяє солдату нести кілька таких гранат без надмірного навантаження, а ефект від одного кидка часто перевершує цілий магазин автоматних черг.
Принцип дії термобаричної гранати: наука за лаштунками
Механізм працює в дві чіткі фази. Спочатку центральний підривний заряд розпилює термобаричну суміш — зазвичай металеві порошки на кшталт алюмінію, органічні палива та окиснювачі. Суміш утворює аерозольну хмару, яка швидко заповнює доступний об’єм. Друга фаза — детонація цієї хмари з використанням кисню з навколишнього повітря.
Фізика тут вражає: ударна хвиля рухається зі швидкістю понад 1500 м/с, а температура в епіцентрі сягає 2500–3000 °C. Полум’я триває 2–4 секунди, створюючи тривалий надмірний тиск і потім різке падіння, яке викликає баротравму. На відміну від звичайного вибуху, де енергія витрачається миттєво, тут горіння продовжується, ніби вогонь «дихає» разом із повітрям.
У замкненому просторі ефект посилюється відбиттям хвиль від стін — хмара буквально «тече» за перешкодами. Це робить термобаричну гранату незамінною там, де ворог ховається за кутом чи в підвалі.
Історія розвитку термобаричних боєприпасів
Ідея з’явилася ще під час Другої світової війни, коли німецькі вчені експериментували з порошкоподібними паливами для створення об’ємних вибухів. Після війни Сполучені Штати та СРСР активно розвивали технологію спочатку для авіабомб, а потім для наземних систем.
Перші ручні варіанти з’явилися в 2000-х. Росія випустила РГ-60ТБ ще в 2000-х роках для МВС і армії. Україна відповіла у 2017 році своєю РГТ-27С, яку прийняли на озброєння ЗСУ близько 2020 року. Сьогодні такі гранати є у кількох країн, включаючи Сербію з моделлю TG-1.
Еволюція йшла від великих бомб до компактних ручних зразків. Сучасні розробки 2025 року, як нова російська граната з полімерним корпусом і інтегрованими уражальними елементами, показують, що технологія не стоїть на місці — додаються осколки для комбінованого ефекту.
Популярні моделі термобаричних гранат у світі
Найпоширеніші сьогодні — російська РГ-60ТБ і українська РГТ-27С. Перша важить близько 350 грамів, з яких 240–250 грамів припадає на термобаричну суміш. Вона компактна, довжиною близько 180 мм, і розрахована на ураження в приміщеннях радіусом до 7 метрів.
Українська РГТ-27С важча — 600 грамів, але дає вогняну хмару об’ємом 13 кубічних метрів при температурі 2500–3000 °C, яка горить 2–4 секунди. Корпус повністю алюмінієвий і згоряє без осколків, що робить її безпечнішою для своїх у ближньому бою. Є варіанти циліндричний і прямокутний (РГТ-27С2).
Серед інших — американська XM1060 калібру 40 мм для гранатометів, сербська TG-1 і російські гранати для РПГ-7 типу ТБГ-7В. Кожна модель адаптована під конкретні завдання: від штурму будівель до використання з дронів.
Порівняння термобаричних гранат: таблиця характеристик
| Модель | Країна | Маса, г | Об’єм хмари / температура | Особливості |
|---|---|---|---|---|
| РГТ-27С | Україна | 600 | 13 м³ / 2500–3000 °C | Безосколковий корпус, використання з дронів, прийнята на озброєння ЗСУ |
| РГ-60ТБ | Росія | 350 | ~7 м радіус / висока температура | Компактна, для МВС і армії, ефективна в приміщеннях |
| XM1060 | США | ~200 (40 мм) | Менша хмара | Для підствольних гранатометів, застосовувалась в Афганістані |
Дані наведено за матеріалами відкритих джерел, зокрема Wikipedia. Таблиця показує, що українська модель виграє за об’ємом ураження, а російська — за компактністю.
Ефекти ураження та вплив на організм людини
Ударна хвиля розриває легені, барабанні перетинки і внутрішні органи. Баротравма — це не просто контузія, а буквально «вибиття» повітря з легенів, що призводить до задухи навіть без прямих опіків. Температура в хмарі викликає глибокі опіки шкіри, дихальних шляхів і очей.
Якщо людина опиняється на краю хмари, вона може залишитися при свідомості, але страждати від внутрішніх кровотеч і ураження мозку. Медики порівнюють наслідки з хімічною зброєю через токсичні продукти горіння. У закритому просторі виживання практично неможливе на відстані менше 3–4 метрів.
Ці ефекти роблять термобаричну гранату страшною зброєю психологічного тиску — ворог знає, що сховатися від неї майже нереально.
Тактичне застосування та обмеження термобаричних гранат
Найкраще кидати таку гранату у вікно, двері чи люк БМП. Хмара проникає скрізь, де є хоч невелика щілина. Сучасні військові використовують їх з дронів — РГТ-27С2 скидають точно в окопи чи техніку. У штурмових групах одна граната може очистити цілий поверх будинку.
Обмеження є: на сильному вітрі хмара розсіюється, а в дуже великих приміщеннях ефект слабшає. Також потрібна точність кидка — запал працює з затримкою. У відкритому полі перевага над звичайними гранатами мінімальна.
Переваги: мінімальне осколкове ураження своїх, висока ефективність проти укриттів, психологічний ефект. Недоліки: чутливість до погоди, складність у виробництві суміші.
- Перевага в міському бою. Хмара проникає в усі щілини, куди не дістають уламки.
- Мінімальний ризик для своїх. Корпус згоряє повністю, немає рикошету осколків.
- Універсальність. Підходить для піхоти, спецпідрозділів і навіть дронів.
- Потужність при малій вазі. Один кидок замінює кілька звичайних гранат.
У реальних умовах солдати часто комбінують термобаричні гранати з осколковими для максимального ефекту.
Сучасне використання в конфліктах і перспективи
Під час бойових дій в Україні обидві сторони застосовують такі гранати. Українські РГТ-27С скидають з дронів на ворожу техніку та позиції, російські РГ-60ТБ використовують у штурмах будівель. Ефект завжди однаковий — швидке нейтралізування укриттів.
У 2025 році з’явилися новини про нові російські розробки з комбінованим зарядом і полімерним корпусом, які додають осколковий ефект. Це показує, що технологія розвивається в бік універсальності.
Майбутнє за інтеграцією з дронами та роботизованими системами. Термобарична граната вже не просто ручний боєприпас — це інструмент, що змінює тактику сучасної війни, роблячи акцент на точному, потужному ударі по захищених цілях.
About the Author
