28 червня 1996 року о 9:18 ранку після 24 годин безперервної напруженої роботи Верховна Рада України ухвалила Основний Закон держави. 315 народних депутатів сказали «за», і Україна нарешті отримала свою першу Конституцію незалежної епохи. Цей момент став не просто формальністю — він зафіксував перехід від радянського спадку до справжньої суверенної демократії, де народ визнається єдиним джерелом влади.
Процес ухвалення тривав роками, супроводжувався гострими політичними баталіями, компромісами та навіть загрозою референдуму. Конституція закріпила ключові принципи: унітарність, верховенство права, права людини як найвищу цінність. Вона стала основою для всіх подальших реформ і виявилася гнучкою — за 30 років до неї внесли зміни, що відображали еволюцію суспільства, від політичного балансу 2004-го до європейського курсу 2019-го.
Сьогодні, у 2026 році, цей документ продовжує бути живим щитом для незалежності, особливо в умовах повномасштабної війни. Він не просто папір — це договір поколінь, що гарантує свободу, справедливість і європейську перспективу.
Історичні корені українського конституціоналізму
Український конституціоналізм не народився в 1996-му з нуля. Його корені сягають глибоко в історію, де свобода і самоврядування завжди були в крові народу. Ще в часи Київської Русі «Руська правда» Ярослава Мудрого закладала основи правових норм, які регулювали життя від князя до простої людини. Козацька доба подарувала справжні конституційні документи: Пилипа Орлика 1710 року, що містив ідеї поділу влади, виборності гетьмана і захисту прав. Це була одна з перших у Європі конституцій, яка передбачала обмеження влади і права меншин.
XX століття принесло нові спроби. У 1918 році Центральна Рада ухвалила закони, що лягли в основу Конституції Української Народної Республіки. Хоч вони не встигли повністю запрацювати через війну, ідея незалежної правової держави жила. Радянський період з Конституцією УРСР 1978 року став формальністю — влада концентрувалася в Москві, а права людини залишалися на папері. Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року саме ця радянська конституція зі змінами продовжувала діяти, але всі розуміли: потрібен новий Основний Закон.
Конституційний процес стартував ще в 1990-му, коли Верховна Рада УРСР створила спеціальну комісію. Робочі групи під керівництвом вчених, як-от Леоніда Юзькова, готували проєкти, обговорювали їх на семінарах у Києві та за кордоном. Кризи 1992–1995 років — протистояння між президентом і парламентом — призвели до підписання Конституційного договору 1995-го. Він став тимчасовим мостом, що врегулював розподіл повноважень і дав час на остаточну роботу.
Конституційний процес після незалежності: від комісій до парламентських битв
Леонід Кучма, обравшись президентом у 1994-му, одразу створив нову Конституційну комісію. Співголовами стали він сам і Олександр Мороз, голова Верховної Ради. У березні 1996-го проєкт нарешті винесли на розгляд парламенту. Депутати 2-го скликання отримали документ, що враховував тисячі пропозицій від громадськості, експертів і фракцій.
Розгляд у першому читанні тривав з квітня до червня. Понад 5700 поправок — цифра, яка вражає. Тимчасова спеціальна комісія під керівництвом Михайла Сироти, якого згодом назвуть «батьком Конституції», доопрацьовувала текст. Спірні питання кипіли: форма правління — президентська чи парламентська? Мова — лише українська чи з особливим статусом для російської? Символіка, статус Криму, права регіонів. Кожна стаття народжувалася в суперечках, де лунали емоції, аргументи і навіть погрози.
Президент погрожував референдумом, якщо парламент затягуватиме. Рада національної безпеки і регіонів тиснули. Усе це створювало атмосферу, де компроміс ставав єдиним порятунком. 26 червня 1996-го почалося друге читання в режимі «упереджуючого» механізму: погоджувальна рада відбирала статті, комісія пропонувала редакції, а депутати голосували без довгих дебатів. Напруга досягла піку.
Конституційна ніч: 24 години, що змінили країну
27 червня сесійна зала Верховної Ради перетворилася на арену безперервної боротьби. Депутати не виходили на перерву — ні їсти, ні відпочивати. Каву, бутерброди і сигарети прямо в залі. Година за годиною обговорювали, редагували, переголошували. Втома накопичувалася, емоції зашкалювали, але всі розуміли: від цього залежить майбутнє держави.
О 9:18 ранку 28 червня пролунало історичне голосування. 315 «за», 36 «проти», 12 утрималися, 30 не голосували. Голова Верховної Ради Олександр Мороз оголосив: «Є Конституція!». Зала вибухнула оплесками. Президент Кучма скасував указ про референдум. Конституція набула чинності негайно, скасувавши радянську і договір 1995-го. Цю ніч назвали «конституційною» — вона стала символом єдності в розколі.
Михайло Сирота пізніше згадував, як кожне слово точилося, як алмаз. Компроміси народжувалися на ходу: стаття 10 проголосила українську державною, але гарантувала вільний розвиток російської та мов меншин. Розділ про владу балансував між президентом і парламентом. Це не ідеальний документ, а живий результат переговорів, де кожен віддав частину, щоб зберегти ціле.
Структура та основні принципи: що всередині Основного Закону
Конституція складається з преамбули та 15 розділів — 161 статті плюс перехідні положення. Преамбула починається словами від імені Українського народу: «Верховна Рада України… приймає цю Конституцію — Основний Закон України». Вона підкреслює європейську ідентичність, громадянську злагоду і відповідальність перед Богом та майбутніми поколіннями.
Розділ I закріплює загальні засади: Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Народ — єдине джерело влади. Людина, її життя і здоров’я — найвища соціальна цінність. Верховенство права, поділ влади, унітарність, заборона іноземних військових баз. Стаття 10 про мову — один із найемоційніших моментів ухвалення.
Розділ II детально розписує права і свободи: від права на життя до свободи слова, мирних зібрань, власності, освіти. Гарантії судового захисту, звернення до Європейського суду. Це не сухі норми — це щит для кожного українця в повсякденному житті.
Інші розділи описують органи влади: Верховну Раду, Президента, Кабмін, суди, місцеве самоврядування. Автономна Республіка Крим має особливий статус. Перехідні положення врегулювали перші кроки нової системи.
Ключові компроміси, що зробили Конституцію живою
Ухвалення не обійшлося без болючих поступок. Мовне питання розділяло депутатів: одні вимагали виключно української, інші — рівноправ’я. Результат — баланс, який працює й сьогодні. Форма правління: президентські амбіції зіткнулися з парламентськими традиціями. Виникла змішана модель, яку згодом коригували.
Статус Криму, символіка, економічні норми — все це вимагало компромісів між регіонами, лівими і правими фракціями. Конституція стала дзеркалом суспільства 90-х: втомленого від хаосу, але повного надії на стабільність.
Зміни до Конституції: еволюція через десятиліття
Основний Закон не застиг у 1996-му. Він живе і розвивається. Ось ключові етапи:
| Рік | Зміни | Наслідки |
|---|---|---|
| 2004 | Політична реформа | Перехід до парламентсько-президентської республіки |
| 2014 | Відновлення редакції 2004 | Після Революції Гідності |
| 2016 | Судова реформа | Зміцнення незалежності судів, виключення розділу про прокуратуру |
| 2019 | Курс на ЄС і НАТО | Стратегічний зовнішньополітичний вектор |
| 2020 | Скасування депутатської недоторканності | Зміцнення антикорупційних механізмів |
Джерела даних: сайт Верховної Ради України, Вікіпедія. Кожна зміна проходила через жорсткі процедури — висновок Конституційного Суду, дві сесії, іноді референдум. Це доводить: Конституція — не музейний експонат, а інструмент адаптації до реалій.
Значення для сучасної України в 2026 році
Сьогодні Конституція — основа стійкості під час війни. Вона гарантує територіальну цілісність, права людей у прифронтових зонах, свободу слова навіть у найскладніші часи. Європейський курс, закріплений у 2019-му, став дороговказом для реформ, які наближають членство в ЄС.
Для звичайних українців це щоденний захист: від права на освіту і медицину до можливості оскаржити рішення влади в суді. Молоде покоління бачить у ній фундамент для цифрової держави, гендерної рівності, екологічної безпеки. Під час повномасштабного вторгнення документ став символом того, за що ми боремося — за демократію, а не за диктатуру.
Ухвалення Конституції України навчило головне: справжня незалежність народжується не на папері, а в серцях людей, готових до компромісів заради спільного майбутнього. І поки ми її поважаємо, вона продовжує працювати на нас.
About the Author
