У 1917 році революційний вихор у Києві підхопив тисячі українських солдатів, і вони створили перший національний полк імені гетьмана Богдана Хмельницького. Очолив це сміливе формування обраний самими вояками штабс-капітан Даміан Путник-Гребенюк, а вже за лічені дні командування перейшло до підполковника Юрія Капкана за рішенням Першого Українського військового з’їзду. Богданівський полк став не просто військовою одиницею — він запалив іскру українізації армії та став живим втіленням відродження козацького духу в добу визвольних змагань.
Його створення надихнуло сотні інших підрозділів російської армії на перехід до українських прапорів, а бойовий шлях богданівців пройшов крізь запеклі бої з більшовиками, оборону Києва й Полтави, трагедію на станції Пост-Волинський. Командири полку — від Путника-Гребенюка до Капкана, Ластівченка та Шаповала — були не просто офіцерами, а людьми, які ризикували життям за ідею незалежної України.
Сьогодні традиції богданівців продовжуються в Окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького ЗСУ, де сучасні захисники бережуть пам’ять про перших добровольців 1917-го. Полк став символом, що доводить: навіть у найскладніші часи український дух знаходить шлях до перемоги.
Революційний 1917-й: як народився Богданівський полк
Київ навесні 1917 року кипів від збудження. Після Лютневої революції в Росії українські солдати, які служили в російській армії, почали вимагати визнання своїх прав. Саме тоді Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка під проводом Миколи Міхновського започаткував ідею створення чисто українського підрозділу. 18 квітня (1 травня за новим стилем) на військовому святі в Києві близько трьох тисяч вояків-українців оголосили себе 1-м Українським козацьким полком імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Солдати не чекали дозволу від російського командування. Вони самоорганізувалися прямо на місці, розділилися на курені, сотні та чоти, обрали старшину й розпочали формування в казармах на Васильківській вулиці. Першим до полку записався видатний український артист Микола Садовський — це стало потужним символом єдності армії й культури. Чисельність швидко зросла до 3574 осіб, а структура відповідала тогочасним стандартам: чотири курені по чотири сотні, кулеметна сотня, розвідувальні підрозділи, зв’язківці, господарська та медична частини.
Цей полк не був просто формальністю. Він став першим українізованим підрозділом, який довів, що українці готові воювати під власними прапорами. Російське командування спочатку опиралося, але під тиском Центральної Ради та Першого Українського військового з’їзду змушене було визнати факт. Полк отримав офіційне благословення й став взірцем для інших частин.
Ідея, яка запалила серця: роль Миколи Міхновського
Микола Міхновський, юрист і палкий патріот, став справжнім каталізатором. Саме він на військовому зібранні в клубі Полуботка запропонував створити полк імені Богдана Хмельницького — гетьмана, чиє ім’я уособлювало славу козацької України. Його промови надихали солдатів, які втомилися від російської уніфікації. Міхновський не просто говорив — він діяв, допомагаючи з організацією та переговорами з командуванням Київського військового округу.
Завдяки йому полк став не лише військовою частиною, а й політичним актом. Солдати бачили в ньому шанс на справжню автономію, а згодом — незалежність. Ця ідея поширилася як пожежа: за кілька місяців десятки інших полків почали українізуватися, наслідуючи богданівців. Міхновський ніколи не претендував на командування, але його внесок у створення полку став фундаментом усього українського військового руху 1917–1920 років.
Самоорганізація солдатів та перший командир — штабс-капітан Даміан Путник-Гребенюк
Коли солдати зібралися, вони не шукали призначеного зверху начальника. Вони обрали свого — штабс-капітана Даміана Михайловича Путника-Гребенюка (іноді пишуть Путник-Гребенчук). Він прибув до Києва на лікування з Кавказького фронту, мав бойовий досвід і щиро підтримував українську справу. З 1 по 6 травня 1917 року саме він очолив полк, розподілив вояків на підрозділи й налагодив перші кроки формування.
Путник-Гребенюк став втіленням народного вибору. Солдати довіряли йому, бо він був одним із них — кадровим офіцером, який не боявся ризикувати кар’єрою заради національної ідеї. Хоча його командування тривало недовго, саме під його керівництвом полк набув реальних обрисів. Згодом він добровільно поступився посадою, але залишився в історії як перший командир, якого обрали самі богданівці.
background-color: #e6f3ff; padding: 15px; border-left: 6px solid #007bff;
Саме цей момент самоорганізації став поворотним: звичайні солдати довели, що можуть творити армію без наказу згори.
Полковник Юрій Капкан — ключовий лідер богданівців
Після з’їзду командування перейшло до підполковника (згодом полковника) Юрія Євгеновича Капкана. Він став справжнім серцем полку на довгі місяці — травень–серпень, а потім знову з вересня по листопад 1917 року. Капкан, кадровий офіцер, поранений на Першій світовій, поєднував військовий професіоналізм із глибоким патріотизмом. Під його проводом полк пройшов вишкіл, отримав прапори й вирушив на фронт.
Капкан очолював богданівців у найскладніші моменти: під час відправки на фронт, у боях за Полтаву, у Київському повстанні. Його авторитет був незаперечним — вояки йшли за ним у вогонь. Пізніше Капкан став інспектором піхоти УНР, але його доля склалася трагічно: він загинув від рук більшовиків у 1920 році. Юрій Капкан уособлював той тип командира, який поєднував холодний розрахунок із гарячою любов’ю до України.
Повний список командирів Богданівського полку
Протягом свого існування полк мав кількох командирів, кожен з яких залишав свій слід у його історії. Ось хронологія керівництва:
| Командир | Період | Ключові події та примітки |
|---|---|---|
| Штабс-капітан Даміан Путник-Гребенюк | 1–6 травня 1917 | Обраний солдатами; початок самоорганізації |
| Підполковник Юрій Капкан | Травень–серпень 1917 та вересень–листопад 1917 | Призначений з’їздом; ключовий період формування та боїв |
| Підполковник Василевський | Серпень–8 вересня 1917 | Перехідний період |
| Штабс-капітан Юрій Ластівченко | Листопад–грудень 1917 | Загинув у боях за Полтаву |
| Підпоручник Олександр Шаповал | Січень–серпень 1918 | Участь в обороні Києва та реорганізації |
| Підполковник Луб’яницький | Серпень–листопад 1918 | Бої на Лівобережжі |
| Штабс-капітан Степан Лазуренко | Листопад 1918 – червень 1919 | Лозівська група, бої з Махном |
| Штабс-капітан Федот Кириченко | Червень 1919 – січень 1920 | Відступ до Румунії, Зимовий похід |
Джерела даних: Вікіпедія (укр.), УІНП.gov.ua.
Бойовий шлях богданівців: від фронту до визвольних змагань
Богданівці не сиділи в тилу. Полк вирушив на Південно-Західний фронт у складі 10-ї піхотної дивізії. Вояки демонстрували високу дисципліну й бойовий дух, але справжні випробування чекали в Україні. У листопаді 1917-го вони брали участь у придушенні більшовицького повстання в Києві, а в січні 1918-го — в обороні Арсеналу. Під час штурму 1-й і 2-й курені втратили понад 130 бійців — це була кривава ціна за українську владу в столиці.
Потім — оборона Полтави проти військ Муравйова, бої на Лівобережжі, реорганізація в Запорізьку дивізію. У 1918–1919 роках богданівці воювали під Слов’янськом, Дебальцевим, на Луганщині, захищали Куп’янськ, Валуйки, Мерефу. Полк пережив антигетьманське повстання, приєднався до Директорії й продовжував боротьбу. Навіть у відступі до Румунії та під час Першого Зимового походу рештки богданівців зберігали бойовий дух.
Кожен бій додавав полку слави. Вони не просто стріляли — вони творили історію, захищаючи молоду українську державність від усіх ворогів.
Героїзм і трагедії: розстріл ешелонів на Пост-Волинському
Найтяжча сторінка — 8 серпня 1917 року. Під час відправки на фронт ешелони богданівців зупинили російські кірасири та донські козаки на станції Пост-Волинський. Конфлікт переріс у розстріл: кулеметний і рушничний вогонь забрав життя 31 вояка (за іншими даними — 16–31). Поранених добивали, арештовували, били. Поховали загиблих на Замковій горі в Києві, але навіть відспівування відмовлялися проводити російські священики.
Ця трагедія не зламала полк. Навпаки — вона згуртувала богданівців і показала всьому світу, наскільки глибокою була ворожнеча до українського відродження. Командир Капкан особисто став на коліна перед тілами, а вояки пройшли жалобною процесією, яку очолював Михайло Грушевський. Цей епізод став одним із найяскравіших символів жертв, які українці принесли за свободу.
Спадщина Богданівського полку в сучасній Україні
Полк перестав існувати в 1920 році під час Зимового походу, але його дух не згас. У 2017 році Окремий президентський полк отримав почесну назву імені гетьмана Богдана Хмельницького — пряме визнання заслуг богданівців. У 2022-му підрозділ реорганізували в Окрему президентську бригаду, яка з перших днів повномасштабного вторгнення боронила Київ, воювала на Бахмутському напрямку й продовжує службу сьогодні.
З квітня 2025 року бригаду очолює полковник Дмитро Лебідь — досвідчений офіцер, який пройшов шлях від командира взводу в Президентському полку до керівника всієї бригади. Його призначення символічно замикає коло: від 1917-го до 2026-го українські воїни під одним іменем захищають одну Україну.
Богданівці навчали нас, що армія — це не лише зброя, а й ідея. Їхній приклад живе в кожному сучасному захиснику, який носить шеврон із гетьманським гербом. Полк показав, що навіть невелике формування може запустити ланцюгову реакцію свободи, яка триває й донині.
About the Author
