Василь Расевич — це не просто науковець, а голос, що змушує переосмислити звичні наративи української історії. Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, він поєднує глибокі академічні дослідження з гострою публіцистикою, що резонує далеко за межами вузьких кіл фахівців. Його роботи присвячені історії Галичини кінця XIX — початку XX століття, політиці пам’яті та тому, як минуле формує сьогодення, а публічні виступи допомагають розібратися в хаосі сучасних геополітичних потрясінь.
Народжений у 1966 році на Рівненщині, він став одним із тих істориків, хто не боїться ставити незручні питання: чому певні міфи про героїв і ворогів досі живуть у суспільстві? Чому політика пам’яті іноді шкодить, а не об’єднує? За моїм досвідом спостереження за публічним дискурсом, саме такі голоси, як Расевич, допомагають уникнути спрощення історії й побачити її в усій багатошаровості — з перемогами, трагедіями та уроками для майбутнього.
Сьогодні, у 2026 році, коли Україна продовжує боротися за своє місце в світі, його аналітика на платформах на кшталт IQ.net.ua та Lviv.media залишається актуальною. Від розбору модернізації під час війни до геополітичних прогнозів — Расевич показує, як історія не відпускає, а навпаки, надає інструменти для розуміння реальності.
Ранні роки та формування історика з Полісся
23 лютого 1966 року в селі Задовже на Рівненщині народився хлопець, якому судилося стати одним із найпроникливіших дослідників модерної української історії. Задовже — типове поліське село з його лісами, болотами та багатою, але часто забутою культурною спадщиною. Саме тут, у середовищі, де перепліталися українські, польські та єврейські традиції, Василь Расевич вперше відчув пульс багатонаціонального минулого, яке пізніше стане стрижнем його наукових пошуків.
Переїзд до Львова для навчання на історичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка став поворотним моментом. Диплом з відзнакою 1986 року, а згодом аспірантура — це не просто формальні етапи. У ті часи, коли радянська система ще диктувала рамки, молодий історик занурювався в архіви, вивчаючи документи, які розповідали про справжній український національний рух. Його кандидатська дисертація 1996 року «Українська національно-демократична партія 1899–1918 рр.» стала не просто науковою роботою, а детальним портретом політичної сили, яка формувала ідеї незалежності в Галичині на зламі століть.
Цей період заклав основу його підходу: уважність до деталей, критичний аналіз джерел і небажання миритися з спрощеними інтерпретаціями. Расевич не просто вивчав факти — він відчував, як вони оживають у контексті реальних людських доль, драматичних виборів і компромісів.
Наукова кар’єра: від інститутських архівів до міжнародних проєктів
Шлях Василя Расевича в науці — це класична історія наполегливості та постійного зростання. З 1991 по 1995 рік він працював в Інституті українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, а з 2002-го повернувся туди вже як старший науковий співробітник відділу нової історії України. У березні 2002 року його призначили навіть заступником директора інституту — позиція, яка вимагала не лише наукової глибини, а й організаційного хисту.
Міжнародний досвід став справжнім каталізатором. Стажування в Інституті східноєвропейської історії Віденського університету, Тюбінгенському університеті в Німеччині, численні стипендії від Constantin Jirecek, ÖAD, Gerda Henkel Stiftung та DFG — усе це відкрило йому доступ до європейських архівів і перспектив. Він брав участь у масштабних проєктах, зокрема австрійського Ludwig Boltzmann Institut für Kriegsfolgen-Forschung у Ґраці, де досліджував період 1917–1922 років: від української самостійності до іноземного панування.
Особливе місце в кар’єрі посідає робота над платформою «Інтерактивний Львів» у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи (2017–2021). Тут Расевич поєднав академізм із публічною історією — створював цифрові проєкти, виставки та матеріали, які роблять минуле доступним для широкої аудиторії. Це був не просто редакторський досвід, а справжня місія: зробити історію живою, зрозумілою і такою, що торкається кожного львів’янина чи гостя міста.
| Рік | Подія | Значення для кар’єри |
|---|---|---|
| 1996 | Захист кандидатської дисертації | Став основою спеціалізації на галицькому національному русі |
| 2002 | Повернення до Інституту українознавства як старший науковий співробітник | Початок активної наукової та організаційної діяльності |
| 2017–2021 | Редактор «Інтерактивного Львова» | Перехід до публічної історії та цифрових проєктів |
| 2022–2026 | Головний редактор IQ.net.ua та активна публіцистика | Поєднання історії з аналізом сучасних подій |
Дані таблиці базуються на матеріалах Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України та офіційних профілях науковця.
Ключові наукові здобутки: Галичина як лабораторія модерності
Наукові інтереси Василя Расевича — це не суха хронологія, а живе полотно, де перетинаються політики, релігія, культура та повсякденність. Його праці про Західноукраїнську Народну Республіку 1918–1919 років (ЗУНР) розкривають не лише політичні перипетії, а й повсякденне життя під окупацією. У статтях, опублікованих у міжнародних виданнях, таких як «Die Ukraine zwischen Selbstbestimmung und Fremdherrschaft 1917–1922», він показує, як галичани переживали перехід від імперії до спроби незалежності — з усіма ілюзіями, поразками та уроками.
Окрема увага — греко-католицькому духовенству в Першій світовій війні. Спільно з Андрієм Заярнюком Расевич досліджував, як церква стала інструментом національної мобілізації, а релігійне життя перетворилося на арену боротьби ідентичностей. Ці тексти не просто описують події — вони пояснюють, чому Галичина стала «лабораторією» українського модерного націєтворення.
Політика пам’яті — ще один стрижень його досліджень. У статтях про пам’ятники у Львові та Чернівцях, про міфи Галичини він демонструє, як пам’ятки стають знаряддям сучасної політики. Расевич попереджає: без критичного погляду на минуле ми ризикуємо повторювати помилки, перетворюючи історію на інструмент пропаганди замість інструменту розуміння.
Публіцистика: історик у вихорі сучасності
Василь Расевич не зачиняється в кабінеті — він активно пише для широкої аудиторії. Як головний редактор IQ.net.ua та автор на Zaxid.net, Lviv.media, він аналізує війну, геополітику та внутрішні трансформації України. Його статті 2026 року — «Чи програє Америка?», «Велика кінетична війна», «Політичний землетрус у Польщі» — це майстерні розбори, де історична перспектива допомагає зрозуміти сьогоднішні виклики.
Під час повномасштабної війни він писав про модернізацію суспільства під тиском, про ксенофобію та необхідність прийняти себе такими, якими ми є. У 2022-му з’явилися тексти на кшталт «Модернізація війною» чи «Чому не зупиняється Путін» — вони не просто коментували події, а пропонували глибокий контекст, допомагаючи читачам орієнтуватися в інформаційному штормі.
Особливо цінними стають його роздуми про українсько-єврейські відносини, Голокост і радянський антисемітизм. У інтерв’ю та статтях він наголошує: глорифікація учасників нацистських формувань у наш час неприпустима. Це позиція, яка іноді викликає суперечки, але саме вона робить Расевича важливим голосом, що балансує між патріотизмом і критичним мисленням.
Вплив на суспільний дискурс: чому голос Расевича має значення
У світі, де історія часто стає полем битви за наративи, Василь Расевич пропонує альтернативу — чесний, багатогранний погляд. Його критика певних аспектів політики пам’яті, заклики до «дебандеризації» наративів (як у дискусіях навколо УПА) змушують суспільство задуматися: чи не перетворюємо ми героїв на ікони, ігноруючи складність контексту?
Для початківців його тексти стають вхідними дверима в історію — доступними, але не спрощеними. Для просунутих читачів — це джерело свіжих інсайтів, підкріплених архівними даними та міжнародним досвідом. У нашій практиці аналізу публічного дискурсу ми неодноразово бачили, як саме такі голоси допомагають уникнути поляризації й побудувати діалог.
Його внесок у публічну історію через «Інтерактивний Львів» та викладання в Українському католицькому університеті (курси з публічної історії та медіа) продовжує жити в студентах і цифрових проєктах. Це не просто наука — це інвестиція в майбутнє, де історія служить суспільству, а не навпаки.
Василь Расевич продовжує працювати, писати й провокувати на роздуми. Його шлях показує, що справжній історик — це не той, хто зберігає минуле в музеях, а той, хто робить його інструментом для кращого розуміння сьогодення. У часи, коли Україна переосмислює себе, такі голоси стають особливо цінними.
About the Author
