Вогнеметник ЗСУ — це фахівець, який поєднує в собі навички гранатометника, тактика та вогневика, чия зброя здатна одним-двома пострілами зламати оборону супротивника в укріпленому районі. Реактивні термобаричні системи, якими він користується, створюють об’ємний вибух із температурою до 2500 °C і надмірним тиском, що робить їх особливо ефективними проти живої сили в окопах, бліндажах та будівлях. Ця спеціальність виникла не на порожньому місці: досвід бойових дій з 2014 року показав потребу в засобах, які не просто уражають, а й деморалізують ворога, прокладаючи шлях штурмовим групам.
Сучасний вогнеметник ЗСУ служить переважно в підрозділах радіаційного, хімічного та біологічного захисту, проте його постійно прикріплюють до механізованих, штурмових і піхотних бригад. Він не діє самотужки — зазвичай працює в парі або невеликій групі з прикриттям стрільців, а після пострілу сам перетворюється на звичайного автоматника. Підготовка триває місяці: тут потрібна не лише фізична витривалість, а й уміння швидко оцінювати відстань на око, обирати позицію та зберігати холодний розум під мінометним або дроновим вогнем.
За роки повномасштабного вторгнення вогнеметники довели свою цінність у зачистці населених пунктів, боротьбі з довготривалими вогневими точками та підтримці наступальних дій. Їхня зброя — це не архаїчний ранцевий вогнемет минулого, а сучасний реактивний комплекс одноразового використання, який поєднує високу точність, відносну безпеку для стрільця та потужний психологічний ефект. Спеціальність продовжує розвиватися: у 2025 році на озброєння почали надходити оновлені вітчизняні зразки, що свідчить про постійну роботу над удосконаленням вогневих засобів.
Історія появи та розвиток спеціальності в ЗСУ
Перші системні кроки до створення власної реактивної вогнеметної зброї Україна зробила ще до 2014 року, але реальний поштовх дала війна на Донбасі. Досвід АТО/ООС показав, що для дій у міській забудові та гірській місцевості потрібні засоби, здатні «викурювати» супротивника з укриттів без тривалого артилерійського підготування. У 2017 році Державний науково-дослідний інститут хімічних продуктів представив прототип РПВ-16 — динамореактивний гранатомет з термобаричним боєприпасом. Уже в жовтні 2018-го перші партії надійшли на озброєння підрозділів РХБЗ.
Паралельно з розробкою зброї з’явився і методичний посібник з бойового застосування вогнеметних підрозділів у урбанізованій та гірській місцевості — документ, що узагальнив досвід попередніх років. З 2022 року потреба у вогнеметниках зросла багатократно: їх почали масово прикріплювати до штурмових груп для швидкого прориву укріплених районів. Спеціальність перестала бути «вузькою» — сьогодні вакансії вогнеметника відкривають у багатьох бригадах, а підготовка ведеться в навчальних центрах Сил підтримки.
РПВ-16: технічне серце української вогнеметної справи
Основна зброя вогнеметника ЗСУ — реактивний піхотний вогнемет РПВ-16. Це одноразова пускова труба з термобаричним снарядом калібру 93 мм і довжиною близько 924 мм. Бойова частина важить близько 4 кг і містить спеціальну суміш, яка при підриві розпорошується в аерозольну хмару діаметром 7–8 метрів. Через 0,2 секунди аерозоль детонує, утворюючи вогняну сферу об’ємом до 120 кубометрів.
Температура згоряння досягає 2500 °C, а додатковий осколковий ефект вражає цілі на відстані понад 25 метрів від центру вибуху.
Прицільна дальність — до 600 метрів, максимальна — близько 1000 метрів. Стрільба ведеться з плеча за допомогою діоптричного прицілу, іноді з оптичним доповненням. Перед пострілом до труби приєднується багаторазовий пусковий пристрій з запобіжником — після пострілу трубу відкидають, а пристрій залишають для наступного заряджання.
| Параметр | Значення | Практичне значення |
|---|---|---|
| Калібр / довжина | 93 мм / 924 мм | Компактний для перенесення в штурмовій групі |
| Прицільна дальність | до 600 м | Достатньо для роботи з другої лінії або з укриття |
| Ефект бойової частини | 120 м³ вогню, 2500 °C, осколки | Об’ємне ураження в закритих просторах і деморалізація |
| Тип використання | Одноразова труба + багаторазовий ПП | Легко брати кілька труб на вихід, пристрій не втрачається |
Ці характеристики узгоджуються з публічними даними розробників та військових джерел.
ВПР-20 та наступний крок еволюції
У листопаді 2025 року бійці 3-го армійського корпусу отримали на озброєння нову вітчизняну систему — ВПР-20. Зовні вона нагадує класичний «Шміль», але це повністю українська розробка з урахуванням бойового досвіду попередніх років. Характеристики близькі до РПВ-16: прицільна дальність до 600 м, максимальна — до 1000 м, той самий термобаричний принцип дії. Зміни торкнулися ергономіки, прицільних пристосувань та, ймовірно, надійності в польових умовах.
Поява ВПР-20 показує, що Україна не зупиняється на одній моделі. Військові інженери продовжують працювати над збільшенням дальності, точності та зручності носіння, адже кожен грам ваги в штурмі має значення. Вогнеметник ЗСУ сьогодні має доступ до двох поколінь зброї, що дає гнучкість у плануванні операцій.
Як готують вогнеметника: від цивільного до фахівця
Стати вогнеметником може не кожен. Вимоги включають придатність за станом здоров’я, психологічну стійкість, добрий зір та здатність швидко приймати рішення. Військово-облікова спеціальність «вогнеметник» присвоюється після навчання в спеціалізованих центрах. Курс охоплює:
- технічне влаштування РПВ-16 та ВПР-20;
- правила заряджання, прицілювання та стрільби;
- тактику дій у складі штурмової групи;
- роботу з радіозв’язком та взаємодію з піхотою;
- дії в умовах задимлення, нічної пори та під вогнем.
Багато хто приходить у спеціальність добровільно — як сержант Юрій з Харківщини (позивний Рідік), який у квітні 2023-го перевівся у вогнеметний взвод 704-го полку РХБЗ, бо «захотілося повоювати безпосередньо». Після поранення він пройшов тривале лікування, але повернувся до строю. Такі історії показують: професія вимагає не лише навичок, а й характеру.
Тактика застосування: як два постріли змінюють хід бою
Вогнеметник рідко діє на першій лінії. Його зазвичай прикріплюють до штурмової або піхотної групи. Завдання — одним-двома пострілами зняти «жирну» ціль: кулеметне гніздо в будівлі, бліндаж на узліссі чи скупчення піхоти в траншеї. Після пострілу він скидає використану трубу і продовжує бій як стрілець.
У практиці бійців 704-го полку РХБЗ вогнеметники часто працювали в парі з піхотою під час зачистки сіл на Бахмутському напрямку. Вони обирали позицію за 50–100 метрів від цілі, швидко прицілювалися й відпрацьовували. Ефект був миттєвим: ворог у укритті отримував не лише опіки та контузії, а й потужний психологічний удар. «Прийшли вогнеметники, відпрацювали — і можна заходити, зачищати позицію», — так описують цей момент старші вогнеметники.
Сучасна тактика враховує дрони та міномети: вогнеметник не стоїть на відкритому місці довго. Він швидко висувається, стріляє і відходить або змінює позицію. Два постріли здатні зупинити штурм супротивника або зламати його оборону на ключовій ділянці.
Переваги, обмеження та порівняння з іншими системами
Український реактивний вогнемет вигідно відрізняється від старих ранцевих вогнеметів Другої світової та радянського періоду. Ті були небезпечні для самого стрільця — паливна суміш могла спалахнути від пошкодження балонів. Сучасні системи майже не мають цього ризику: труба не детонує від куль чи осколків, а сам стрілець перебуває на безпечній відстані.
Порівняно з російським РПО-А «Шміль» РПВ-16 і ВПР-20 мають близькі характеристики, але це вітчизняне виробництво, що означає незалежність від імпорту та можливість швидкого доопрацювання за результатами бойового застосування.
- Переваги: потужний об’ємний ефект у закритих просторах, висока деморалізуюча дія, відносна простота використання, стійкість до погодних умов, можливість нести кілька труб на одного бійця.
- Обмеження: одноразовість труби (потрібно носити запас), неефективність проти важкої бронетехніки, необхідність точного прицілювання на відстані, психологічне навантаження на оператора.
- У порівнянні з гранатометами: термобаричний боєприпас дає значно більший радіус ураження в приміщеннях і окопах, де звичайні кумулятивні гранати менш ефективні.
Після списку важливо розуміти: вогнеметник — це не універсальна зброя. Він працює в тісній зв’язці з іншими засобами ураження та піхотою.
Психологічний вимір та реалії служби
Коли вогняна хмара розквітає над позицією супротивника, час ніби стискається: ворог втрачає орієнтацію, а штурмова група отримує кілька критичних секунд для прориву.
Для самого вогнеметника служба — це постійний баланс між відповідальністю та ризиком. Після пострілу він стає звичайним бійцем, але пам’ять про силу, яку він щойно застосував, залишається. Багато хто, як і сержант Рідік, проходить через поранення, лікування та повернення. Служба загартовує: люди вчаться цінувати життя глибше, довіряти побратимам і діяти інтуїтивно в хаосі.
Вогнеметник ЗСУ — це не романтична фігура з фільмів, а професіонал, який щодня робить важку роботу, щоб інші могли виконати своє завдання з меншими втратами. Його роль у сучасній війні — це роль точкового, але дуже потужного інструменту прориву.
Майбутнє спеціальності: куди рухається вогняна справа
З появою ВПР-20 та можливих наступних модифікацій видно тенденцію до покращення ергономіки, прицільних систем і, можливо, інтеграції з безпілотниками для цілевказання. Вогнеметник ЗСУ все частіше стає частиною комбінованих штурмових підрозділів, де його вогонь доповнюється дронами-камікадзе, мінометами та стрілецькою підтримкою.
Спеціальність не зникне — навпаки, вона буде еволюціонувати разом зі змінами характеру бою. Позиційна війна з укріпленнями, тунелями та багатоповерхівками вимагає саме таких засобів, які здатні діяти швидко й ефективно в найскладніших умовах. Вогнеметник ЗСУ залишається тим, хто першим «відкриває двері» для піхоти, а за ним — уже спільна робота всієї бригади.
Ця професія продовжує писати свою сторінку в історії української армії — сторінку про мужність, точність і здатність переламувати хід локальних боїв одним влучним пострілом.
About the Author
