Саваслейка — старовинне село на лівому березі річки Велетьма в Нижегородській області, за шістнадцять кілометрів на північний захід від міста Кулебаки. Перша письмова згадка про нього датується 1676 роком, а список його володарів читається як хроніка російської аристократії: князі Черкаські, графи Шереметєви, родина Розумовських і, нарешті, Уварови — рід, який залишив у селі найпомітніший слід.
У центрі села й сьогодні стоїть кам’яний храм Архангела Михаїла, зведений коштом графа Сергія Уварова 1848 року, — свідок майже двох століть саваслейської історії, включно з десятиліттями радянських заборон. Тутешнім поштовим трактом не раз проїздив Олександр Пушкін дорогою до Болдіна, а задовго до нього, ще у XVI столітті, тут ночувало військо Івана Грозного. Утім, для більшості людей поза Нижегородською областю назва села асоціюється радше з авіабазою на його околиці, ніж із багатовіковою історією, — і саме ця історія заслуговує на детальнішу розповідь.
Де стоїть Саваслейка і звідки походить її назва
Саваслейка розташована в межах міського округу Кулебаки Нижегородської області, на лівому березі Велетьми — неширокої, але мальовничої річки, що петляє серед соснових лісів. Село лежить за 16 км на північний захід від Кулебак і приблизно за 144 км від Нижнього Новгорода, обласного центру, поруч із трасою 22К-0079 Владимир — Муром — Арзамас.
Друга частина назви, “лей”, походить із ерзянської мови, що належить до фінно-угорської родини: цим словом позначали річку, струмок або яр. Це нагадування про те, що задовго до слов’янського заселення краю тут жили ерзяни, і саме їхня мова подарувала цим місцям звучну, трохи загадкову назву. За переказом, першу частину топоніма пов’язують з іменем першопоселенця — чи то Севаса, чи то Савви, — який нібито оселився над яром із такою самою назвою. Довкола села й сьогодні тягнуться мішані ліси з переважанням сосни — типовий пейзаж центральної смуги Росії, де вологі низини вздовж Велетьми чергуються з піщаними борами, а взимку дорогу до Кулебак не раз замітає снігом так, що добиратися доводиться повільно й обережно.
Перші згадки: від “Нової слободи” до боярської вотчини
Історики знаходять ім’я Саваслейки вперше в окладній книзі 1676 року — там село назване “Деревня Нова, що зветься Саваслейка”, і в ньому тоді налічувалося 22 селянські двори. Уже 1710 року, за іншими окладними книгами, поселення значиться вотчиною боярина князя Михайла Черкаського, а в самому селі стоїть церква Сошестя Святого Духа з 21 двором у приході.
Ще до появи цих документальних згадок, у ніч з 20 на 21 липня 1552 року, землями майбутнього Кулебацького округу — між місцями, де згодом виникнуть Саваслейка й сусідня Миза, — проходило військо Івана Грозного під час третього походу на Казань: саме тут цар зупинився на нічліг, і це був перший задокументований нічліг московського війська на цій території.
Такі деталі нагадують: історія цих земель почалася задовго до того, як сам топонім з’явився на картах і в паперах переписувачів.
Черкаські, Шереметєви та Розумовські: вотчина знатних родів
Протягом майже двох століть Саваслейка не раз переходила з рук у руки, і кожен новий власник вписував у її історію свій рядок. Від князя Черкаського село дісталося графському роду Шереметєвих: у 1742–1743 роках, коли донька князя Варенька виходила заміж за графа Петра Шереметєва — сина знаменитого сподвижника Петра I, генерал-фельдмаршала Бориса Шереметєва, — батько віддав за нею у придане цілих двадцять шість поселень, серед яких була і Саваслейка.
Далі маєток перейшов до родини Розумовських, а на початку XIX століття — до Сергія Семеновича Уварова, майбутнього міністра народної освіти й президента Академії наук Російської імперії. Саме з іменем Уварових пов’язана найяскравіша сторінка саваслейської історії — і про неї варто розповісти детальніше.
Уварови: господарі, які змінили обличчя села
Сергій Уваров одружився 1811 року з графинею Катериною Розумовською — донькою впливового графа Олексія Розумовського. На момент шлюбу наречений графського титулу ще не мав (він отримає його лише в шістдесят років), однак був хрещеником самої Катерини II, що чимало говорить про становище його родини при дворі.
Сам Уваров у Саваслейці майже не мешкав: до свого маєтку в сусідній Мизі він навідувався раз на рік, зазвичай у серпні. До цього часу селяни готували графу данину — полотно, м’ясо, яйця, масло, рибу, ягоди, мед і варення. Маєток був оточений двометровим частоколом, там тримали псарню — і для полювання, і для охорони, — а на території Мизи існував справжній заповідник, де для графа зберігали дичину. Подекуди й досі можна побачити два обгорілі стовпи — залишки колишньої в’їзної арки маєтку.
Спадщина родини Уварових у Саваслейці й досі відчутна в кількох конкретних речах:
- Кам’яний храм Архангела Михаїла (1848) — головна архітектурна пам’ятка села, що пережила і революцію, і радянську заборону.
- Земська школа (1870), яка згодом переросла в сучасну Саваслейську середню школу з власним краєзнавчим музеєм.
- Сільська лікарня, відкрита в сосновому бору, — рідкість для тогочасного повітового села.
- Археологічна знахідка волосовської культури, зроблена на Велетьмі, — внесок, який прославив ім’я Уварових у науці далеко за межами Нижегородської губернії.
Кожен із цих пунктів окремо міг би стати підставою для гордості будь-якого невеликого села, а разом вони перетворюють Саваслейку на рідкісний приклад того, як одна поміщицька родина здатна на десятиліття вперед визначити обличчя цілої місцевості. Після смерті Сергія Уварова 1855 року маєток успадкував його тридцятирічний син Олексій — археолог, засновник Історичного музею в Москві й один із фундаторів Московського археологічного товариства.
Саме йому доля піднесла несподіваний подарунок: під час одного із заторів на Велетьмі, коли річку розчищали для сплаву лісу, у руслі знайшли знаряддя праці стародавньої людини — стріли, клини, ножі, — що належали до волосовської культури епохи каменю, і ця знахідка, зроблена буквально під носом родового маєтку, згодом додала молодому Уварову ваги в наукових колах і за межами Росії.
Кам’яний храм Архангела Михаїла
Храм, який Сергій Уваров звів 1848 року на місці старої дерев’яної церкви, має три престоли: головний — на честь Сошестя Святого Духа, і два бічні — Архангела Михаїла та Миколая Чудотворця. Стоїть він і донині за адресою вулиця Радянська, 1, майже не змінивши свого первісного вигляду за майже два століття.
Найважчим періодом для храму стали радянські десятиліття: з 1937 по 1992 рік церкву було закрито, а богослужіння в ній припинилися. Лише після відновлення релігійного життя на початку 1990-х років храм знову відчинив двері для парафіян і залишається діючим дотепер, приймаючи мешканців села та довколишніх поселень. Парафіяльна історія церкви задокументована ще з початку XVIII століття, тож нинішня громада — пряма спадкоємиця традиції, якій уже понад три сторіччя.
Розташований у самому центрі села, неподалік від траси Муром — Арзамас, храм донедавна залишався для багатьох проїжджих єдиним видимим орієнтиром старої Саваслейки: основна ж забудова військового містечка зосереджена осторонь, ближче до аеродрому.
Пушкінський тракт: дорога, що бачила і в’язнів, і поетів
Через Саваслейку колись пролягав відомий Владимирський тракт — поштовий шлях, яким конвоювали засуджених на каторгу до Сибіру. Частина місцевих селян заробляла собі на життя саме поштовим візництвом, а з лика лип, верболозу та берести виготовляли кошики, личаки, короби й іншу господарську утвар — ремесла, що годували не одне покоління саваслейців.
Цим самим трактом не раз проїздив Олександр Пушкін, прямуючи з Москви до маєтку в Болдіні: збереглися документальні свідчення про його подорожі цією дорогою у вересні та жовтні 1830 року. Тодішній тракт поєднував найтяжчу сторінку імперської історії з буденним життям поштової дороги — конвої каторжан і карети мандрівних поетів рухалися, по суті, тим самим шляхом. Саме та осінь 1830 року, заради якої поет проминав Саваслейку, згодом увійшла в історію літератури як “Болдінська осінь” — один із найплідніших періодів у творчості Пушкіна, і кожен, хто читає написані тоді твори, опосередковано зобов’язаний і цій непримітній ділянці тракту.
Щоб краще уявити, як усі ці події складаються в один безперервний ланцюг саваслейської історії, варто поглянути на ключові віхи в хронологічному порядку.
| Рік / період | Подія | Чому це важливо |
|---|---|---|
| 1552 | Нічліг війська Івана Грозного поблизу майбутнього села | Найдавніший задокументований слід у місцевій історії |
| 1676 | Перша письмова згадка Саваслейки в окладній книзі | Офіційний початок відліку історії села |
| 1742–1743 | Село переходить у придане родини Шереметєвих | Початок володіння впливовими аристократичними родами |
| 1811 | Одруження Сергія Уварова з Катериною Розумовською | Початок “уваровської епохи” в Саваслейці |
| 1848 | Зведення кам’яного храму Архангела Михаїла | Головна архітектурна пам’ятка села |
| Після 1855 | Маєток успадковує Олексій Уваров; на Велетьмі знайдено знаряддя волосовської культури | Внесок Саваслейки в російську археологію |
| 1870 | Уварови будують школу в селі | Основа сучасної Саваслейської школи |
| 1937–1992 | Закриття храму за радянської влади | Найважчий період в історії парафії |
| 1953 | Заснування авіабази на околиці села | Початок нової, військової сторінки Саваслейки |
| 2015 | Село входить до складу міського округу Кулебаки | Сучасний адміністративний статус |
Дані для хронології зібрано на основі матеріалів адміністрації Кулебацького міського округу та російськомовної Вікіпедії.
Авіабаза, школа і сучасне життя Саваслейки
Авіабазу на південно-західній околиці Саваслейки заснували 1953 року як центр підготовки льотного персоналу країн Варшавського договору. Уже 1959-го ця функція фактично згасла: того літа на аеродром прибули перші льотні екземпляри надсекретного на той час винищувача Су-9, і база перетворилася на випробувальний майданчик нової техніки. Сьогодні тут дислокується підрозділ 4-го державного центру підготовки авіаційного персоналу й випробувань Міністерства оборони Росії, пов’язаний з експлуатацією винищувачів МіГ-31. Останніми роками аеродром неодноразово згадувався в новинах у зв’язку з війною Росії проти України, зокрема повідомлялося про атаки безпілотників на об’єкт у 2024 та 2025 роках.
Саме через цю авіабазу назва села для багатьох сторонніх людей асоціюється передусім із військовим містечком, льотчиками й гуркотом двигунів, а не з багатовіковою історією, описаною вище. Показово, що одна з вулиць села так і називається — вулиця Пілотів, і сусідить вона з Лісовою, Молодіжною чи Заречною — назвами, які могли б належати практично будь-якому російському селу.
Утім, пам’ять про давнішу Саваслейку не зникла. У місцевій школі, спадкоємиці тієї, що відкрили Уварови ще 1870 року, багато років працює краєзнавчий музей: учні й учителі досліджують і зберігають усе, що пов’язано з родиною графів, аж до тих обгорілих стовпів колишньої садибної брами. Найбільшої чисельності населення село досягло 2002 року, коли тут проживало понад 3300 людей; відтоді, як і в багатьох сільських поселеннях центральної Росії, кількість мешканців поступово скорочується.
Але доки в шкільному музеї зберігають переказ про графський маєток, а в кам’яному храмі Архангела Михаїла й далі правлять службу, Саваслейка залишається набагато більшим, ніж просто точкою на військовій карті.
About the Author
