х 69 — це російська малопомітна дозвукова крилата ракета класу «повітря-поверхня», створена на базі Х-59МК2 конструкторським бюро «Радуга». Вона поєднує квадратний корпус для зниження радіолокаційної помітності, політ на висоті 20–70 метрів і комбіновану систему наведення з точністю до 5 метрів.
Ракета призначена для ураження стаціонарних наземних і надводних цілей, має стартову масу близько 710 кг, бойову частину 310 кг і дальність до 400 км. Її почали активно застосовувати проти України з лютого 2024 року, зокрема під час ударів по енергетичній інфраструктурі.
Попри заявлений статус «нової зброї», виробництво залишається обмеженим — близько п’яти одиниць на місяць, а українська ППО вже успішно перехоплює значну частину таких ракет.
Історія створення та еволюція від Х-59МК2
Розробка х 69 велася в Державному машинобудівному конструкторському бюро «Радуга» (Дубна), яке входить до корпорації «Тактичне ракетне озброєння». Фактично це глибока модернізація ракети Х-59МК2, що вперше з’явилася ще у 2009 році. Після 2015 року конструктори повністю переробили корпус: круглий переріз замінили на майже квадратний, двигун перенесли всередину фюзеляжу, а крила зробили складними.
Публічно ракету показали у серпні 2022 року на форумі «Армія-2022». У листопаді 2023-го її вже демонстрували на Dubai Airshow. Формально на озброєння вона потрапила у 2023 році, хоча повний цикл випробувань завершився лише на межі 2023–2024 років. За оцінками українських джерел, до кінця квітня 2024 року було виготовлено близько 45 одиниць з темпом 1–3 ракети на місяць.
На відміну від стратегічних Х-101 чи Калібр, х 69 спочатку проєктували під внутрішні відсіки винищувача п’ятого покоління Су-57. Коли серійне виробництво Су-57 затягнулося, ракету адаптували під зовнішню підвіску літаків четвертого покоління. Саме ця гнучкість і зробила її особливо небезпечною на фронті.
Технічні характеристики та принцип роботи
Корпус х 69 має майже квадратний переріз зі стороною 40 см, довжину 4,2 м і розмах крил 2,45 м. Стартова маса — 710 кг (деякі джерела вказують до 800 кг). Бойова частина важить 310 кг і може бути проникаючою фугасно-кумулятивною або касетною з металевими кульками.
Двигун — турбореактивний двоконтурний ТРДД-50Б (виріб 37-04). Швидкість польоту — 700–1000 км/год. Заявлена дальність 290–300 км, фактична, підтверджена під час ударів по Київській області, сягає понад 400 км. Висота польоту — від 20 до 70 метрів, що дозволяє «ховатися» за рельєфом місцевості.
Система наведення комбінована: інерціальна з корекцією за ГЛОНАСС/GPS (антени «Комета-М» підвищують стійкість до РЕБ) плюс електронно-оптична система DSMAC, яка порівнює зображення місцевості з еталонною картою в пам’яті. Кругове ймовірне відхилення — 3–5 метрів. Пуск можливий з висоти 200–11 000 м при швидкості носія 0,5–0,9 Маха і секторі ±45°.
| Параметр | Х-69 | Х-59МК2 | Storm Shadow / SCALP |
|---|---|---|---|
| Довжина | 4,2 м | 4,2 м | 5,1 м |
| Маса | 710 кг | 930 кг | 1300 кг |
| Бойова частина | 310 кг | 320 кг | 450 кг |
| Дальність | до 400 км | до 285 км | 250–560 км |
| Помітність | низька (квадратний корпус) | середня | низька |
Дані зібрані з відкритих джерел, зокрема wikipedia.org та матеріалів nv.ua. Квадратна форма корпусу і внутрішнє розташування двигуна зменшують ефективну площу розсіювання, роблячи ракету складнішою ціллю для радарів, ніж класичні круглі крилаті ракети.
Носії та тактичні особливості застосування
Основний носій, під який розробляли внутрішню підвіску, — Су-57. На практиці х 69 частіше запускають із Су-34 і Су-35, які можуть підходити до лінії фронту на 50–70 км і не потрапляти під вогонь далекобійної ППО. Додаткові платформи — Су-30МК, МіГ-29К, МіГ-35 і перспективний Су-75.
Завдяки малим розмірам ракету можна розміщувати у внутрішніх відсіках стелс-літаків, що зберігає малопомітність носія. З зовнішньої підвіски вона стартує з літаків четвертого покоління, які Росія має у значно більшій кількості. Це створює ефект несподіванки: противник не завжди може заздалегідь виявити підготовку до пуску.
Бойове застосування проти України
Перші підтверджені пуски х 69 зафіксовано вночі з 7 на 8 лютого 2024 року — три ракети разом із Х-59 по цілях у Полтавській, Сумській і Миколаївській областях. П’ять із шести ракет тоді збила українська ППО. Найгучніший удар стався 11 квітня 2024 року: кілька х 69 повністю вивели з ладу Трипільську ТЕС під Києвом, знищивши трансформатори, турбіни та генератори.
У жовтні 2024-го була збита ракета з касетною бойовою частиною, наповненою металевими кульками. Уламки досліджували експерти Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Маркування вказувало на виробництво кінця 2023 року. За даними української розвідки, у 2025–2026 роках Росія продовжує запускати по 5–10 таких ракет щомісяця, але більшість перехоплюється.
Вартість однієї одиниці оцінюють у 500–800 тисяч доларів — значно дешевше за Storm Shadow чи SCALP (1–3 млн доларів). Саме відносна доступність і можливість пуску з фронтових бомбардувальників роблять х 69 небезпечнішою за гіперзвуковий «Кинжал» у контексті масованих ударів по енергетиці.
Переваги, вразливості та можливості протидії
Головні сильні сторони ракети — низька висота польоту, зменшена помітність і висока точність. Вона може обходити зони ураження деяких комплексів ППО, летячи в «мертвих» секторах рельєфу. Водночас дозвукова швидкість і обмежена кількість роблять її вразливою.
- Малопомітність працює лише до певної межі — сучасні радари з низьковисотним режимом і системи типу Patriot, IRIS-T, NASAMS успішно фіксують ціль.
- Виробництво обмежене санкціями на електроніку; темп не перевищує п’яти одиниць на місяць.
- Оптико-електронна головка вразлива до димових завіс і засобів оптичного придушення.
- Українські сили вже збивали х 69 навіть відносно дешевими перехоплювачами APKWS.
Ефективна протидія будується на ешелонованій ППО, ранньому виявленні носіїв і радіоелектронній боротьбі. Досвід 2024–2026 років показує, що при належній організації більшість таких ракет не досягає цілі. Обмежені запаси змушують Росію використовувати їх точково, а не в масованих залпах.
х 69 залишається одним із найсучасніших зразків російської тактичної авіаційної зброї, але її реальна бойова цінність визначається не лише технічними параметрами, а й можливостями промисловості та якістю протиповітряної оборони противника. Поки виробництво буксує, а українська ППО адаптується, ця ракета не перетворюється на «зброю масового ураження» інфраструктури.
About the Author
