Гірський хребет на висоті 889 метрів над рівнем моря. Тонка сіра нитка шосе, що звивається між буковими лісами. Саме тут, на межі сучасних Львівщини та Закарпаття, восени 1914 року почала писатися одна з найдраматичніших військових сторінок українського ХХ століття. Бій на Ужоцькому перевалі — не одна сутичка, а ціла низка кровопролитних боїв, що тривали більш як півроку.
Перевал переходив із рук у руки вісім разів. На його схилах прийняли своє бойове хрещення Українські січові стрільці — формація, з якої починається відлік сучасного українського війська. А мерзла земля Карпат поглинула тисячі солдатів австро-угорської, російської та німецької армій.
Сьогодні про ці події нагадують зарослі окопи, березові хрести й кам’яний меморіал на самому перевалі. Розповімо, як усе це відбувалося — без міфологізації, але з повагою до полеглих.
Чому Ужоцький перевал став стратегічним вузлом
Карпати завжди були природним муром, що відокремлював Галичину від Угорської низовини. Але мури мають ворота, і Ужоцький перевал — одні з найзручніших серед них. Через нього з давніх-давен пролягав торговий шлях, а наприкінці ХІХ століття угорці протягли тут залізницю Львів — Ужгород, ту саму, що звивається серпантином і має знаменитий віадук біля села Воловець.
Для російських військ восени 1914 року перевал означав одне: ключ до Угорської рівнини. Захопити його — і відкривалася пряма дорога на Ужгород, Мукачево, далі — на Будапешт. Для австро-угорського командування ситуація виглядала дзеркально: втратити Карпати означало впустити ворога в саме серце Габсбурзької монархії. Звідси й та катастрофічна впертість, з якою обидві сторони кидали в карпатські сніги дивізію за дивізією.
Географія робила бої моторошними. Вузька ущелина, круті схили, ліс, у якому губилася артилерія, болотисті низини під перевалом — усе це перетворювало навіть невеликий загін у грізну силу, якщо він займав висоту. І перетворювало звичайний марш у пекло, якщо марширувати доводилося внизу.
Перший бій: вересень 1914 року
Після поразки під Львовом у вересні 1914 року австро-угорська армія відкочувалася на захід і південь. Російська 8-ма армія Олексія Брусилова стрімко просувалася до Карпат, не зустрічаючи серйозного спротиву. 24 вересня 1914 року війська 5-ї російської армії з ходу захопили Ужоцький перевал і того ж дня зайняли село Ужок, відкинувши захисників на 20 кілометрів углиб Закарпаття — аж до села Ставне.
Саме тоді на сцену вийшли Українські січові стрільці. Сотня під командуванням Осипа Семенюка прибула до Сянок 17 вересня — після короткого вишколу на Закарпатті, у селах Горонда та Страбичово. 25 вересня січовики мали перше бойове зіткнення з російською кіннотою на дорозі Турка — Сянки. Цей епізод деякі історики називають першим збройним зіткненням українського війська з російськими військами від часів Полтавської битви 1709 року.
А вже 27 вересня сотня Семенюка дала повноцінний бій двом козачим полкам у Сянках. За даними видання «Збруч», бій тривав від ранку до сутінок: цівки крісів так нагрілися, що змазка обпікала руки. По залізничному вокзалу вдарила австрійська артилерія — від детонації складених там снарядів будівля завалилася. На наступний день сотня боронила вже самий Ужоцький перевал. П’ятеро стрільців тоді загинули — це були перші втрати леґіону УСС.
Хроніка боїв: як перевал змінював власника
Зима 1914–1915 років перетворила Ужоцький перевал на жорнá, у яких перемелювалися батальйони. Австрійський генеральний штаб не міг змиритися з втратою стратегічного проходу і кидав сюди свіжі резерви. Російське командування з тією ж упертістю відбивало атаки і саме переходило в наступ.
За дослідженнями Ужанського національного природного парку, бої за Ужоцький перевал тривали з жовтня 1914-го по квітень 1915 року, причому в окремі дні перевал переходив з рук у руки по декілька разів на добу. Загалом перевал змінив власника вісім разів.
Стрімкий грудневий наступ австро-угорських військ дозволив їм 3 грудня 1914 року оволодіти перевалом — але утримати його вдалося лише 20 годин. Наступного дня росіяни вибили противника назад. У католицький Святвечір австрійці провели масований наступ і 25 грудня знову захопили перевал. Перша січня 1915 року — і знову російська контратака повернула все на круги своя.
| Дата | Подія | Хто контролював перевал після бою |
|---|---|---|
| 24 вересня 1914 | Російські війська захопили перевал з ходу | Російська імперія |
| 27–28 вересня 1914 | Перший бій сотні УСС Семенюка за Сянки й Ужок | Російська імперія |
| 3 грудня 1914 | Австро-угорський наступ, відбиття перевалу на 20 годин | Австро-Угорщина |
| 25 грудня 1914 | Різдвяний наступ австро-угорців | Австро-Угорщина |
| 1 січня 1915 | Російська контратака | Російська імперія |
| 27 січня 1915 | Наступ корпусу генерала Сурмая | Австро-Угорщина |
За даними Інституту історії України НАН України та газети «Новини Закарпаття», ця хроніка показує лише найвідоміші переломні моменти — насправді локальних сутичок було значно більше, і свідки описували, як артилерійський вогонь на перевалі не стихав ні вдень, ні вночі.
Карпатська операція 1915 року й роль Ужоцького перевалу
З 19 січня (1 лютого) по 11 (24) квітня 1915 року війська російського Південно-Західного фронту під командуванням генерала від артилерії Миколи Іванова провели масштабну Карпатську наступальну операцію. Її головна мета — прорив через Карпати на Угорську низовину і виведення Австро-Угорщини з війни. Ужоцький перевал у цій операції став одним з трьох ключових напрямків.
Австро-угорське командування підготувало свій контрхід: 22–24 січня 1915 року австро-німецькі війська завдали два удари — один від Ужгорода на Самбір, другий від Мукачева на Стрий. На лівому фланзі діяв спеціально сформований корпус під командуванням угорського генерала Сурмая, який отримав завдання повернути контроль над Ужоцьким перевалом.
27 січня 1915 року війська Сурмая дійсно захопили перевал — за цей успіх генерала пізніше нагородили почесним прізвиськом «Переможець Ужоцький». Але подальше просування виявилося неможливим: російська оборона на північних схилах Карпат стала непробивною. Зимові бої перетворилися на статичне взаємознищення, у якому обидві сторони втратили катастрофічну кількість людей.
За підсумками всієї Карпатської операції загальні втрати російської армії перевищили 200 тисяч бійців. Втрати австро-угорських військ були ще страшнішими — за різними оцінками, від обох сторін загинуло, було поранено, обморожено чи захоплено в полон близько 800 тисяч солдатів. Зима в горах виявилася не менш безжальним противником, ніж куля.
Українські січові стрільці на Ужоці: цифри й люди
Леґіон УСС був унікальним формуванням — добровольчим українським військовим підрозділом у складі австро-угорської армії. На фронт восени 1914-го виходили переважно молоді чоловіки, багато з яких пройшли школи передвоєнних товариств «Січ», «Сокіл» та «Пласт». Військового досвіду в них було небагато, але мотивації — повний серцевий заряд.
Перші дві сотні УСС, що вступили в бої на карпатських перевалах, мали наступний склад і завдання:
- сотня під командуванням Василя Дідушка — діяла на Верецькому перевалі, прийняла бій 27 вересня 1914 року;
- сотня під командуванням Осипа Семенюка — оборонна позиція на Ужоцькому перевалі, перший бій 25 вересня, головна сутичка 27–28 вересня;
- загальна чисельність кожної сотні — приблизно 200–250 стрільців;
- озброєння — застарілі однозарядні гвинтівки Верндля, які стрільці отримали від австрійського полковника Дрекслера;
- офіцерський склад — переважно з числа галицьких українців, серед них згодом відомі діячі: Дмитро Вітовський, Андрій Мельник, Михайло Галущинський.
Цей список варто читати з усвідомленням контексту: у бій ішли вчителі, студенти, селянські сини з львівських гімназій. Багато хто з них уперше тримав у руках бойову зброю. І все ж саме ці люди стримували атаки кубанських козаків регулярної російської армії — професійних військових. Перші п’ятеро загиблих стрільців були поховані на сянківському цвинтарі. Їхні могили з березовими хрестами стали символом, який згодом простягнувся «від Сянок до Одеси».
Військовий цвинтар на Ужоцькому перевалі
На самій вершині перевалу, біля сучасного кордону Львівщини та Закарпаття, стоїть кам’яний хрест із кириличним та латинським написами. Це меморіал спільного поховання солдатів обох ворогуючих армій — австро-угорської й російської. За даними видання «Закарпаття онлайн», тут поховано 363 воїни, серед них 12 офіцерів. Цвинтар було впорядковано ще у 1934 році — у 20-ту річницю боїв.
За підрахунками чеського краєзнавця Ярослава Достала, на території сучасного Закарпаття існувало до 30 впорядкованих військових поховань Першої світової війни, у яких лежать щонайменше 18 437 солдатів і офіцерів. Найбільший цвинтар був в Ужгороді — понад тисячу похованих. А найбільша концентрація поховань (десять окремих кладовищ) — саме у Великоберезнянському окрузі, де точилися головні бої за Ужоцький перевал.
Меморіал на перевалі без капітального ремонту простояв 93 роки. У 2007 році його впорядкували й освятили зусиллями скаутського руху «Галицька Русь» у рамках програми «Впорядкування військових поховань Західної України».
Сьогодні поряд із основним хрестом стоять і пам’ятні знаки, присвячені Українським січовим стрільцям — тим самим, які приймали тут бойове хрещення. Кожного року в кінці вересня тут відбуваються пам’ятні церемонії, на які приїздять історики, скаути та звичайні люди, для яких ця сторінка історії не є порожнім звуком.
Чому ці події важливі для української пам’яті
Радянська історіографія називала Першу світову «імперіалістичною війною» і вилучала її з активної пам’яті. Герої цієї війни не вписувалися в наратив, де ключовими мали бути «червоноармійці» громадянської. Тому школярі радянської й навіть значної частини пострадянської епохи могли закінчити середню школу, нічого не знаючи про бій на Ужоцькому перевалі.
А між тим ця битва — точка, де перетинаються одразу кілька важливих ліній української історії. Тут уперше після століть бездержавності українці пішли в бій під українським командуванням, з українською піснею, із чітко сформульованою національною метою. Звідси починається бойова традиція, що через УСС, Армію УНР, УПА простяглася аж до сучасних Збройних сил України, які боронять державу від російської агресії.
Подивитися на ці події під сучасним кутом — означає побачити дзеркало. Понад сто років тому український доброволець у Карпатах боронив свою землю від російської експансії. Сьогодні український солдат робить те саме на Донбасі й у Запорізькому степу. Дати інакші — суть та сама.
Як відвідати Ужоцький перевал сьогодні
Дістатися до меморіалу нескладно. Перевал лежить на трасі Львів — Ужгород, на межі Турківського району Львівщини й Великоберезнянського округу Закарпаття. Поблизу — село Ужок із дерев’яною церквою Святого Архангела Михаїла 1745 року, яка входить до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це означає, що одна поїздка дозволяє торкнутися одразу кількох пластів історії — від бойківської сакральної архітектури XVIII століття до жорстоких боїв ХХ-го.
Західніше Сянок донині збереглися окопи Першої світової війни — присипані листям, але цілком розпізнавані. Ходити ними варто з повагою: під ногами може лежати все що завгодно, від іржавих гільз до людських кісток, які за сто років так і не знайшли спокою в землі.
Ужанський національний природний парк, на території якого розташована значна частина історичних місць боїв, пропонує екологічні маршрути, що проходять повз військові поховання. Це той рідкісний випадок, коли туризм і пам’ять не сваряться — а навпаки, доповнюють один одного.
Ужоцький перевал — це не просто туристична точка з гарним видом на Карпати. Це могила, шкільний урок і скрижаль нашої національної пам’яті в одній точці координат 49°00′ північної широти та 22°54′ східної довготи.
Восени 1914 року двадцятирічні хлопці з львівських передмість лягли тут із гвинтівками в руках — щоб через сто з гаком років українська держава мала право називатися державою. Згадати про них — це не патетика. Це мінімум, який ми ще можемо повернути боргом.
About the Author
