Бенджамін Ференц: голос Нюрнберга проти злочинів агресії

Маленький чоловік зростом 155 сантиметрів, який у 27 років зайшов до залу Нюрнберзького трибуналу без єдиного дня судової практики за плечима — і вийшов звідти, домігшись вироків для 22 нацистських офіцерів, відповідальних за вбивство понад мільйона людей. Це Бенджамін Ференц — юрист, що перетворив особисту біль після Голокосту на ціложиттєву боротьбу за міжнародне право.

Його ім’я знову зазвучало по всьому світу після 24 лютого 2022 року. Саме Ференц, тоді ще живий 101-річний свідок ХХ століття, став одним із перших голосів, які вимагали покарати російське керівництво за злочин агресії проти України — за той самий злочин, який він вісімдесят років тому вписав у міжнародний правопорядок.

Історія цього юриста — це історія про те, як одна людина може зрушити махину світового права. Розглянемо детально його життя, головну справу проти айнзацгруп, багаторічну боротьбу за створення Міжнародного кримінального суду та зв’язок його спадщини з війною Росії проти України.

Шлях від трансильванського містечка до Гарварду

Бенджамін Берелл Ференц народився 11 березня 1920 року в крихітному селі Чольт у Трансильванії — території, яка щойно перейшла від Угорщини до Румунії після Першої світової війни. Його батьки — неписьменні євреї — швидко зрозуміли, що під румунською владою на них чекає лише переслідування. Уже за десять місяців родина зібрала вузли і вирушила за океан, до Сполучених Штатів.

Дитинство Бена минуло в кримінально неспокійному районі Манхеттена — Пекельній кухні (Hell’s Kitchen). Бідність, бійки, вуличні банди — усе це формувало майбутнього прокурора зсередини. Можливо, саме звідти й виросла його ціложиттєва одержимість запитанням: як зупинити насильство законом, а не кулаком?

У Міському коледжі Нью-Йорка він вивчав запобігання злочинності, а 1943 року закінчив Гарвардську школу права. Тут сталося ключове: професор Шелдон Гліюк готував книгу про воєнні злочини і взяв молодого студента собі в дослідницькі помічники. Ференц занурився в архіви, нормативні документи, історичні прецеденти — не уявляючи ще, що це дослідження буквально визначить його долю на наступні вісім десятиліть.

Війна, табори смерті та народження прокурора

Після випуску з Гарварду Ференц приєднався до зенітно-артилерійського батальйону армії США під командуванням генерала Паттона. Він пройшов Європу як рядовий солдат, але наприкінці війни його витягли з обозу і відправили в новостворений відділ розслідування воєнних злочинів — саме завдяки гарвардському дослідницькому досвіду.

Те, що Ференц побачив у Бухенвальді, Маутгаузені та Дахау, він пізніше описував як «бачення, яке я ніколи не забуду — навіть коли заплющую очі». Скелетоподібні тіла, печі крематоріїв, гори дитячого взуття. Він збирав документи голими руками, фотографував, описував, рятував архіви, які могли б згоріти за лічені години. Свідки розповідають, як одного дня він копався в неглибоких могилах, шукаючи докази для майбутніх судів.

Після демобілізації він повернувся додому в чині сержанта. Але вже наприкінці 1946 року Пентагон покликав його назад — цього разу як цивільного юриста для Подальших Нюрнберзьких процесів, які проводили самі США після головного Міжнародного військового трибуналу.

Справа айнзацгруп: найбільший процес про вбивство в історії

29 вересня 1947 року в Нюрнберзі почався процес, який сам Ференц назвав «найбільшою справою про вбивство в історії людства». На лаві підсудних сиділи 22 (за деякими підрахунками — 24, але судили 22) офіцерів СС, серед них шестеро генералів. Усі вони очолювали так звані айнзацгрупи — мобільні загони смерті, які рухалися за вермахтом територіями СРСР і Східної Європи.

За даними обвинувачення, ці загони знищили близько мільйона людей: євреїв, ромів, радянських військовополонених, цивільних. Серед задокументованих злочинів — масові розстріли у Бабиному Яру в Києві, де за два дні було вбито 33 771 єврея. Ференц особисто опрацював радіограми айнзацгруп, у яких командири холодно звітували про щоденні «успіхи» з точністю до однієї людини.

Йому було 27 років. Він ніколи не виступав у суді. Це була його перша справа в житті — і відразу така. Свою вступну промову він почав знаменитою фразою «з жалем і з надією». Стратегія Ференца виявилася геніальною: він не викликав жодного свідка обвинувачення. Уся справа базувалася виключно на власних німецьких документах — звітах СС, підписаних самими підсудними. Ніхто не міг сказати, що це «вигадки переможців».

Результат: усі 22 підсудних визнані винними. 14 (за іншими даними 13) засуджені до смертної кари, четверо страт зрештою виконано — інші вироки пом’якшено в роки холодної війни.

Дані наведено за матеріалами Меморіального музею Голокосту США та Гарвардської школи права. Документація справи зберігається в Бібліотеці Гарварду — близько мільйона сторінок оригінальних протоколів та доказів.

Після Нюрнберга: репарації та боротьба за міжнародний суд

Багато хто на місці Ференца повернувся б у затишне нью-йоркське юридичне бюро. Він залишився в Німеччині — разом із дружиною Гертрудою Фрід, з якою одружився ще 1946 року. Наступні роки він присвятив поверненню майна, конфіскованого нацистами, та відшкодуванням для тих, хто пережив Голокост.

Ференц став одним з архітекторів Люксембурзької угоди 1952 року між ФРН та Ізраїлем — першого в історії масштабного механізму державних репарацій жертвам геноциду. Через створену ним «Конференцію з єврейських матеріальних претензій» виплати отримали сотні тисяч людей, і ця організація працює досі.

А далі почалася його найголовніша одержимість — створити постійний міжнародний кримінальний суд. Ференц вважав Нюрнберг не фіналом, а початком: одиничний трибунал переможців проти переможених — це ще не правосуддя. Справжнє правосуддя — це постійна установа, яка судитиме агресорів незалежно від їхнього прапора. Він писав книги, статті, листи редакторам, виступав на конференціях, лобіював дипломатів.

Римський статут і дитина, народжена у 2002 році

17 липня 1998 року в Римі було підписано статут, який створював Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі. Ференцу тоді було 78. Він плакав. Це була мрія, яку він носив у собі понад півстоліття. МКС офіційно почав роботу 1 липня 2002 року з мандатом судити геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин агресії.

Але і тут була гірка нота. Юрисдикція щодо саме злочину агресії — тобто розв’язання війни як такого — активувалася лише 2018 року після Кампальських поправок, і обмежено: МКС не може судити лідерів країн, які не ратифікували поправки. Ференц називав це «піровою перемогою». США, Росія, Китай так і не приєдналися до Римського статуту повною мірою.

Головна юридична зброя Ференца — принцип, що агресивна війна сама по собі є найтяжчим міжнародним злочином, з якого випливають усі інші. Це формулювання він пробивав із Нюрнберга 1947 року і до останнього подиху в 2023-му.

Ференц і Україна: пророцтво останнього свідка

Коли російські війська 24 лютого 2022 року перетнули кордон України, Ференцу було 101. Він майже не виходив з дому престарілих у Флориді, але інтерв’ю давав одне за одним — англійською, німецькою, угорською, ідишем. Усі п’ять мов, якими він володів, стали зброєю.

Коли російський снаряд пошкодив меморіал Бабин Яр у Києві — те саме місце, документи про вбивства в якому він особисто читав 1947 року — Ференц був роздавлений. «Злочини, які зараз чинить Росія проти України, — це ганьба для людського суспільства. Винні повинні бути притягнуті до відповідальності за агресію, злочини проти людяності та звичайне вбивство», — заявив він в інтерв’ю.

Він активно підтримував ідею створення спеціального трибуналу для злочину агресії проти України — оскільки МКС юридично обмежений. Журналістці Крістіані Аманпур він сказав фразу, що облетіла світ: «Я не зневірений. Ніколи не здавайтеся. Ніколи не здавайтеся. Ніколи не здавайтеся».

2 лютого 2023 року Європейський Союз оголосив про створення Міжнародного центру з переслідування злочину агресії проти України (ICPA) при Євроюсті в Гаазі. Це фактично перший крок до того самого механізму, про який Ференц мріяв десятиліттями.

Останні роки, нагороди та смерть

Бенджамін Ференц помер уві сні 7 квітня 2023 року в будинку престарілих у Бойнтон-Біч, штат Флорида. Йому було 103 роки. Він був останнім живим прокурором Нюрнберзького процесу. Його дружина Гертруда відійшла раніше — 2019 року. У них залишилося четверо дітей, серед них син Дональд, який продовжує батьківську справу через фонд Planethood Foundation.

Після таблиці нагород варто наголосити: жодна з них не була для Ференца самоціллю. Він казав, що його справжня нагорода — кожен договір, кожна ратифікація Римського статуту, кожен судовий вирок проти агресора. Він автор дев’яти книг, серед яких знакова двотомна «An International Criminal Court: A Step Toward World Peace» (1980).

Чому ім’я Ференца важливе для українців сьогодні

Спадщина Ференца працює на Україну прямо зараз — у трьох вимірах одночасно. По-перше, юридична база, яку він вибудовував усе життя: концепція злочину агресії, відповідальність вищого керівництва, неприпустимість виправдання «виконанням наказу». Усе це — інструменти, якими сьогодні користуються українські прокурори та міжнародні слідчі.

По-друге, прецедент айнзацгруп. Юридична логіка процесу 1947–1948 років напряму застосовується до сучасних російських підрозділів, причетних до масових убивств у Бучі, Маріуполі, Ізюмі. Принцип Ференца: командир, який підписав наказ, несе відповідальність нарівні з виконавцем.

По-третє, моральний приклад. Один 27-річний юрист без судової практики зміг винести вирок мільйону вбивств. Це питання не масштабу, а волі. Як любив повторювати сам Ференц у своєму гаслі — «Law not War» — «Право замість війни».

Кілька деталей з його повсякденного життя, які гарно характеризують характер. Він щодня плавав у басейні до 97 років. Він жертвував усі свої гонорари на справу міжнародного правосуддя. Він тримав у себе вдома картки з телефонами кожного редактора великих газет — і дзвонив їм особисто, коли вважав, що тема воєнних злочинів недостатньо висвітлена. Чи не цього нам сьогодні бракує — такої впертості?

Бенджамін Ференц прожив 103 роки. Із них 76 років він кожен день працював над тим, щоб такі трагедії, як Голокост і Бабин Яр, більше не повторилися. Сама його смерть у квітні 2023 року — посеред російсько-української війни — здається символічною: останній прокурор Нюрнберга пішов саме тоді, коли світ знову відчайдушно потребував його голосу. Але голос той не замовк. Він живе в кожному документі МКС, у кожному вироку проти воєнних злочинців, у кожному українському прокуророві, який сьогодні збирає докази для майбутніх процесів — точно так, як 27-річний сержант Ференц збирав їх 1945 року у попелі Бухенвальда.

About the Author

admin

Administrator

Visit Website View All Posts