Дзвони сільського храму на Хмельниччині цього року дзвонять інакше — за тією ж мелодією, але вже не за московським календарем рішень. Тисячі громад по всій країні пройшли шлях, який ще десять років тому здавався неможливим: відмову від підпорядкування Московському патріархату й приєднання до Православної церкви України. Цей процес став одним з найпомітніших духовних рухів сучасної української історії.
Переходи парафій до ПЦУ — це не просто зміна вивіски на дверях храму. Це юридична процедура, духовний вибір громади і часом — болісна сімейна історія, коли односельці голосують один проти одного. За даними релігієзнавців, станом на травень 2026 року про перехід з УПЦ МП до ПЦУ заявили близько 1948 релігійних громад і монастирів.
Розберемо предметно: як працює механізм переходу, що змінив закон №8371, які регіони лідирують у статистиці, які підводні камені чекають на парафіян і священників. Без політичних гасел — лише факти, цифри та живі історії з місць.
Що таке перехід до ПЦУ і чому це не «приєднання», а зміна юрисдикції
Юридично перехід громади з УПЦ МП до Православної церкви України називається зміною церковної юрисдикції (підпорядкування). Парафія як релігійна організація залишається тією самою юридичною особою — змінюється лише її статут і канонічне підпорядкування. Храм, церковне начиння, парафіяни — все це залишається на місці. Міняється тільки те, кого згадують на літургії як предстоятеля та з яким помісним патріархатом громада перебуває у єдності.
Підставою для переходу служить частина 2 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Цей механізм існує ще з 1991 року, але реально запрацював лише після створення ПЦУ на Об’єднавчому соборі 15 грудня 2018 року і отримання Томосу про автокефалію від Вселенського патріарха в січні 2019-го.
Важливо розуміти різницю: перехід до ПЦУ не означає «вступ» окремих людей у нову церкву. Парафіяни, які хочуть і далі молитися саме в УПЦ МП, можуть це робити — просто в іншому храмі. А ось громада як організація голосує колективно і змінює юрисдикцію один раз.
Юридична процедура переходу: покрокова інструкція
Сама процедура — це поєднання канонічних правил ПЦУ та світського законодавства. Помилка на будь-якому з етапів може закінчитися судовим оскарженням. Тому громади зазвичай готуються заздалегідь, консультуючись із юристами єпархії.
Етапи переходу виглядають так:
- Ініціативна група парафіян ухвалює рішення про проведення зборів і повідомляє місцеву владу та єпархію ПЦУ за встановлений строк.
- Проводиться інформаційна кампанія в селі чи мікрорайоні — оголошення в храмі, на дошках, у соціальних мережах, щоб про збори дізналися всі парафіяни.
- У день зборів реєструються всі присутні члени громади під підпис; сторонні люди, представники інших конфесій або не-парафіяни не голосують.
- За зміну юрисдикції має проголосувати не менш як 2/3 присутніх членів громади — це класична канонічна більшість.
- Складається протокол загальних зборів, ухвалюється нова редакція статуту з посиланням на канонічне підпорядкування ПЦУ.
- Документи подаються до обласної державної адміністрації для реєстрації змін.
- Після реєстрації єпархіальний архієрей ПЦУ приймає громаду до своєї єпархії, а священник проходить процедуру входження до кліру.
Найскладніший етап — не голосування, а інформаційна кампанія перед ним. Саме тут найчастіше з’являються звинувачення у «закритих зборах», «підкуплених підписах» або «навмисному ігноруванні» частини парафіян. Тому досвідчені юристи радять фіксувати оголошення відеозйомкою, друкувати їх у двох примірниках і просити сільраду засвідчити факт інформування.
Статистика переходів за регіонами України
Динаміка переходів дуже нерівномірна — і географічно, і в часі. Найбільший вибух стався у 2022–2023 роках, одразу після повномасштабного вторгнення Росії. Тоді церковна приналежність стала для багатьох питанням національної ідентичності, а не лише особистої віри. Пізніше темпи природно сповільнилися: «легкі» громади, де парафіяни були готові до зміни, вже перейшли, а в інших ситуація складніша.
| Область | Загальна кількість переходів (2018–2025) | Переходи у 2024 році | Переходи у 2025 році |
|---|---|---|---|
| Хмельницька | близько 397 | 37–38 | 12 |
| Київська | близько 245 | 29 | зменшилася |
| Волинська | близько 223 | значна | стабільна |
| Вінницька | близько 218 | 25 | помірна |
| Чернівецька (Буковина) | зростання | 7 | 38 |
| Черкаська | понад 100 | 29 | 20 |
Дані: матеріали порталу «Главком» та карта переходів телеканалу «Еспресо» станом на початок 2026 року.
Усього за період від 15 грудня 2018 року про перехід до ПЦУ заявили близько 1948 релігійних громад і монастирів — це безпрецедентний релігійний рух у новітній історії України.
Цікаво порівняти Хмельниччину і Буковину: на Хмельниччині темпи переходів різко впали (з 127 у 2022 до 12 у 2025), бо більшість «готових» громад уже здійснили зміну. А ось на Буковині, навпаки, цифра у 2025 році зросла майже в шість разів — там процес тільки набирає обертів. Це нагадує хвилю, яка докочується до різних регіонів з різною швидкістю.
Закон №8371: що змінилося після ухвалення
20 серпня 2024 року Верховна Рада ухвалила закон №8371 «Про захист конституційного ладу в діяльності релігійних організацій» — той самий, що в просторіччі називають «законом про заборону УПЦ МП». За документ проголосували 265 народних депутатів. Сам закон не забороняє людям вірити в будь-що — він забороняє діяльність в Україні релігійних організацій, керівний центр яких розташований у державі-агресорі.
Громади УПЦ МП отримали дев’ять місяців на те, щоб або довести відсутність юридичних зв’язків з Російською православною церквою, або змінити підпорядкування. 8 липня 2025 року Державна служба з етнополітики та свободи совісті офіційно встановила афілійованість УПЦ МП з РПЦ. Це дало їй право надсилати приписи громадам про необхідність усунути порушення протягом 30 днів. А до 24 серпня 2025 року Київська митрополія УПЦ МП мала розірвати юридичні зв’язки з Москвою.
Реальне виконання закону йде повільніше, ніж очікувалося. УПЦ МП оскаржує дії регулятора в судах, тягне час позовами і апеляціями. Тому навіть після завершення формальних строків процес юридичної «деокупації» громад може зайняти роки. Закон не змушує парафіян переходити силою — він створює правову рамку, у якій громади самі ухвалюють рішення, щоб уникнути ризиків і дискомфорту.
Чому переходи сповільнилися у 2024–2025 роках
Парадокс: після ухвалення закону про заборону УПЦ МП багато хто очікував лавиноподібного зростання переходів. Реальність виявилася стриманішою. Замість пришвидшення — у багатьох регіонах темпи саме знизилися. Причин для цього кілька, і всі вони цілком людські.
Основні фактори сповільнення:
- Найактивніші громади вже перейшли у 2022–2023 роках, на хвилі шоку від повномасштабного вторгнення.
- Залишилися парафії, де настоятелі категорично проти зміни юрисдикції — а без священника процес стає психологічно складнішим.
- У частині сіл сформувалися «розколоті» громади, де ні дві третини, ні навіть половина голосів не набираються через тиху опозицію частини парафіян.
- Деякі громади свідомо чекають остаточних судових рішень за законом №8371, щоб діяти «напевно».
- Прифронтові території фактично виведені з процесу: на окупованих землях переходи неможливі, а в зонах постійних обстрілів громади дбають про виживання.
До цього додається ще один тонкий момент: довіра до ПЦУ як інституції в окремих громадах зростає повільно. Люди роками ходили до того самого батюшки, звикли до конкретного укладу служб. Перехід — це не лише підпис на статуті, а й внутрішнє рішення довіритися новій єпархії. У сільських спільнотах такі рішення приймаються неспішно, через довгі розмови біля хвіртки, а не швидкі резолюції.
Конфлікти при переході: що робити, коли громада розділена
Юридичний процес ідеально виглядає лише на папері. У реальності кожен другий перехід супроводжується суперечками. Хтось обвинувачує організаторів зборів у тому, що повідомили не всіх. Хтось каже, що до зали запустили «чужих». Часом конфлікт переростає у фізичні сутички за ключі від храму та закінчується в адміністративному суді.
Верховний Суд України вже сформував позицію: якщо громада дотрималася процедури зборів і набрала необхідні 2/3 голосів, перехід є законним, а спроби заблокувати реєстрацію статуту через суд — безпідставними. Це рішення стало орієнтиром для всіх судів нижчих інстанцій.
На практиці громади, які успішно пройшли перехід, рекомендують кілька простих, але дієвих кроків. По-перше, готувати документи заздалегідь — шаблон статуту, протокол, оголошення про збори. По-друге, фіксувати все на відео: оголошення, сам процес зборів, підрахунок голосів. По-третє, не сваритися публічно з тими, хто проти. Запропонувати їм продовжувати молитися в найближчому храмі УПЦ МП у сусідньому селі — гідне рішення, яке зберігає мир у спільноті.
Що відбувається з храмом і майном після переходу
Це питання хвилює парафіян чи не найбільше: чи доведеться будувати новий храм, чи можна залишитися в старому? Відповідь — у переважній більшості випадків майно залишається у громади. Бо юридично це майно належить не «УПЦ МП» як такій, а конкретній релігійній організації — парафії села N. А якщо парафія змінила юрисдикцію, її майно нікуди не дівається.
Виняток — храми, які перебували в безпосередньому користуванні єпархіальних управлінь УПЦ МП чи монастирів. Там ситуація складніша і часто вирішується через окремі судові процедури. Особливо гострими ці процеси є щодо лаврських комплексів, наприклад Києво-Печерської лаври, де майно належить державі, а право користування передавалося структурам УПЦ МП.
Що відбувається після переходу зсередини громади? Часто оновлюється внутрішнє оздоблення: з’являються українські переклади богослужбових текстів (хоча ПЦУ зберігає й церковнослов’янську), портрети предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія, інформаційні стенди про автокефалію. Деякі громади запрошують нових співаків для хору, оновлюють церковну літературу.
Що далі: прогнози на найближчі роки
Релігієзнавці одностайні: процес переходів не завершиться у найближчі рік-два. За оцінками експертів, у середньому щодня в Україні до ПЦУ переходить одна-дві-три парафії. Це означає від 300 до 900 переходів на рік — стабільний, але вже не вибуховий темп.
Ключові фактори, які впливатимуть на динаміку у 2026 році і далі: остаточні судові рішення за законом №8371, позиція ДЕСС щодо конкретних єпархій, реакція Вселенського патріархату та інших помісних церков, перебіг війни. Ще один важливий чинник — покоління: молоді парафіяни, які виросли вже після Революції Гідності, набагато рідше асоціюють православ’я з Москвою. З часом саме вони задаватимуть тон у громадах.
Релігійний ландшафт України переживає одну з найбільших трансформацій з часів Хрещення Русі. І хоча шлях кожної громади унікальний — спільне те, що рішення про юрисдикцію перестало бути формальністю. Це стало усвідомленим вибором тисяч українців, які зважують канонічні, історичні й громадянські аргументи й голосують у своєму храмі за майбутнє своєї віри.
About the Author
