День Соборності України втілює мрію про неподільну державу, що ожила 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві під час проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Це свято поєднує в собі два доленосні моменти — незалежність, задекларовану IV Універсалом 1918-го, і справжнє злиття земель, розділених століттями імперських кордонів. Воно нагадує, як українці, попри війни й розбіжності, зуміли стати єдиним цілим, створивши основу для майбутньої соборної держави.
Сьогодні, у 2026 році, коли країна продовжує боротьбу за свободу, День Соборності набуває особливої глибини: єдність перетворюється на щит проти агресора, а історичні уроки допомагають зрозуміти, чому роздробленість завжди веде до поразок. Свято не просто вшановує минуле — воно формує сучасну свідомість, показуючи, що соборність народжується в серцях людей, а не лише в документах.
Для новачків це вікно в ключові події української революції, а для досвідчених читачів — аналіз, чому Акт Злуки залишився символом, що пережив радянські репресії та відродився в живих ланцюгах незалежності. Разом ці тези розкривають, як День Соборності України живе в традиціях, культурі та щоденній боротьбі за єдину націю.
Корені соборності: від давніх мрій до революційного вибуху
Ідея соборності України проросла ще в часи Київської Русі, коли землі навколо Києва тягнулися єдиним коренем, а візантійська спадщина підживлювала уяву про неподільну державу. Гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко й Пилип Орлик мріяли про те саме — об’єднати розпорошені шматки української землі в одне ціле, вільне від чужинських впливів. У XVIII–XIX століттях, коли імперії розірвали Україну на частини — Російська з одного боку, Австро-Угорська з іншого, — мислителі на кшталт Михайла Драгоманова чи Миколи Міхновського перетворили цю мрію на політичну програму.
У «Топографічному описі Харківського намісництва» 1788 року вже фіксували, як українці з Галичини й Наддніпрянщини зустрічалися в Києві й бачили одне в одному не чужинців, а рідних. Під час «Весни народів» 1848 року Головна Руська Рада в Галичині прямо заявила про приналежність до великого руського народу, що тягнеться від Тиси до Дону. Ці слова лунали не просто як поезія — вони формували національну свідомість, де соборність ставала єдиним шляхом до виживання.
Наприкінці XIX століття Юліан Бачинський у книзі «Ukraina Irredenta» проголосив гасло «Україна для себе!», а «Братство тарасівців» 1891 року вимагало самостійної, соборної й неподільної України від Сяну до Кубані. Ці ідеї не залишилися на папері: вони надихали революцію 1917–1921 років, коли Перша світова війна розвалила імперії й відкрила вікно для справжнього об’єднання.
1918–1919 роки: дві дати, що змінили долю нації
22 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила IV Універсал, який проголосив Українську Народну Республіку самостійною державою. Це був перший крок у XX столітті до незалежності, коли Наддніпрянська Україна заявила світові: ми — не частина Росії, ми — окремий народ з власною долею. Універсал звучав як грім серед ясного неба: він скасував залежність від Петрограда, запровадив демократичні принципи й закликав до миру. Але незалежність без єдності земель залишалася неповною.
Рівно за рік, 22 січня 1919-го, на Софійській площі в Києві сталося те, чого чекали століття. Директорія УНР видала Універсал про злуку з Західноукраїнською Народною Республікою. Делегація з Галичини, очолена Лонгином Цегельським, передала грамоту Володимиру Винниченку. Федір Швець зачитав слова, що й досі лунають у серцях: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна». Сніговий морозний ранок, тисячі киян з прапорами, молебень і військовий парад під проводом Євгена Коновальця — усе це створило атмосферу, де радість змішувалася з рішучістю.
Текст Універсалу, затверджений Директорією, підкреслював добровільність і суверенітет: ЗУНР ставала Західною областю УНР, зберігаючи певну автономію до Установчих Зборів. Наступного дня Трудовий конгрес майже одностайно ратифікував акт. Це не було формальністю — це був акт історичної справедливості, що з’єднав Схід і Захід у єдине тіло.
Політичні деталі Акта Злуки та ключові фігури
Підготовка тривала місяці. 1 грудня 1918 року в Фастові підписали «Передвступний договір», а 3 січня 1919-го Українська Національна Рада в Станіславові ратифікувала злуку. Делегація ЗУНР, до якої входили Василь Стефаник і Дмитро Левицький, прибула до Києва, щоб закріпити союз. Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Євген Петрушевич — ці імена стали символами епохи. Вони розуміли: без об’єднання обидві республіки приречені на поразку від більшовиків і поляків.
Для просунутих читачів важливо знати нюанси: УНР мала сильніший соціалістичний ухил, ЗУНР — консервативніший, з акцентом на національні традиції. Різниця в ментальності існувала, але спільна загроза згуртувала їх. Акт не передбачав анексії — лише добровільне злиття, що робило його унікальним у європейській історії того часу.
Як саме відбувалося проголошення: атмосфера, що запам’яталася назавжди
Погожий морозний день 22 січня 1919 року Київ прокинувся під синьо-жовтими прапорами. З ранку церкви наповнювалися молитвами, а на площі звели тріумфальну арку з тризубами. О 12:00, коли пролунав гімн, тисячі голосів злилися в єдиний хор. Очевидець Віктор Соловій згадував легку сніжну імлу, що огорнула місто, ніби природа сама благословила момент. Після зачитування Універсалу гримнув військовий парад — Січові стрільці крокували, наче стверджуючи: ми разом, і ніхто нас не роз’єднає.
Ця сцена не була театром. Вона стала живим втіленням мрії, за яку гинули кращі сини України. Парад завершився оплесками й обіймами — східні й західні українці вперше відчули себе єдиною родиною під одним небом.
Чому об’єднання не закріпилося: гіркі уроки революційної доби
Акт Злуки дав символ, але не врятував від реалій. Війни з більшовиками, денікінцями й поляками розірвали фронт. Галицька армія підписала Зятківський договір 1919 року, а Варшавський договір Петлюри 1920-го передав Галичину Польщі. Ризький мир 1921-го остаточно поділив землі. Об’єднання залишилося на папері, але рани від роздробленості боліли десятиліттями.
Це не провал — це урок: соборність вимагає не лише документів, а й спільної стратегії, єдності еліт і захисту від зовнішніх сил. У 1939-му возз’єднання Закарпаття й Галичини відбулося за радянським сценарієм, без народної волі, що лише підкреслило цінність справжнього Акта Злуки.
Від радянського забуття до відродження: еволюція свята
За радянських часів День Соборності вважали «контрреволюційним». Але в 1939 році в Хусті, столиці Карпатської України, зібралося 30 тисяч людей — перше масштабне вшанування. Василь Ґренджа-Донський описував вози, що тягнулися з усіх сіл, і тригодинний похід, повний гордості.
У незалежній Україні все змінилося. 1999 року Леонід Кучма підписав Указ № 42/99, і свято набуло офіційного статусу. У 2011–2014 роках його перейменували на День Соборності та Свободи, але 2014-го Петро Порошенко відновив оригінальну назву. Ці коливання віддзеркалювали політичні баталії, але не зламали суті.
Традиції Дня Соборності: живий ланцюг як символ незламності
Головна традиція — живий ланцюг. Усе почалося 21 січня 1990 року, коли від Івано-Франківська до Києва вишикувалися 500 тисяч до 3 мільйонів людей. Руки в руках, серця в серцях — цей ланцюг став провісником незалежності 1991-го. Згодом акція переросла в щорічну: на мосту Патона в Києві, у Львові, навіть в Антарктиді біля станції «Академік Вернадський» 2022 року.
У 2026-му, попри воєнні реалії, українці продовжують традицію — у містах, селах і діаспорі. Школи організовують флешмоби, родини читають Універсал удома. Для початківців це простий спосіб долучитися: взяти синьо-жовтий прапор і стати в ланцюг. Для просунутих — аналіз, як ця акція повторює дух 1919-го.
| Дата | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 22 січня 1918 | IV Універсал Центральної Ради | Проголошення незалежності УНР |
| 1 грудня 1918 | Передвступний договір у Фастові | Підготовка до злуки УНР і ЗУНР |
| 3 січня 1919 | Ратифікація в Станіславові | Західна Україна підтверджує об’єднання |
| 22 січня 1919 | Проголошення Акта Злуки в Києві | Створення єдиної соборної республіки |
| 21 січня 1990 | Перший живий ланцюг | Відродження традиції єдності |
Дані таблиці ґрунтуються на матеріалах Українського інституту національної пам’яті.
Соборність у культурі: від пісень до сучасного мистецтва
Акт Злуки надихав поетів і композиторів. Гасло «від Сяну до Дону» ввійшло в пісню Павла Чубинського, а згодом — у марш українських націоналістів. У літературі Василя Стефаника й сучасних авторів соборність постає як живий організм, що пульсує в серцях. Фільми про революцію, виставки в музеях — усе це зберігає пам’ять і робить її доступною для молодого покоління.
У 2026 році митці створюють нові проєкти: віртуальні реконструкції параду 1919-го, поезію про єдність під обстрілами. Це не просто мистецтво — це зброя, що зміцнює дух.
Соборність сьогодні: єдність як зброя в часи випробувань
Повномасштабна війна з 2022 року зробила День Соборності ще актуальнішим. Українці з різних регіонів пліч-о-пліч захищають країну — від Львова до Харкова, від Одеси до Сум. Живі ланцюги в діаспорі, флешмоби в школах, волонтерські акції — усе це демонструє: роздробленість минула. Єдність перетворилася на реальну силу, що ламає плани агресора.
Для початківців порада проста: розкажіть дітям історію за сімейним столом, пов’яжіть синьо-жовту стрічку. Для просунутих — проаналізуйте, як політичні уроки 1919-го допомагають уникати помилок сьогодні. Соборність не закінчується святом — вона живе в кожному рішенні на користь спільного майбутнього.
Цей день продовжує писати історію. Кожна рука в ланцюгу, кожна згадка про Акт Злуки додає цеглинку в фундамент вічної України. І поки ми пам’ятаємо, соборність залишається не просто словом, а диханням нації.
About the Author
