Кирило Розумовський роки правління тривали з 1750 по 1764 рік і стали останньою яскравою спробою відродити автономію Гетьманщини в межах Російської імперії. Молодий граф, вихований у європейському дусі, обійняв посаду гетьмана в 22 роки завдяки впливу старшого брата Олексія при дворі Єлизавети Петрівни та намагався перетворити козацьку державу на сучасну європейську модель — з реформованими судами, регулярним військом і культурним підйомом. Його правління принесло відносний спокій, економічні ініціативи та спроби дипломатичної незалежності, але зіткнулося з жорстким опором імперської централізації.
За 14 років гетьманства Розумовський провів судову реформу, що розмежувала цивільні та кримінальні справи, запровадив станові суди за Литовським статутом і поділив територію на повіти, а також модернізував козацьке військо європейськими стандартами. Він відновив Батурин як столицю, планував університет і підтримував науку як президент Петербурзької академії наук. Однак після приходу Катерини II до влади автономія була ліквідована, а гетьман змушений зректися булави.
Сьогодні роки правління Кирила Розумовського сприймаються як «золота осінь» Гетьманщини — період, коли українська еліта ще мріяла про державність, а реформи закладали основу для майбутнього національного відродження.
Походження та європейська освіта майбутнього гетьмана
Кирило Григорович Розумовський народився 18 березня 1728 року в селі Лемеші на Чернігівщині в родині простого козака Григорія Розума. Син пастуха волів, він здобув блискучу освіту завдяки брату Олексію, фавориту імператриці Єлизавети Петрівни. У 1742 році Кирила забрали до Петербурга, а з 1743 по 1745 рік він навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена та Страсбурга під керівництвом Леонарда Ейлера та інших європейських світил.
Ця подорож сформувала його світогляд: молодий граф захоплювався просвітницькими ідеями, знайомився з Вольтером і Штрубе, вивчав філосію, математику та державне управління. Повернувшись, він отримав титул графа в 1744 році, а в 18 років став президентом Петербурзької академії наук. Така кар’єра відкрила двері до найвищих кіл імперії, де Розумовський поєднував українське коріння з європейською вишуканістю.
Його освіта стала фундаментом для реформ: гетьман бачив Гетьманщину не як відсталу провінцію, а як країну, здатну зрівнятися з Пруссією чи Австрією в судочинстві, військовій справі та культурі.
Глухівська рада 1750 року та початок гетьманування
5 травня 1747 року Єлизавета Петрівна відновила гетьманство в Україні грамотою «Про Буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями». На Глухівській раді 22 лютого 1750 року козацька старшина обрала Кирила Розумовського гетьманом Лівобережної України — заочно, за прямою вказівкою імператриці. Церемонія в Глухові була пишною: полки проходили парадом, звучав молебень, салютували гармати, а Ломоносов склав ідилію на честь події.
Лише в липні 1751 року гетьман прибув до Глухова з величезною свитою. Він обрав Батурин резиденцією і отримав грамоту на відновлення гетьманського палацу. Перші кроки показали амбіції: Розумовський скасував обтяжливі збори з населення, сам призначав полковників і роздавав маєтності без узгодження з Петербургом.
Правління починалося з оптимізму. Гетьманщина дихала надією на автономію, а молодий правитель, освічений і амбітний, збирався будувати державу європейського зразка.
Адміністративні та судові реформи: шлях до європейської моделі
Розумовський не просто правив — він перебудовував систему. Територію Гетьманщини поділили на 20 повітів, що спростило управління. Судова реформа 1760–1763 років стала найяскравішим досягненням: універсалом від 17 листопада 1760 року гетьман реорганізував Генеральний військовий суд, додавши десять депутатів від полків, скасував судові функції Генеральної військової канцелярії і зробив його вищою апеляційною інстанцією.
У 1763 році з’явилися станові шляхетські суди — земські, гродські та підкоморські — за Литовським статутом 1588 року. Вони розмежували цивільні й кримінальні справи, відділили суд від адміністрації та зменшили кількість інстанцій. Возні та депутати обиралися з козацької старшини, що демократизувало процес і підвищило престиж місцевого правосуддя.
Ці зміни зменшили втручання Петербурга і дали старшині відчуття шляхетства. Реформа не просто впорядкувала суди — вона заклала основу для правової культури, яка пережила ліквідацію гетьманства.
Військові, економічні та культурні ініціативи
Військова реформа перетворювала козацькі полки на регулярну армію. Запровадили єдину уніформу (сині мундири), обов’язкову муштру за європейськими статутами, впорядкування артилерії та «воїнську екзерцицію». Полковник Іван Кулябка розробляв проєкти, а гетьман дбав про боєздатність.
Економічно Розумовський діяв самостійно: скасував індукту та евекту в 1754 році, встановлював митні збори, обмежив винокуріння універсалом 1761 року та заборонив вивіз горілки. Він захищав українських селян, видавши указ 1752 року проти поширення холопства. Планував університет у Батурині та розвивав торгівлю й промисловість.
Культурно правління стало розквітом. Як президент Академії наук, гетьман підтримував українську історію, літературу та мистецтво. Батурин перетворився на культурний центр з палацом, парком і бібліотекою. Розумовський навіть думав запросити Жан-Жака Руссо доглядати за нею. Старшинські з’їзди та Генеральне зібрання 1763–1764 років обговорювали реформи, а гетьман намагався вести дипломатичні зносини.
Ось ключові реформи в таблиці для наочності:
| Реформа | Роки | Головні зміни | Наслідки |
| Судова | 1760–1763 | Земські, гродські, підкоморські суди; поділ на 20 повітів | Розмежування влад, зменшення корупції |
| Військова | 1750-ті | Уніформа, муштра, артилерія | Підвищення боєздатності |
| Адміністративна | 1750–1760-ті | Поділ на повіти, старшинські з’їзди | Централізація місцевого управління |
| Економічна | 1754–1761 | Скасування зборів, обмеження винокуріння | Захист місцевого виробництва |
Дані за uk.wikipedia.org та Історичною енциклопедією України.
Напруга з імперським центром і драматичний фінал 1764 року
Автономні кроки гетьмана дратували Петербург. У 1754–1755 роках укази обмежили фінанси, скасували митний кордон і передали Київ під пряме управління. Українські справи перейшли до Сенату. Розумовський намагався зберегти самостійність, але в 1763 році на Глухівській раді старшина подала «Глухівське прошеніє» про спадкове гетьманство в роді Розумовських.
Катерина II побачила в цьому загрозу. У листопаді 1764 року гетьмана викликали до Петербурга і змусили зректися. 10 листопада вийшов указ про скасування гетьманства, а 17 листопада — сенатський про створення Другої Малоросійської колегії на чолі з Петром Рум’янцевим. Розумовський отримав чин генерал-фельдмаршала, пенсію та маєтки, але автономія зникла назавжди.
Цей момент став трагедією для української державності: блискучі реформи потонули в імперській машині централізації.
Життя після булави та вічна спадщина
Після 1764 року Кирило Розумовський жив розкішно: подорожував Європою, мешкав у Петербурзі та маєтках. У 1794 році повернувся до Батурина, де завершив будівництво палацово-паркового ансамблю за проєктом Чарлза Камерона. Палац став символом його мрій — величний, європейський, але вже без влади.
Гетьман помер 9 січня 1803 року в Батурині й похований у Воскресенській церкві. Його спадщина живе в реформах, що вплинули на правову систему, у культурному підйомі та в пам’яті як останнього правителя, який боровся за українську ідентичність. Сьогодні роки правління Кирила Розумовського нагадують, як амбіції однієї людини можуть на короткий час засяяти в темряві імперського тиску, залишаючи слід для майбутніх поколінь.
About the Author
