Ракетний комплекс РС-28 «Сармат» — це важка міжконтинентальна балістична ракета шахтного базування, яку в Росії позиціонують як основу стратегічних ядерних сил на найближчі десятиліття. Розробка велася з початку 2010-х років державним ракетним центром імені Макєєва, а серійне виробництво розгорнули на Красноярському машинобудівному заводі. За офіційними заявами, ракета має замінити застарілий комплекс Р-36М2 «Воєвода», відомий на Заході під назвою «Сатана».
Станом на 2026 рік «Сармат» пройшов серію випробувальних пусків, останній з яких відбувся 12 травня 2026 року, а перший ракетний полк планують поставити на бойове чергування до кінця цього ж року в Ужурському ракетному з’єднанні Красноярського краю. Втім, західні аналітики неодноразово зауважували, що частина заявлених характеристик російських стратегічних озброєнь може бути перебільшеною, тож нижче наведені дані варто сприймати з урахуванням цієї застороги.
Історія створення ракети
Ідея нової важкої ракети виникла на тлі старіння радянського парку «Воєвод», термін експлуатації яких неодноразово продовжували понад початково закладені межі. Ще з 2011 року державний ракетний центр імені академіка В. П. Макєєва почав формувати технічний вигляд майбутнього комплексу, а вже за два роки НВО «Енергомаш» приступило до розробки маршових двигунів, виробництво яких згодом доручили пермському підприємству «Протон-ПМ». Шлях від креслень до готового виробу виявився довгим і тернистим: конструктори стикалися з технічними затримками, зміщенням термінів і необхідністю доопрацьовувати окремі вузли після невдалих випробувань.
Перший успішний пуск ракети відбувся 20 квітня 2022 року з космодрому Плесецьк — подія, яку російська пропаганда широко тиражувала як демонстрацію технологічної незалежності. Формально «Сармат» був прийнятий на озброєння 1 вересня 2023 року, хоча повноцінне розгортання полків на той момент ще не почалося. Лише після серії додаткових випробувань, включно з травневим пуском 2026 року, командування Ракетних військ стратегічного призначення заговорило про близьке завершення процесу постановки комплексу на бойове чергування.
Технічні характеристики: що відомо офіційно
«Сармат» належить до класу важких рідинних ракет шахтного базування, і за габаритами він порівнянний зі своїм попередником «Воєводою», що дозволяє використовувати вже наявну шахтну інфраструктуру з мінімальним доопрацюванням. Це суттєво економить час і кошти на переозброєння порівняно зі створенням абсолютно нових стартових позицій. За офіційними російськими даними, дальність польоту по балістичній траєкторії сягає приблизно 18 тисяч кілометрів, чого теоретично вистачає для ураження цілей практично в будь-якій точці планети незалежно від напрямку запуску.
Наступна таблиця узагальнює основні параметри, які фігурують у відкритих російських джерелах станом на середину 2026 року.
| Параметр | Заявлене значення | Примітка |
|---|---|---|
| Тип базування | Шахтне, рідинне паливо | Використовує модернізовані шахти «Воєводи» |
| Дальність польоту | до 18 000 км | За балістичною траєкторією |
| Кількість боєголовок | до 10–12 блоків індивідуального наведення | Точна конфігурація не підтверджена незалежно |
| Розробник | ДРЦ ім. В. П. Макєєва | Входить до структури «Роскосмосу» |
| Перший успішний пуск | 20 квітня 2022 р. | Космодром Плесецьк |
Джерела даних: РІА Новини, ru.wikipedia (розділ «Сармат»).
Варто окремо наголосити, що офіційні цифри щодо кількості й потужності боєголовок, а також про здатність ракети нести гіперзвуковий планувальний блок, публічно не підтверджені незалежними міжнародними інспекціями. Значна частина цих параметрів базується виключно на заявах російських чиновників і державних медіа, тож західні військові аналітики традиційно радять сприймати їх із певною обережністю, особливо в частині заявленої здатності долати системи протиракетної оборони.
Випробування 2026 року та плани щодо бойового чергування
Підготовка до травневого пуску 2026 року, за оцінками міжнародних аналітичних центрів, розпочалася ще наприкінці березня — про це свідчили супутникові знімки активності на стартовому майданчику. Запуск відкладали щонайменше двічі через повідомлення NOTAM про закриття повітряного простору в районі випробувань, що само по собі є звичайною процедурою для будь-яких масштабних ракетних тестів. Зрештою 12 травня пуск відбувся успішно, про що командувач РВСН доповів президенту Росії.
За словами військового керівництва, комплекс наразі перебуває на стадії дослідно-бойового чергування, а повноцінна передача першого полку до складу стратегічних сил очікується до кінця 2026 року. Процес розтягнувся значно довше початкових планів: ще у 2018 році офіційні особи обіцяли завершити переозброєння протягом кількох років, однак технічні складнощі та повторні випробування суттєво зсунули графік. Ця затримка — типова історія для більшості складних оборонних програм, де оптимістичні початкові терміни рідко витримують зіткнення з реальністю інженерних випробувань.
- Березень 2026 — фіксація підготовчої активності на стартовому майданчику за супутниковими даними.
- Травень 2026 — успішний випробувальний пуск, доповідь президенту.
- До кінця 2026 року — заплановане заступання першого полку на бойове чергування в Ужурському з’єднанні.
Кожен із цих етапів супроводжується активною інформаційною кампанією з боку російських державних медіа, які традиційно подають кожен випробувальний пуск як демонстрацію непереможності озброєнь країни. Втім, реальна бойова готовність комплексу залежить не лише від успішності окремих запусків, а й від серійності виробництва, логістики обслуговування шахтних установок і підготовки особового складу — процесів, які значно менше висвітлюються публічно.
Стратегічне значення та міжнародний контекст
Поява нового покоління важких МБР традиційно розглядається в контексті стратегічного балансу між ядерними державами. «Сармат» покликаний зберегти паритет у категорії важких рідинних ракет, де раніше домінувала «Воєвода» — комплекс, розроблений ще за радянських часів і фізично застарілий як за системами наведення, так і за елементною базою. Заміна старої техніки новою є звичайною практикою для будь-якої ядерної держави, оскільки термін служби ракетних комплексів обмежений і потребує періодичного оновлення.
Водночас постійні затримки з прийняттям «Сармата» на повне бойове чергування — а це процес, що триває вже понад десять років від початку розробки, — ілюструють загальну складність сучасних оборонних мегапроєктів. Подібні затримки характерні не лише для Росії: аналогічні програми модернізації стратегічних арсеналів у інших країнах також регулярно стикаються з перевищенням початкових бюджетів і термінів. Для широкої аудиторії головний практичний висновок полягає в тому, що офіційні анонси про «прийняття на озброєння» варто відрізняти від фактичного розгортання бойових полків, готових до реального застосування.
Інформація про подібні системи озброєнь регулярно оновлюється, і багато деталей, включно з точними тактико-технічними характеристиками, залишаються засекреченими або суперечливими навіть у відкритих джерелах. Тому для тих, хто стежить за темою стратегічних озброєнь, варто орієнтуватися на кілька незалежних джерел одночасно, а не покладатися виключно на офіційні заяви однієї зі сторін, оскільки саме порівняння різних оцінок дає найбільш реалістичну картину справжнього стану справ.
About the Author
