
Нарп — це підприємство з майже дев’яностолітньою історією, яке починалося як невеликі майстерні при училищі пілотів і перетворилося на ключового гравця української авіаційної галузі. Воно не лише ремонтує літаки, а й зберігає унікальні інженерні компетенції, допомагає продовжувати ресурс військово-транспортної авіації та колись навіть створило власний надлегкий літак. Сьогодні, попри всі виклики, завод у Миколаєві продовжує працювати, підтримуючи як обороноздатність країни, так і цивільну авіацію.
За десятиліття завод освоїв ремонт десятків типів літаків і двигунів — від поршневих машин часів Другої світової до сучасних реактивних транспортників Іл-76. Його фахівці вміють не просто міняти деталі, а відновлювати складні системи, проводити капітальний ремонт двигунів і навіть продовжувати термін служби бойової техніки. Це підприємство, яке пережило евакуацію, післявоєнну відбудову, кризу 90-х і досі лишається важливим елементом авіаційного ланцюга України.
Особливе місце в історії Нарпу займає проект власного надлегкого літака НАРП-1. У непростий період кінця 90-х — початку 2000-х інженери заводу не просто копіювали чужі зразки, а створили машину, пристосовану до українських реалій: економічну, просту в обслуговуванні та придатну як для сільськогосподарських робіт, так і для навчання пілотів. Цей досвід показав, що навіть ремонтне підприємство може генерувати нові конструкторські рішення.
Витоки: майстерні, що стали заводом
29 вересня 1939 року в Миколаєві на базі авіаремонтних майстерень при училищі пілотів «Главсевморпути» (пізніше — Військово-Морське авіаційне училище імені Леваневського) розпочав роботу новий підрозділ. Тоді це були скромні цехи, які обслуговували літаки У-2, Р-5, МБР-2 та двигуни М-11 і М-17 для морської авіації Чорноморського флоту. Місто на берегах Південного Бугу вже мало авіаційні традиції, а нове підприємство швидко стало частиною системи забезпечення льотних частин.
Війна внесла свої корективи. У липні 1941 року через загрозу окупації майстерні евакуювали до станції Безенчук у Куйбишевській області. Там, у важких умовах, колектив не просто ремонтував техніку — у 1942–1943 роках зібрав 40 літаків Р-10 та 12 Пе-2, які після доводки та випробувань відправили на фронт. Це був реальний внесок у Перемогу: кожна відремонтована або зібрана машина означала додаткові можливості для бомбардувальної та розвідувальної авіації.
Після звільнення України підприємство повернулося спочатку до Херсонщини, а у вересні 1949 року остаточно закріпилося в Миколаєві на аеродромі Кульбакине. Тоді це вже була 793 авіаремонтна база з чисельністю близько 400 осіб. Ремонтували Ту-2, Іл-4, По-2 та освоювали нові типи двигунів. Кожен етап вимагав переналаштування обладнання, перепідготовки людей і розширення виробничих площ. Так формувалася та сама культура, яка пізніше дозволила заводу стати провідним у системі авіаремонту Військово-Морського Флоту СРСР.
Радянський період: спеціалізація на дальній морській авіації
У 1950–1960-х роках завод стрімко розвивався. Освоїли ремонт літаків Лі-2, Іл-28, Ту-16 та двигунів ВК-1, АМ-3, РД-3М. Особливо важливим стало завдання з ремонту морських газотурбінних установок — ГТУ-2, ГТУ-2А та інших. Це вимагало створення нових стендів, освоєння прецизійних технологій і підготовки вузьких фахівців. До кінця 1960-х Нарп уже вважали одним із головних підприємств з обслуговування дальньої морської авіації.
1970-ті та 1980-ті стали часом справжнього розквіту. У 1972 році підняли в повітря перший відремонтований Ту-95, а з 1978 року взялися за Ту-142. Паралельно освоїли Ту-22М. Завод не просто чинив машини — він модернізував їх, подовжував ресурс, впроваджував нові системи. Для цього будували нові цехи, житло для працівників, соціальні об’єкти. Колектив налічував уже тисячі осіб, а підприємство мало статус провідного в системі ВМФ СРСР.
Така спеціалізація вимагала найвищої точності. Ремонт реактивних двигунів і турбін — це робота з допусками в соті частки міліметра, з матеріалами, що витримують екстремальні температури та навантаження. Інженери та техніки Нарпу накопичили досвід, який рідко де ще можна було знайти в Україні. Саме цей багаж знань пізніше допоміг підприємству вистояти в нові часи.
Незалежність: криза, адаптація та власний літак
Після 1991 року обсяги державного замовлення різко впали. Багато підприємств авіаційної галузі закривалися або перепрофілювалися на випуск товарів народного споживання. Нарп обрав інший шлях. У 1993 році тут освоїли ремонт Су-24 всіх модифікацій та двигунів НК-8-2У, Д-30КП. Паралельно взялися за цивільну техніку: Ан-12, Ан-24/26, Іл-18, Іл-62, Ту-134/154, Як-40/42. Це дозволило зберегти колектив і виробничу базу.
У 1996 році підприємство отримало нову назву — Державне підприємство Міністерства оборони України «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП». А у 1999–2000 роках конструкторське бюро заводу під керівництвом головного конструктора Георгія Кузнєцова розробило власний надлегкий літак НАРП-1. Це був сміливий крок: у країні, де багато заводів боролися за виживання, хтось ще й запускав новий авіаційний проект.
Перший політ відбувся на початку 2000-х, а у 2002 році літак отримав сертифікат типу та почав серійне виробництво. Загалом виготовили 22 машини. НАРП-1 став символом того, що українські інженери можуть не лише ремонтувати, а й створювати нове.
НАРП-1: технічний портрет українського надлегкого літака
НАРП-1 — це двомісний одномоторний високоплан змішаної конструкції. Фюзеляж — суцільнометалевий, крило — з полотняним покриттям і механізацією по задній кромці. Шасі — триопорне, не прибирається, з носовим колесом. Силова установка — поршневий двигун Rotax-912S потужністю 100 к.с. (австрійський, популярний у класі ультралайтів).
Ось основні характеристики:
| Параметр | Значення |
| Довжина | 6,58 м |
| Висота | 2,4 м |
| Площа крила | 16,67 м² |
| Маса порожнього | 410 кг |
| Максимальна злітна маса | 630–670 кг |
| Максимальна швидкість | 150 км/год |
| Крейсерська швидкість | 110 км/год |
| Практична стеля | 4000 м |
| Тривалість польоту з корисним навантаженням | до 3,5 год |
| Об’єм бака для хімрозчину | 120 л |
Літак призначався для авіаційно-хімічних робіт (обприскування полів), первинного навчання пілотів, патрулювання, аерофотозйомки та екскурсійних польотів. Він міг злітати та сідати на ґрунтові смуги, що важливо для сільської місцевості. Низька витрата палива та простота обслуговування робили його конкурентним порівняно зі старими Ан-2 та Ан-3. Деякі екземпляри й досі експлуатуються або переходять з рук у руки через аукціони.
Сучасний Нарп: виклики та значення
Сьогодні підприємство діє як ТОВ «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»». Воно продовжує виконувати ремонтні роботи, зокрема з продовження ресурсу військово-транспортних літаків Іл-76. У публічних тендерах фігурують контракти на середній ремонт окремих систем цих машин, контроль відновлювальний ремонт та інші послуги. Це означає, що завод лишається частиною ланцюга підтримки авіації Збройних Сил України.
Миколаївський регіон протягом останніх років перебував у складних умовах, проте підприємство зберігає виробничі потужності та кваліфікований персонал. Адреса на вулиці Знаменській, 4, аеродром Кульбакине — усе це працює. У 2006 році тут навіть відкрили пункт пропуску через державний кордон для прийому та відправки повітряних суден, що свідчить про орієнтацію на міжнародну співпрацю.
Для початківців важливо розуміти: авіаремонт — це не гаражне обслуговування. Це багаторівнева система контролю якості, стендових випробувань, неруйнівного контролю матеріалів, відновлення ресурсу двигунів та авіоніки. Кожен відремонтований літак проходить десятки перевірок перед тим, як знову піднятися в небо. Для досвідчених читачів цікаво інше: Нарп зберіг компетенції з ремонту важких реактивних машин радянського виробництва, які досі становлять основу транспортної авіації України. Це стратегічний актив, який не купиш за гроші за кордоном за лічені місяці.
Чому цей завод лишається важливим
Українська авіація завжди була сильною завдяки людям — інженерам, технікам, пілотам. Нарп — один із тих осередків, де ці знання передавалися від покоління до покоління. Від складання Пе-2 в евакуації до створення власного НАРП-1 і сучасних робіт з Іл-76 пройшов цілий історичний шлях. Підприємство показало, що навіть у найскладніші часи можна не просто виживати, а й розвиватися: освоювати нові типи техніки, запускати власні проекти, адаптуватися до ринку.
Сьогодні, коли Україна активно відбудовує та модернізує свою авіаційну галузь, такі підприємства, як Нарп, стають точками опори. Вони зберігають технологічну незалежність у критично важливій сфері. Історія цього заводу — це не лише про літаки та двигуни. Це про людей, які десятиліттями тримають українські крила в небі, попри все.






