Степовий вітер хитає очерет, а на коні — постать у малиновому жупані, з шовковим поясом і шаблею при боці. Саме так уявляють козака мільйони українців, і ця картина — не вигадка ілюстраторів. Вона виросла з реальних свідчень мандрівників, описів старшинських гардеробів і кропіткої роботи істориків, які по нитці відновлюють костюм Війська Запорозького.
Козацьке вбрання — це окрема мова, якою воїн розповідав про себе світу: про статус, рід занять, бойовий досвід і ставлення до краси. Простий чабан-нетяга й кошовий отаман могли стояти поруч у церкві, але їхній одяг розповідав геть різні історії — про злидні й трофеї, про степ і європейські салони.
У цій розгорнутій розповіді розкриємо кожен елемент козацького гардеробу: від лляної сорочки до бурки з овечої вовни, від сап’янових чобіт до перлових ґудзиків на жупані старшини.
Звідки взявся козацький костюм: культурний коктейль на межі світів
Запорожжя сиділо на перехресті торгових і воєнних шляхів — між Кримом, Туреччиною, Польщею та московськими землями. Тому й одяг тут складався, мов мозаїка: турецькі шовки, кримські шаровари, угорські пояси, польські жупани й слов’янські лляні сорочки сходилися в одному комплекті. За свідченнями Дніпропетровського національного історичного музею, козаки часто доповнювали гардероб трофеями, здобутими в походах на турків і татар.
Важливо одразу зруйнувати один стереотип: єдиної козацької уніформи до XX століття не існувало. Кожен козак екіпірувався самостійно, а тому навіть у межах одного куреня вбрання могло разюче відрізнятися. Лише за гетьмана Кирила Розумовського у 1763 році з’явилася спеціальна інструкція щодо стройового одягу — темно-синій жупан із червоними вилогами, білі штани й синій плащ. До того ж стрій був справою смаку, гаманця й бойових успіхів.
Сучасник запорожців Микита Корж залишив дуже точний перелік основних предметів гардеробу: жупан, черкеска, саєтові шаровари широкі «у чотири аршини», сап’янові чоботи кольорові, шалевий пояс, шапка-кабардинка з хутра кабарги або видри й кудлата вовняна бурка від негоди.
Сорочка: основа основ козацького гардеробу
Усе починалося з сорочки. Її шили з лляної або конопляної тканини — чим вищим був статус козака, тим тоншим і м’якшим було полотно. Старшина не гребувала тонким голландським полотном і шовком, а простий січовик задовольнявся домотканим конопляним полотном власної роботи.
Сорочки прикрашали вишивкою — стриманою, переважно білою «по білому» або з вкрапленнями червоного й чорного. Особливість морських походів — сорочка, просочена дьогтем: солоні бризки Чорного моря роз’їдали звичайну тканину, а смола перетворювала її на справжній захисний шар. Не дуже комфортно, зате практично.
Носили сорочку навипуск, підперізуючи поясом, а комір застібали на блискучу запонку або зав’язували стрічкою. Над верхнім вузьким комірцем сорочки обов’язково мала «виглядати» біла смужка — це був своєрідний маркер охайності й самоповаги козака.
Шаровари: міф, реальність і дискусія істориків
Шаровари — найпізніший і водночас найвідоміший елемент козацького вбрання, який з’явився у війську Запорозькому лише наприкінці XVII століття після перемог під Хотином, Віднем і Парканами, коли козаки масово отримали турецькі трофеї.
Сучасні дослідники, зокрема історик костюма Сергій Шаменков та етнограф Оксана Косміна, підкреслюють: у XVI — першій половині XVII століття запорожці носили переважно вузькі полотняні штани, схожі на польські й литовські. Образ розкішних червоних шароварів «з достатку» сформувався вже у XVIII столітті, а популярним символом козацтва став завдяки театру й живопису кінця XIX — початку XX століть.
Коли ж шаровари все-таки прижилися, козаки розгулялися від душі. На одну пару йшло від 12 до 15 аршинів тканини (приблизно 8–10 метрів!), а в деякі справді можна було «вкласти зо тридцять кавунів» — як жартівливо описував їх Дмитро Яворницький у «Історії запорізьких козаків».
Шили шаровари з трикутною вставкою-матнею між холошами, що дозволяло вільно сідати в сідло й битися пішим. На поясі — широкий очкур зі шнура, який затягували й зав’язували попереду. Кольори — карміновий, синій, зелений, червоний — залежали від гаманця й уподобань.
Жупан, кунтуш, черкеска: верхній одяг як паспорт статусу
Жупан — серце козацького парадного вбрання. Це приталений каптан довжиною нижче коліна, який густо застібався на ґудзики або гаплики й мав вузький стоячий комір. За даними Інституту історії України НАН, перші згадки про жупан у польських джерелах сягають кінця XIV століття, а на українських землях він став основним стройовим одягом реєстрових козаків у XVI–XVII століттях.
Шили жупани з різного матеріалу — від простого вовняного сукна для рядового козака до парчі, штофу й тонкого голландського сукна для старшини. Найпрестижніший був кармазиновий — насиченого червоного кольору, пофарбований дорогим барвником із кошенілі. Ґудзики на старшинських жупанах робили зі срібла, перлин, а інколи й дорогоцінного каміння.
Поверх жупана одягали кунтуш — старовинне вбрання з відкидними рукавами-вильотами, які звисали через спину. Кунтуш не застібався, а вільно розходився, демонструючи розкішну підкладку контрастного кольору. У Брацлавському воєводстві поєднання було таким: білий жупан і небесно-блакитний кунтуш з малиновими вилогами; у Чернігівському — білий жупан і червоний кунтуш з чорними вилогами.
Черкеска — це ще один варіант верхнього одягу, запозичений з Кавказу. Вона мала характерні нашивки-газирі на грудях для патронів, була приталеною й часто з відкидними рукавами. Поверх усього в холодну пору носили кобеняк — широкий плащ з відлогою, бурку з овечої вовни або опанчу.
Пояс: не просто аксесуар, а ціле багатство
Шовковий пояс — окремий феномен козацького гардеробу. Він міг коштувати, як добрий кінь, і нерідко передавався у спадок. Найдорожчі слуцькі пояси ткали в Слуцьку (на території сучасної Білорусі) з шовку, переплетеного золотими й срібними нитками. Довжина — від трьох до п’яти метрів, ширина — до сорока сантиметрів.
Простіші козаки підперізувалися вовняними або лляними поясами яскравих кольорів — червоного, синього, зеленого. За пояс затикали пістолі, ніж, люльку-носогрійку, гаманець із тютюном — фактично це була ще й сумка для повсякденних дрібниць.
Взуття, головні убори й деталі образу
Чоботи — окрема пісня. Парадні шили з сап’яну — тонкої вичиненої козячої або овечої шкіри яскравих кольорів: червоної, жовтої, зеленої, блакитної. Особливо цінувалися «чорнобривці» — чоботи з двокольорового сап’яну. Похідні чоботи були грубішими, з юхтової шкіри, із пласкими підківками, що дзвеніли при ході по бруківці.
Шапки розрізнялися ще сильніше. Звичайний козак носив низьку каракулеву шапку із суконним верхом — кабардинку або шличку. Старшина мала високі хутряні шапки з оксамитовим або шовковим верхом, прикрашені пір’ям чаплі чи страуса. Гетьманська шапка-мегерка з аграфом і страусиними перами була окремим знаком влади.
| Елемент | Рядовий козак | Старшина / гетьман |
|---|---|---|
| Сорочка | Конопляне або лляне полотно | Тонке голландське полотно, шовк |
| Жупан | Грубе сукно, прості ґудзики | Парча, штоф, кармазин; срібні та перлові ґудзики |
| Пояс | Вовняний або лляний, кольоровий | Слуцький шовковий з золотими нитками |
| Чоботи | Юхтова шкіра, пласка підківка | Сап’ян, кольорові, із золотими підківками |
| Шапка | Каракулева кабардинка | Висока хутряна з оксамитовим верхом і пером |
Дані базуються на матеріалах Дніпропетровського національного історичного музею та праці Дмитра Яворницького «Історія запорізьких козаків». Таблиця показує: різниця між простим січовиком і старшиною могла сягати десятків разів за вартістю гардеробу.
Зачіска, прикраси й знаки відзнаки
Окремий елемент образу — оселедець. Запорожці голили всю голову, залишаючи довге пасмо на маківці, яке заплітали в косу й закладали за ліве вухо. Вуса носили довгі, обвислі — частина опускалася нижче підборіддя. Бороду переважно голили, хоча старі діди могли її залишати.
Знаки влади — окремий світ. Гетьман носив булаву, кошовий отаман — теж булаву, полковники — пернач (металевий жезл із загостреними «перами» на головці), осавули — палиці. Старшинський одяг доповнювали золоті та срібні нашивки, дорогі шаблі в оздоблених піхвах, шкіряні ладунки для куль.
Парадоксально, але парадний одяг запорожця нерідко коштував удвічі-втричі дорожче, ніж сама хата зі всім господарством простого селянина. На Січі панував культ показної розкоші, далекий від європейської ощадливості.
Як козацький костюм живе сьогодні
Станом на 2026 рік інтерес до автентичного козацького вбрання переживає справжній ренесанс. Військові реконструктори, фолк-музиканти, реєнактори історичних товариств, етнографічні майстерні в Києві, Львові, Полтаві й Запоріжжі шиють костюми за архівними кресленнями. Українські модельєри регулярно включають елементи козацького гардеробу — крій жупана, шовковий пояс, вишивку — у сучасні колекції.
Особливу роль відіграє війна, що триває з 2022 року: козацька символіка й елементи вбрання стали частиною ідентичності багатьох українських військових. Шеврони з козаком Мамаєм, оселедці у деяких бійців, кольори малинового й синього — усе це нова сторінка історії костюма, який пройшов п’ять століть і не втратив сили.
Знати, як одягалися козаки, означає розуміти, як вони мислили: про свободу, про статус, про красу й війну. Кожен жупан, кожен пояс, кожна сап’янова халява — це деталь великого пазлу під назвою «українська ідентичність». І чим точніше ми складаємо цей пазл сьогодні, тим міцніше тримається пам’ять про тих, хто колись носив малинові шаровари «з достатку» й перлові ґудзики на жупанах кармазинового кольору.
About the Author
