
Олекса Шалайський поєднав у собі допитливість шахіста, терпіння садівника та нещадну точність слідчого. Народжений у Львові 1967 року, він пройшов шлях від стінгазети до створення одного з найвпливовіших антикорупційних проєктів України — «Наші гроші». Його розслідування змушували владу відповідати за витрати публічних коштів, а методи роботи стали зразком для цілого покоління журналістів.
Шалайський ніколи не вважав себе борцем із корупцією в прямому сенсі. Він описував схеми, вибудовував логічні ланцюжки з документів і відкритих реєстрів, а потім передавав результати суспільству та елітам. У часи, коли правоохоронна система часто давала збої, саме така журналістика заповнювала порожнечу й створювала запит на прозорість. Його улюбленим образом була гра в шахи: хтось вигадує комбінацію, ти її розгадуєш і пропонуєш контрхід.
Помер журналіст 4 жовтня 2025 року в Києві у віці 58 років від хвороби серця. Залишив по собі не лише конкретні викриття, а й культуру «рахувати наші спільні гроші» — фразу, яку колеги найчастіше повторюють, згадуючи про нього.
Ранні роки у Львові: шахи, дядько-радіожурналіст і перша стінгазета
Львів 1967 року народження Олекси Шалайського — місто, де ще відчувалися відлуння радянської системи, але вже прокидалися нові ідеї. Хлопець мріяв про філософський факультет, проте батько поставив пряме питання: «Ким ти будеш працювати — невже філософом?». Відповідь знайшлася несподівано. Олекса захоплювався шахами, повернувся з турніру після низки поразок і ховався від розмов. Дядько Володимир Шалайський, радіожурналіст, запропонував взяти в племінника інтерв’ю. За сорок хвилин він «вивернув» юнака навиворіт і згорнув назад. Олекса був у шоці — і за тиждень зрозумів, що хоче займатися саме такою роботою: розплутувати людей і ситуації.
Вступив на факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Вже на першому курсі створив стінгазету «Точка зору». Потім прийшла робота в газетах «Ратуша» та «Поступ» — виданнях, які в кінці 1980-х — на початку 1990-х формували нове обличчя української преси. У Львові тих років редакції кипіли енергією: з’являлися незалежні видання, обговорювалися національні ідеї, вчилися працювати в умовах цензури, що відступала. Шалайський вбирав усе — від техніки збору інформації до розуміння, як слово впливає на реальність.
Переїзд до Києва та формування професійного стилю
Коли прийшов час рухатися далі, Шалайський опинився в столиці. Працював головним редактором випусків новин на каналах УТ-1 та СТБ, долучився до створення журналу «ПіК» під керівництвом Зіновія Куліка — видання, яке багато хто називав гордістю інтелектуальної журналістики. Паралельно з’явилися інтернет-ресурси ForUm і ProUA, співпраця з «Дзеркалом тижня». У 2010–2011 роках очолював онлайн-версію журналу «Український тиждень».
Цей період став школою багатозадачності. Телебачення вимагало швидкості та чіткості, журнали — глибини та стилю, онлайн — уміння працювати з даними й аудиторією в реальному часі. Шалайський навчився поєднувати формати, не втрачаючи суті: головне — документи, факти, логіка. Саме тоді сформувалося його переконання, що журналістика — це насамперед допитливість, а не погоня за сенсаціями.
«Наші гроші»: шахова партія проти корупційних схем
Коли 2010 року до влади прийшов Віктор Янукович, класична журналістика для багатьох стала ризикованою. Разом із Юрієм Ніколовим Шалайський вирішив створити проєкт, який міг би існувати на грантовій підтримці й зосередитися на одному: публічних коштах. Так народилися «Наші гроші» — видання, яке почало системно моніторити державні закупівлі, тендери та витрати бюджетних грошей.
Шалайський неодноразово повторював: журналісти не борються з корупцією, вони її описують. Якщо правоохоронна система працює ефективно, потреба в розслідувальній журналістиці зменшується. В українських реаліях журналісти часто виконували функції слідчих — без повноважень арештовувати чи накладати штрафи. Вони збирали факти, публікували їх і сподівалися, що хтось із владних кабінетів візьме до уваги.
Його улюблений образ — вирощування ягід: «Саджаєш, поливаєш, доглядаєш кілька років, перш ніж збереш урожай». Саме так він ставився до складних тем. Не гнався за швидкими новинами, а вибудовував системи моніторингу. Створив мережу з майже двохсот журналістів та експертів, які допомагали один одному з перевіркою даних. Особливо цінував роботу з відкритими реєстрами іноземних компаній — на той час це було новаторством для України.
«Вишки Бойка» та інші гучні розслідування
Одне з найвідоміших розслідувань Шалайського — історія з буровими платформами «Вишки Бойка». У 2011 році журналісти виявили, що Україна придбала платформи для Чорного моря за значно завищеними цінами: заплатили близько 400 мільйонів доларів за кожну, тоді як ринкова вартість становила до 250 мільйонів. Переплата сягала 150 мільйонів на одиницю. Шалайський та Ніколов першими в українській журналістиці активно використовували британський реєстр Companies House — платили символічний фунт стерлінгів і отримували дані про власників компаній-постачальників.
Розслідування тривало місяці. Воно показало не просто переплату, а цілу мережу посередників і схем. Результатом став суспільний резонанс і початок розмов про необхідність прозорих закупівель. Пізніше з’явилися інші матеріали: про «професіоналів гнізда Каськіва» (за який 2015 року отримали премію «Честь професії» разом із Ніколовим), про завищені ціни на пластикові кілочки для Держгеокадастру, про корупційні ризики в армії.
Шалайський вів телевізійну програму «Що це було?» на каналі «24» разом із Дмитром Гнапом. Там розслідування набували ще більшої візуальної сили. Він завжди наголошував: половину тем журналісти отримують із витоків, але кожну треба перевіряти — часто інформація виявляється неповною або свідомо викривленою.
Нагороди та визнання колег
Шалайський отримав три значущі нагороди, які підкреслюють його внесок у розвиток професії.
| Рік | Нагорода | За що присуджено |
|---|---|---|
| 2013 | Премія імені Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці» | Загальний внесок у розвиток професії |
| 2015 | «Честь професії» | Спільно з Юрієм Ніколовим за розслідування «Професіонали гнізда Каськіва» |
| 2017 | «Високі стандарти журналістики» | За дотримання професійних стандартів у розслідуваннях |
Колеги відзначали не лише конкретні матеріали, а й те, як Шалайський вчив інших працювати з даними та будувати репутацію десятиліттями.
Особистість: «професійно одержимий» і «масонський орден»
У розмовах Шалайський називав себе «професійно одержимим». Розслідувальну журналістику порівнював із масонським орденом: важко потрапити всередину, ще важче зберегти репутацію. Репутацію будують роками точними матеріалами, а втратити її можна одним необережним кроком. Тому він так цінував внутрішню критику в спільноті — вона допомагала зберігати якість.
Журналістика для нього була роботою з документами, а не зі свідченнями очевидців. Останні часто виявлялися ненадійними або заангажованими. Він вважав, що журналіст має знати більше, ніж публікує, — як айсберг, більша частина якого прихована під водою. Водночас завжди пам’ятав про відповідальність: опубліковане слово впливає на долі людей і компаній.
Спадщина, яка продовжує працювати
4 жовтня 2025 року Олекса Шалайський пішов із життя. Колеги в некрологах писали, що він створив у суспільстві запит на правду про те, як живе інша сторона державної влади. Він навчив українців «рахувати наші з вами спільні гроші» — і це, на думку багатьох, одна з умов, за якої країна може стати успішною.
Незадовго до смерті Шалайський оголосив про запуск нового проєкту. «Наші гроші» продовжують роботу. У 2026 році, коли Україна стоїть перед викликами відновлення та прозорого використання міжнародної допомоги, його підхід — системний моніторинг витрат, робота з відкритими даними, чесне описування схем — залишається актуальнішим, ніж будь-коли.
Його історія показує: один журналіст із блокнотом, комп’ютером і принципами може змусити систему хоч іноді відповідати за витрачені кошти. І що найважливіше — ця робота не закінчується з відходом однієї людини. Вона передається далі, як естафета в довгій партії, де кожен наступний гравець отримує кращі позиції завдяки тим, хто грав до нього.





