Остап Українець народився 24 квітня 1994 року в Калуші на Івано-Франківщині й швидко став одним із найяскравіших голосів сучасної української літератури. Письменник, перекладач, засновник популярного YouTube-каналу «Твоя підпільна гуманітарка» та видавництва, він поєднує глибокі історичні дослідження з фантазією, яка розкриває українську ідентичність крізь століття. Його романи не просто розповідають історії — вони занурюють у багатошаровий світ Галичини, де перетинаються таємниці, змови та культурні корені, що формували нашу націю.
Мобілізувавшись до ЗСУ у березні 2024 року, Остап продовжує культурну роботу вже в лавах армії, а у 2025-му став військовим представником в Офісі Уповноваженого із захисту державної мови. Це не просто кар’єрний крок, а продовження його місії — захищати мову та культуру як зброю в часи війни. Його діяльність надихає тисячі: від молодих читачів, які відкривають для себе гуманітарні науки, до військових, що знаходять у його словах силу опору.
Сьогодні Остап Українець — це символ того, як література і просвіта стають частиною національного спротиву. Його книги, переклади та лекції будують міст між минулим і сьогоденням, показуючи, що українська культура жива, динамічна й непереможна.
Дитинство в Калуші та Івано-Франківську: корені творчості
Маленький Остап ріс у родині, де наука зустрічалася з мистецтвом щодня. Батько, Віталій Григорович Українець, лікар-мікробіолог, навчав точності й допитливості, а мати, Оксана Омелянівна Лісовська, музикантка, вчителька й журналістка, наповнювала дім звуками й історіями. Розлучення батьків у 1998-му й переїзд до Івано-Франківська у 2004-му не зламали, а загартували хлопця — він рано навчився знаходити опору в книгах і власній уяві.
Навчання в Калуській середній школі №10, потім у школі-ліцеї №23 та українській гімназії №1 у Франківську заклало гуманітарний фундамент. З 2007 по 2012 рік Остап блищав у телегрі «Найрозумніший», де його ерудиція й швидкість мислення привертали увагу всієї країни. Ці роки сформували вміння пояснювати складне просто й захопливо — навичка, яка пізніше стала основою його YouTube-проєктів.
Галицьке середовище, повне легенд про Станіславів, старовинні фортеці й багатонаціональне минуле, проникло в його свідомість. Саме тут зародилася любов до історії рідного краю, яка згодом ожила в романах, де Івано-Франківськ постає не просто містом, а живим героєм з таємницями й долею.
Освіта в Києво-Могилянській академії: шлях до філології
У 2012 році Остап вступив до Національного університету «Києво-Могилянська академія» на філологію. Бакалаврський ступінь і сертифікат з перекладознавства, а потім магістратура за спеціальністю «Теорія, історія літератури та компаративістика» дали йому інструменти для глибокого аналізу текстів. Академія, відома своєю вільнодумною атмосферою, стала місцем, де він не просто вчився, а формував власний голос — критичний, чутливий до нюансів культури й ідентичності.
Ще під час навчання Остап виступав на конференціях, наприклад, у 2015-му з доповіддю про «Мономіф Андруховичевого міста» разом із Катериною Дудкою. Гостьові лекції в літературному клубі «Пломінь» про Лавкрафта, ісландську магію та германський епос показували, як він уже тоді вмів поєднувати академічну глибину з живою розповіддю. Ці досвіди стали фундаментом для майбутньої просвітницької діяльності.
Літературний дебют і романи: світи, що захоплюють
2017 рік став проривним — оповідання «Маланка» в журналі «Світ фентезі» й одразу роман «Малхут» у видавництві «Фабула». Книга про молодого адвоката-контрабандиста Іґнація Камінського, який через старі листи занурюється в таємниці свого міста, пов’язані з лицарським орденом, миттєво привернула увагу. Критики назвали дебют літературним відкриттям року. Тут історична проза переплітається з фантазією, а Галичина XIX століття оживає в образах, де реальність і містика йдуть пліч-о-пліч.
Наступний роман «Транс» (2018, видавництво Жупанського) продовжив експерименти з формою й темами. А «Канцелярія хрестових походів» (2019, «Фабула») переніс читачів у XVII століття, напередодні перебудови Станіславівської фортеці й османської загрози. Державні таємниці, змови, реальні постаті на кшталт Станіслава Потоцького й вигадані герої переплітаються в багатонаціональному світі — українці, поляки, вірмени, євреї, цигани. Книга дихає інтригою, битвами й людськими пристрастями, показуючи, як минуле формує сучасне.
«Дискордія» (2021) розвинула ці мотиви, досліджуючи конфлікти й гармонію в історичному контексті. Пізніше з’явилися «Коротка історія української літератури» у форматі мальопису (2024) та «Алхімічний діарій Зенона Броваря» (2025) — проєкти, що роблять класику доступною й візуально привабливою. Кожен роман Остапа — це не просто історія, а глибоке занурення в травми, ідентичність і силу оповіді як способу збереження себе.
| Роман | Рік видання | Видавництво | Основні теми |
|---|---|---|---|
| Малхут | 2017 | Фабула | Таємниці Галичини, лицарські ордени, контрабанда й містика |
| Транс | 2018 | Жупанського | Ідентичність, трансформація, історична проза з елементами фентезі |
| Канцелярія хрестових походів | 2019 | Фабула | XVII століття, османська загроза, багатонаціональні змови в Станіславові |
| Дискордія | 2021 | Фабула | Конфлікти, гармонія, постколоніальні рефлексії |
Дані про видання базуються на офіційних видавничих каталогах. Кожна книга відкриває новий шар української історії, роблячи її близькою й хвилюючою для сучасного читача.
Майстер перекладу: від Лавкрафта до європейської прози
Перекладацька кар’єра Остапа почалася ще в студентські роки. У 2012-му він переклав уривок «Герберт Вест: реаніматор» Лавкрафта для журналу «Всесвіт». Разом із Катериною Дудкою він видав два томи «Повного зібрання прозових творів» Говарда Філіпса Лавкрафта — монументальну роботу, яка відкрила українському читачеві темний світ космічного жаху в новій якості.
Далі були «Спустошена земля» Томаса Стернза Еліота, серія «Коти-вояки», «Сімміс» і «Снігопад» Ніла Стівенсона, «Ехопраксія» Пітера Воттса. Особливе місце посідають переклади польського письменника Щепана Твардоха — «Морфій», «Король» і «Покора» (2024). Ці книги не лише знайомлять з європейською літературою, а й допомагають зрозуміти спільні травми регіону. Переклади Остапа точні, поетичні й культурно чутливі — вони зберігають дух оригіналу, але звучать органічно українською.
«Твоя підпільна гуманітарка»: просвіта, яка змінює тисячі
У квітні 2020 року разом із Євгеном Ліром і Катериною Дудкою Остап запустив YouTube-канал «Твоя підпільна гуманітарка». Лекції, інтерв’ю та дискусії про філологію, культурологію, етнологію швидко набрали популярність — на початок 2020-х підписників перевалило за 170 тисяч. Канал став справжньою підпільною академією для тих, хто хоче розуміти корені української культури без сухої академічної мови.
Проєкт переріс у видавництво, яке випускає науково-популярні книги, зокрема переклад «Покуття» Оскара Кольберґа. Під час війни команда продовжувала працювати, підтримуючи культурний фронт. Лекції Остапа про мову, ідентичність і опір російській пропаганді стали потужним інструментом — вони не просто інформують, а надихають діяти.
Війна й культурний фронт: служба в ЗСУ
У березні 2024-го Остап Українець мобілізувався до Збройних Сил України. Після кількох відмов через здоров’я він потрапив до підрозділу «Культурні сили» — там займався інформаційною роботою, лекціями для військових і психологічною підтримкою. Армія для нього — не перерва в творчості, а її продовження в нових умовах.
Він часто розповідає, як служба відкриває несподівані зустрічі й розуміння людей. Культурна робота в лавах ЗСУ допомагає бійцям знаходити сенс і силу в традиціях. У 2025 році Остап погодився стати військовим представником в Офісі мовного уповноваженого. Його плани — розвивати безкоштовні курси української, боротися з ретравматизацією через російську мову в полоні й посилювати мовну політику в армії.
Захист мови та ідентичності: сучасна місія
Остап завжди говорив про українську мову як про зброю й щит. Його лекції на каналі розбирають, як російська культура століттями приховувала імперські наміри. У війську й на новій посаді він продовжує цю лінію: акцентує на деокупації свідомості, розвитку мережі курсів і протидії пропаганді. Для нього культура — це не хобі, а щоденна боротьба за майбутнє нації.
Його досвід показує, як один голос може надихати ціле покоління. Читачі знаходять у книгах не просто розвагу, а розуміння себе й свого місця в історії. А тисячі підписників «Гуманітарки» вчаться бачити красу й силу рідної культури навіть у найтемніші часи.
Остап Українець продовжує творити, служити й просвіщати. Його шлях — приклад того, як література, переклад і освіта стають частиною великої української перемоги. Кожен, хто відкриває його книги чи лекції, долучається до цієї живої, динамічної історії, яка триває просто зараз.
About the Author
