Організація українських націоналістів постала 1929 року в еміграційному Відні як потужний порив до відновлення втраченої державності. Об’єднавши ветеранів УВО, молодіжні спілки та радикальних патріотів, вона поставила перед собою єдину мету — Українську Соборну Самостійну Державу. ОУН не просто декларувала ідеї, а перетворювала їх на зброю: від підпільних акцій у міжвоєнній Польщі до масового опору тоталітарним режимам у роки Другої світової. Сьогодні, майже століття потому, ця організація залишається живим символом незламності для мільйонів українців, чиї прапори з червоно-чорними кольорами майорять на фронтах сучасної війни.
Розкол 1940 року на фракції Бандери та Мельника не зруйнував спільну справу, а лише розширив форми боротьби: революційна рішучість молодих бандерівців доповнювала досвідченіші підходи мельниківців. Обидві гілки створили підґрунтя для УПА — армії, яка воювала проти трьох окупантів одночасно і стала наймасштабнішим нерадянським рухом опору на теренах України. Ідеологія ОУН, натхненна інтегральним націоналізмом, підкреслювала волю нації, самопожертву та безкомпромісність, формуючи ціле покоління борців, чиї імена досі надихають.
Спадщина ОУН виходить далеко за межі 1950-х. Легалізована в незалежній Україні, вона продовжує жити через добровольчі батальйони 2014 року, молодіжні осередки та культурні проєкти. Червоно-чорний прапор і гасло «Слава Україні!» стали частиною національної ідентичності, а перезахоронення останків Андрія Мельника в Києві 2026 року символізує примирення різних течій у спільній пам’яті.
Заснування ОУН: полум’я, що спалахнуло в еміграції
Наприкінці січня — на початку лютого 1929 року у віденському готелі зібралися кілька десятків українських діячів, які після поразки визвольних змагань 1917–1921 років не склали зброї. Вони об’єднали Українську військову організацію Євгена Коновальця з Групою української націоналістичної молоді, Легією українських націоналістів та іншими структурами. Результатом став I Конгрес українських націоналістів і народження ОУН — організації, що проголосила збройну боротьбу єдиним шляхом до незалежності.
Євген Коновалець став першим Проводом. Полковник Армії УНР, він бачив у молодому поколінні силу, здатну подолати розбрат. ОУН швидко поширилася на західноукраїнських землях під польською окупацією. Підпільні осередки, друковані видання в Празі, Берліні та Парижі — все це творило мережу, яка проникала навіть на радянську територію. Члени організації жили за принципом «нація понад усе», жертвуючи особистим заради спільної мети.
Уже в 1930-х ОУН стала масовим явищем. Її активісти проводили саботажі, експропріації та акції проти польської адміністрації. Убивство міністра Броніслава Перацького 1934 року в Варшаві стало одним із найгучніших проявів. Судовий процес у Львові привернув увагу Європи, а Бандеру та його соратників засудили до довічного ув’язнення. Але репресії лише загартовували рух.
Ідеологія ОУН: воля нації як найвища цінність
Ідеологічним фундаментом ОУН став інтегральний націоналізм Дмитра Донцова. Нація для них — не абстракція, а живий організм, що вимагає безумовної відданості. «Декалог українського націоналіста» став настольною книгою: десять заповідей закликали до жертовності, дисципліни та боротьби без компромісів. Члени ОУН вивчали його напам’ять, наче молитву.
Організація відкидала лібералізм, комунізм і будь-які форми чужого панування. Вона прагнула авторитарної, корпоративної держави, де нація диктуватиме правила. Антипольські, антирадянські та антинімецькі настрої перепліталися з прагненням використовувати будь-якого союзника для досягнення мети. Це створювало складні етичні дилеми, але давало силу вистояти в нерівній боротьбі.
Сучасні історики відзначають: ідеологія ОУН формувалася в умовах тотального тиску. Вона не копіювала фашизм, а адаптувала європейські націоналістичні ідеї під українську реальність. Результат — покоління людей, готових померти за ідею, які й справді гинули сотнями в підвалах НКВД і гестапо.
Розкол 1940 року: дві фракції — один вогонь
Після вбивства Коновальця 1938 року в Роттердамі радянським агентом Павлом Судоплатовим керівництво перейшло до Андрія Мельника. Але молоді радикали, очолені Степаном Бандерою, вимагали радикальніших дій. Конфлікт вибухнув 1940 року в Кракові. 10 лютого бандерівці створили Революційний Провід, а в квітні 1941-го на II Великому Зборі проголосили себе єдино вірною ОУН(б).
Мельниківці (ОУН(м)) залишилися вірними оригінальній структурі, роблячи ставку на досвід і дипломатію. Бандерівці — на масовість і революцію. Розкол не став катастрофою. Навпаки, обидві фракції діяли паралельно, доповнюючи одна одну. Походні групи ОУН 1941 року несли українську ідею в центральні та східні регіони.
| Фракція | Лідер |
About the Author
