За оцінками Головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського, станом на початок 2026 року російське угруповання в Україні налічує 711–712 тисяч військовослужбовців разом з оперативним резервом. Ця цифра залишається відносно стабільною протягом останніх шести місяців, попри щоденні втрати на рівні 1000–1100 осіб. Українське командування фіксує, що Росія не може суттєво наростити цей показник, хоча й докладає значних зусиль для поповнення лав.
Інші джерела дають близькі, але дещо нижчі оцінки. Головне управління розвідки Міноборони України говорило про приблизно 680 тисяч, а Президент України Володимир Зеленський згадував близько 695 тисяч безпосередньо на території України плюс додаткові сили в прикордонних російських регіонах. Різниця пояснюється методикою підрахунку: чи включаються резерви, тилові підрозділи, Росгвардія та сили забезпечення. Точної відкритої цифри не існує — це завжди оцінки на основі розвідданих, супутникових знімків, перехоплень та аналізу втрат.
Як Росія утримує таку чисельність попри колосальні втрати
Щоб зрозуміти, чому 700-тисячне угруповання не розвалюється, варто подивитися на механізми поповнення. З лютого 2022 року, за даними українського Генерального штабу, Росія втратила понад 1,36 мільйона військовослужбовців (вбиті, поранені, зниклі безвісти та полонені). Незалежні підрахунки підтверджують загибель від 275 до 325 тисяч росіян. Щоб замінити ці втрати та утримати фронт, Кремль запустив масштабну кампанію вербування.
Сьогодні основний потік — це контрактники. Росія пропонує високі виплати: одноразові підйомні до кількох мільйонів рублів, щомісячні зарплати в 150–200 тисяч рублів і більше для штурмових підрозділів. Ці гроші приваблюють людей з депресивних регіонів, де середня зарплата в рази нижча. Додатково використовують ув’язнених (хоча потік зменшився порівняно з 2022–2023 роками), мігрантів з Центральної Азії, які отримують російське громадянство за службу, та примусово підписують контракти з призовниками.
Важливий нюанс: Росія більше не покладається лише на масову мобілізацію 2022 року. Замість цього діє система «м’якого» примусу — через воєнкомати, роботодавців, борги та кримінальні справи. Це дозволяє щомісяця набирати десятки тисяч нових людей, хоча якість цих поповнень часто низька.
Хто ці 700 тисяч і як вони розподілені
Не всі 712 тисяч безпосередньо штурмують позиції. Угруповання включає:
- Сухопутні війська на передовій (найбільша частка втрат).
- Артилерійські, ракетні та дронові підрозділи.
- Тилові служби, логістику, ремонтні бригади.
- Оперативний резерв — частини, які відпочивають, доукомплектовуються або готуються до ротації.
- Підрозділи Росгвардії на окупованих територіях (близько 30–35 тисяч за різними оцінками).
Найбільша концентрація — на Донецькому напрямку. Там Росія зосередила основні зусилля для повільного просування. Інші сили розтягнуті вздовж лінії фронту довжиною понад 1200 км. Це створює проблеми з ротацією: багато підрозділів місяцями не виводять з бойових дій, що призводить до виснаження особового складу.
Якість військ дуже нерівномірна. Є елітні частини (типу десантників чи морської піхоти), які ще зберігають боєздатність. Але значну частину складають погано навчені штурмовики, яких кидають на «м’ясні» атаки з мінімальною підтримкою. Багато з них — це люди, які ніколи не служили або отримали лише базову підготовку за кілька тижнів.
Динаміка змін: від 180 тисяч до 700+
На початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року Росія залучила приблизно 180–200 тисяч сухопутних військ. За чотири роки чисельність зросла втричі. Це стало можливим завдяки:
- Частковій мобілізації восени 2022 року.
- Масштабній вербувальній кампанії 2023–2025 років.
- Збільшенню штатної чисельності збройних сил (указ Путіна від березня 2026 року довів загальну чисельність армії РФ до понад 2,39 мільйона осіб, з яких близько 1,5 мільйона — військовослужбовці).
Однак зростання сповільнилося. Якщо на початку 2025 року угруповання щомісяця збільшувалося на 7–9 тисяч, то з другої половини року приріст майже зупинився. Втрати почали «з’їдати» майже все нове поповнення. Це один з ключових показників, що російська машина виснажується, хоча ще не зупинилася.
Економічна та соціальна ціна утримання такого угруповання
Утримання 700-тисячного контингенту в Україні коштує Росії колосальних грошей. Високі зарплати контрактникам, компенсації сім’ям загиблих, витрати на боєприпаси, техніку та логістику — все це лягає на бюджет. Економісти відзначають, що воєнні витрати вже перевищують 6–8% ВВП і продовжують зростати.
Соціально це теж болісно. Багато регіонів Росії відчули відтік працездатних чоловіків. У деяких селах і маленьких містах майже не залишилося чоловіків призовного віку. Зростає кількість сімей, які отримують «вантаж 200». Хоча державна пропаганда намагається це приховати, в закритих чатах та серед родичів військових циркулює реальна інформація про масштаби втрат.
Плани Росії на 2026–2027 роки
Російське командування відкрито говорить про намір довести чисельність угруповання в Україні до 800 тисяч. Для цього планується додатково набрати понад 400 тисяч контрактників до кінця 2026 року. Паралельно триває підготовка стратегічного резерву — близько 20 тисяч осіб для конкретних наступальних операцій, зокрема на південному сході.
Чи вдасться це реалізувати — велике питання. Демографічна яма в Росії, втома суспільства, санкційний тиск на економіку та ефективність українських ударів по тилу ускладнюють завдання. Українське командування вважає, що Росія вже досягла свого максимуму і далі нарощувати сили без оголошення нової хвилі мобілізації буде дедалі важче.
Чому точна цифра залишається таємницею
Жодна сторона не зацікавлена в повній прозорості. Росія занижує втрати та завищує успіхи. Україна, навпаки, зацікавлена показувати масштаби загрози, щоб обґрунтувати потребу в допомозі партнерів. Західні розвідки мають свої оцінки, але публічно їх рідко озвучують у точних цифрах — частіше говорять про тенденції.
Тому найнадійнішим орієнтиром на сьогодні залишаються дані українського командування, підтверджені кількома незалежними джерелами. Вони показують, що Росія все ще здатна утримувати в Україні понад 700 тисяч військовослужбовців, але робить це ціною величезних людських і фінансових витрат, а подальше зростання виглядає дедалі проблематичнішим.
Ця стабільність на високому рівні — не ознака сили, а наслідок тотальної мілітаризації суспільства та економіки. Скільки ще Росія зможе витягувати людей і гроші на цю війну — залежить від багатьох факторів, які виходять далеко за межі безпосередньо фронту.
About the Author
