Вахтанг Кіпіані — український журналіст, історик, публіцист і письменник грузинського походження, який свідомо обрав Україну домом і присвятив життя розкриттю складних сторінок її минулого. Народжений у Тбілісі 1 квітня 1971 року, він переїхав сюди ще дитиною і став одним із найгостріших голосів сучасної української журналістики. Його робота в інтернет-виданні «Історична правда», телепроєктах, книгах та архівах перетворює сухі факти на живу розповідь про боротьбу за свободу.
Кіпіані відомий не лише професійними досягненнями, а й активною позицією громадянина: від участі в студентських революціях 1990-х до військової служби під час повномасштабного вторгнення. Він заснував Музей-архів преси, упорядкував ключові збірки документів про ОУН, УПА, дисидентів і Василя Стуса, викладає в провідних університетах і постійно нагадує, що правда — це зброя сильніша за будь-яку пропаганду.
Його шлях ілюструє, як людина з іншого культурного коріння може стати невід’ємною частиною української ідентичності, поєднуючи грузинську емоційність, українську стійкість і невгамовну жагу до історичної справедливості.
Коріння, яке проросло в українській землі
Вахтанг Теймуразович Кіпіані з’явився на світ у Тбілісі, в родині енергетика Теймураза Кіпіані та Тамари, яка мала вірменське та ерзянське коріння й походила з Новоросійська. Батьки розлучилися рано, і хлопчик разом із матір’ю спочатку жив у Новоросійську, а вже в грудні 1980 року сім’я перебралася до Києва. Тут він закінчив школи №119 і №120, опанував українську мову і поступово відчув себе частиною нової батьківщини.
Грузин за батьковою лінією, Вахтанг завжди підкреслює свідомий вибір України. Ця двоїстість коріння не стала бар’єром, а навпаки — дала ширший погляд на події. Він ріс у часи перебудови, коли радянська система тріщала по швах, і саме тоді в ньому прокинулася потреба копати глибше за офіційні версії історії. Переїзд у 9–10 років став поворотним: Київські вулиці, шкільні друзі та перші українські слова швидко перетворили хлопця на свідомого патріота.
Сьогодні Кіпіані — батько трьох дітей: доньки Тамари (1998 р.н.) та синів Іларіона (2001) і Давида (2006). Разом із дружиною Тетяною вони створили родину, де історія та правда завжди були на першому місці.
Від студентських бунтів до професійної журналістики
1989 року Вахтанг вступив на історичний факультет Миколаївського державного педагогічного інституту. Під час навчання він не просто зубрив підручники — брав участь у КВН у складі команди «Діти Прибужжя», а головне, у 1990 році долучився до студентських акцій, зокрема Гранітної революції. Перша публікація з’явилася саме тоді — в підпільному виданні Народного Руху «Чорноморія».
1992 року він уже очолював газету Миколаївської обласної організації УРП «На сторожі». Потім — робота на місцевому телебаченні, кореспондентство в «Новій миколаївській газеті», УНІАН. У 1997-му переїзд до Києва відкрив нові горизонти: «Україна молода», телеканали «Новий», «1+1», «ТВі», журнали «Фокус» і «Главред». Він вів програми, готував репортажі з парламенту, створював аналітику, яка різала правду-матку.
Цей період сформував його як гострого, неупередженого журналіста. Кіпіані не боявся незручних тем — від політики до суспільних суперечок. Його стиль — точний, емоційний, з глибоким історичним підґрунтям — швидко став впізнаваним.
«Історична правда» як головна місія
З вересня 2010 року Вахтанг Кіпіані — головний редактор інтернет-видання «Історична правда». Під його керівництвом портал перетворився на один із найавторитетніших ресурсів про українську історію XX століття. Тут публікують архівні документи, свідчення, розслідування, які заповнюють білі плями радянської пропаганди.
З 2013 року (спочатку на ZIK, потім на «Еспресо») виходить однойменна телепрограма «Історична правда з Вахтангом Кіпіані». Кожний випуск — це не суха лекція, а жива розмова з експертами, архівними знахідками та несподіваними паралелями між минулим і сьогоденням. Програма стала справжньою школою критичного мислення для тисяч глядачів.
Кіпіані перетворив «Історичну правду» на платформу, де історія оживає. Він не просто збирає факти — він показує, як вони впливають на сучасність, особливо в умовах гібридної війни з Росією.
Книги, що змінили погляд на історію
Вахтанг Кіпіані — автор і упорядник низки важливих видань, які вийшли у видавництві Vivat у серії «Бібліотека «Історичної правди»». Кожна книга — це не просто збірка текстів, а глибоке занурення в архіви, свідчення та контекст.
| Назва книги | Рік видання | Короткий опис |
|---|---|---|
| «Зродились ми великої години…» ОУН і УПА | 2016 | Збірка документів і матеріалів про боротьбу ОУН та УПА |
| «Війна двох правд. Поляки та українці у кривавому XX столітті» | 2017 | Дослідження польсько-українських відносин |
| «Друга світова. Непридумані історії. (Не) наша, жива, інша» | 2018 | Свідчення очевидців Другої світової з України |
| «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву КДБ УРСР» | 2019 | Документи про переслідування поета-дисидента (книга, яку намагалися заборонити) |
| «Країна жіночого роду» | 2021 | Історії видатних українських жінок XX століття |
| «Дисиденти» | 2021 | Матеріали про правозахисників радянських часів |
Особливо резонансною стала «Справа Василя Стуса». Збірка документів КДБ, яку Кіпіані упорядкував, розкрила механізми переслідувань. Книга викликала судовий позов від Віктора Медведчука, але вистояла і стала бестселером. Джерело даних: видавництво Vivat.
Кожне видання — це не просто папір. Це інструмент декомунізації свідомості, який допомагає сучасним українцям зрозуміти, чому певні наративи досі отруюють суспільство.
Музей-архів преси: скарбниця, яку врятували від забуття
2015 року Вахтанг Кіпіані заснував Музей-архів преси. Колекція налічує тисячі періодичних видань української діаспори, еміграції, самвидаву. За його словами, на цю справу він витратив кошти, еквівалентні кільком квартирам. Сьогодні музей має приміщення на Подолі в Києві і продовжує поповнюватися завдяки небайдужим людям.
Це не просто сховище. Це живий архів, який дозволяє дослідникам і звичайним читачам доторкнутися до голосу України за кордоном — від 1920-х до наших днів. Кіпіані часто повторює: без власних архівів ми програємо інформаційні війни.
Викладач, який формує нове покоління
Кіпіані викладає на магістерській програмі журналістики в Українському католицькому університеті у Львові та на кафедрі PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Студенти згадують його лекції як вибухові: він не читає нудні конспекти, а змушує думати, аналізувати джерела і не боятися незручних питань.
Його підхід простий і дієвий — поєднувати теорію з практикою. Багато випускників зараз працюють у провідних медіа і продовжують традицію чесної журналістики.
Військова служба: від слів до зброї
24 лютого 2022 року Вахтанг Кіпіані, як і тисячі інших, пішов захищати країну. Спочатку — 112-та бригада територіальної оборони Києва, потім Сили спеціальних операцій, а згодом — 2-й корпус Національної гвардії «Хартія». Він служив сержантом, займався не лише бойовими завданнями, а й хорунжою службою — роботою з морально-психологічним станом бійців.
Навіть на фронті історик залишався істориком: пояснював бійцям, чому вони воюють, і як минуле допомагає вистояти в теперішньому. У 2025–2026 роках він уже не на передовій, але отримав почесну грамоту від міністра оборони за сумлінну службу. Його приклад показує: справжній патріотизм не закінчується словами.
Внесок у сучасну Україну: чому це важливо для кожного
Вахтанг Кіпіані — це не просто журналіст. Це людина, яка щодня нагадує, що історія — не мертвий предмет у шкільному підручнику, а жива сила, яка формує майбутнє. Його робота допомагає боротися з російськими міфами, відновлювати справедливість щодо дисидентів, УПА, жіночих доль і багатьох інших тем.
Для початківців він — приклад того, як звичайна допитливість може перерости в справу життя. Для просунутих читачів — джерело глибоких інсайтів і натхнення продовжувати шукати правду. У часи, коли інформаційна війна триває, голоси таких людей, як Кіпіані, стають маяками.
Його шлях від Тбілісі до київських окопів і архівів — це історія про вибір, відданість і віру в Україну. І ця історія ще триває.
About the Author
