Вертоліт ЗСУ сьогодні формує основу мобільності та вогневої підтримки Сухопутних військ, де модернізовані радянські платформи продовжують виконувати критичні завдання в умовах високої інтенсивності бойових дій. Парк налічує приблизно 39 ударних Мі-24 та близько 60 багатоцільових Мі-8/Мі-17 різних модифікацій, частина з яких пройшла глибоку українську модернізацію на потужностях «Мотор Січ».
Війна змусила повністю переглянути концепцію застосування: вертольоти стали не лише засобом доставки десанту чи удару по бронетехніці, а й активними учасниками боротьби з безпілотниками, медичної евакуації під вогнем та оперативного перекидання сил на загрозливих напрямках.
У 2026 році триває перехід до західних зразків — Bell AH-1Z Viper та UH-1Y Venom уже на етапі активних переговорів, а інтерес до UH-60 Black Hawk продиктований необхідністю позбутися залежності від російських запчастин.
Історія та становлення армійської авіації ЗСУ
Після 1991 року Україна успадкувала значний вертолітний парк від радянських військових округів. Більшість машин базувалася на аеродромах у Бродах, Озерному та інших гарнізонах. У перші десятиліття незалежності техніка старіла, а фінансування скорочувалося.
До 2014 року парк налічував десятки Мі-24 та Мі-8, частина з яких проходила планові ремонти на підприємствах «Авіакон» та «Мотор Січ». Повномасштабне вторгнення 2022 року стало каталізатором змін. Екіпажі швидко адаптувалися до нових загроз — від переносних зенітних комплексів до масованого застосування FPV-дронів та крилатих ракет.
Командування армійської авіації переглянуло тактичні настанови: польоти на гранично малих висотах, використання рельєфу місцевості, нічні вильоти з приладами нічного бачення та тісна координація з наземними підрозділами та безпілотною розвідкою стали нормою.
Склад вертолітного парку ЗСУ сьогодні
Станом на 2026 рік точні цифри залишаються закритою інформацією з міркувань безпеки, однак відкриті джерела та оцінки експертів дають чітку картину. Основу становлять дві ключові платформи.
Мі-24 різних модифікацій (В, П, ПУ-1) продовжують виконувати ударні функції. Ці машини здатні нести керовані протитанкові ракети, блоки некерованих ракет та гарматне озброєння. Їхня броня та двомоторна схема забезпечують певну живучість навіть при пошкодженнях.
Мі-8 та Мі-17 у варіантах МТ, МТВ та глибоко модернізованих МСБ-В виконують транспортні, десантні, медевакуаційні та допоміжні бойові завдання. Деякі машини отримали посилений бронезахист кабіни, сучасну навігацію та системи попередження про ракетну атаку.
Додатково парк доповнюють кілька SA 330 Puma, переданих партнерами, та окремі цивільні моделі, переобладнані для військових потреб.
| Параметр | Мі-8МСБ-В | Мі-24 | AH-1Z Viper (перспектива) |
| Максимальна швидкість | 250 км/год | 335 км/год | 315 км/год |
| Місткість десанту / бойове навантаження | до 24 осіб або 4 т | до 8 осіб + озброєння | до 8 осіб + 8 Hellfire |
| Двигуни | ТВ3-117ВМА-СБМ1В (українські) | ТВ3-117 (модернізовані) | T700-GE-401C |
| Ключова перевага в 2026 | Універсальність + українська модернізація | Потужне ударне озброєння | Сучасна авіоніка та сумісність з НАТО |
Українські інженери довели, що навіть радянська платформа може стати ефективною зброєю в сучасній війні, якщо поєднати її з новою авіонікою та тактикою.
Українська модернізація: Мі-8МСБ-В та інші рішення
«Мотор Січ» стала головним драйвером оновлення парку. Модифікація Мі-8МСБ-В отримала нові двигуни ТВ3-117ВМА-СБМ1В потужністю по 1500 к.с., сучасну цифрову авіоніку, супутникову навігацію та посилений бронезахист кабіни екіпажу.
Машини оснастили системами попередження про опромінення РЛС та автоматами скидання теплових пасток. Це суттєво підвищило шанси на виживання при атаках зенітних ракет. Деякі вертольоти додатково отримали можливість застосування західних боєприпасів після відповідної адаптації пускових установок та систем керування.
Ремонтно-відновлювальні роботи тривають навіть у складних умовах релокації виробничих потужностей. Підприємства виконують капітальні ремонти та глибоку модернізацію десятків машин щороку, забезпечуючи безперервність льотної підготовки та бойового застосування.
Як війна змінила тактику застосування вертольотів
Класична схема «удар — відхід на максимальній швидкості» більше не працює. Сучасні екіпажі діють парами або ланками, використовуючи рельєф для маскування, виконують короткі «вистрибування» для пуску ракет та негайно змінюють позицію.
Інтеграція з безпілотниками стала ключовим фактором успіху. Розвідувальний дрон виявляє ціль, передає координати, а вертоліт наносить точний удар, залишаючись на безпечній відстані. Нічні вильоти з приладами нічного бачення та тепловізорами дозволяють діяти тоді, коли противник менш активний.
Медична евакуація під вогнем — окрема сторінка героїзму. Екіпажі Мі-8 часто сідають на імпровізовані майданчики за кілька кілометрів від лінії зіткнення, приймають поранених та вивозять їх у стабілізаційні пункти.
За роки війни армійська авіація ЗСУ не просто вижила — вона перетворилася на гнучкий інструмент, здатний діяти в середовищі, насиченому дронами та засобами ППО.
Героїчні сторінки: екіпажі, які стали легендою
У лавах армійської авіації служать 15 Героїв України. Їхні історії — це не абстрактні цифри, а конкретні вильоти, коли екіпаж ціною власного життя рятував десятки бійців на землі.
У червні 2026 року екіпаж Мі-8 з 16-ї окремої бригади армійської авіації «Броди» загинув під час перехоплення ворожих безпілотників. Командир екіпажу капітан Юрій Ворон, льотчик-штурман майор Валентин Мукшинов, бортовий технік старший лейтенант Богдан Хміль та повітряний стрілець молодший сержант Михайло Деряга до останнього виконували бойове завдання.
Такі випадки підкреслюють ціну, яку платить авіація за кожну врятовану життя та кожну знищену ворожу ціль.
Виклики сьогодення та шлях до майбутнього
Головний виклик — залежність від російських комплектуючих. Багато агрегатів Мі-8 та Мі-24 мають ресурс, який добігає кінця, а поставки з РФ неможливі. Це змушує шукати альтернативні рішення: cannibalization, локальне виробництво окремих вузлів та перехід на західні платформи.
Bell Textron вже відкрила дочірнє підприємство в Києві та веде переговори щодо постачання AH-1Z Viper (ударний) та UH-1Y Venom (багатоцільовий). Ці машини мають високу ступінь уніфікації — до 85 % спільних деталей, що спрощує логістику та обслуговування.
Паралельно розглядається UH-60 Black Hawk як основна транспортна платформа. Командування армійської авіації підкреслює: нова техніка має бути не просто сучасною, а адаптованою до реалій війни з масовим застосуванням дронів та засобів РЕБ.
Українські пілоти вже проходять підготовку за стандартами НАТО, вивчають англійську авіаційну термінологію та нові тактичні прийоми. Це створює основу для швидкої інтеграції західних вертольотів, коли вони надійдуть.
Армійська авіація ЗСУ продовжує змінюватися прямо зараз — кожен виліт, кожен ремонт та кожна нова система озброєння наближають той момент, коли українські вертольоти стануть ще ефективнішим інструментом захисту неба та землі.
About the Author
