Під старими бруківками центру Вінниці ховається ціле місто — мовчазне, цегляне, овіяне сирим запахом століть. Місцеві мешканці звикли крокувати вулицями Соборною, Монастирською та Шолом-Алейхема, навіть не здогадуючись, що під їхніми підборами тягнуться муровані тунелі, у яких колись ховалися ченці, шляхта й прості подоляни від татарських набігів та козацьких облог.
Загадковий лабіринт, який вінничани впевнено називають катакомбами, насправді є складною головоломкою з реальної археології, монастирських літописів і густого міського фольклору. Дослідники досі сперечаються щодо точної довжини ходів, а провалля посеред дороги час від часу нагадують місту про його другий, прихований поверх.
Розберемо все по поличках: звідки взялися ці підземелля, хто їх будував, що з них збереглося до 2026 року, як туди потрапити на екскурсію і чому термін «катакомби» історики вживають у лапках.
Що таке вінницькі катакомби і чому їх так називають
Класичні катакомби — це підземні поховальні галереї, як у Римі чи Парижі. Те, що знаходиться під центром Вінниці, технічно ближче до системи оборонних та господарських ходів між монастирями. Втім, назва прижилася, і навіть науковці визнають її як умовну, але звичну для городян.
Директор комунального підприємства «Центр історії Вінниці» Олександр Федоришен наголошує: коректніше казати про не до кінця досліджену систему підземних ходів і підвалів під історичним середмістям. Класичною зоною «катакомб» вважається територія пам’ятки «Мури» та прилеглі квартали — колишні монастирі єзуїтів, домініканців і капуцинів, обмежені вулицями Монастирською, Соборною, Мури та Шолом-Алейхема.
Метричні книги єзуїтського костелу за 1714–1759 роки прямо засвідчують: у першій половині XVIII століття єзуїти ховали померлих на підземному цвинтарі, який тягнувся під землею в різні напрямки досить далеко від храму.
Тобто реальні поховальні крипти таки існували — і саме тому слово «катакомби» не таке вже й перебільшення. Просто це не цілісний некрополь, а мозаїка з фрагментів: десь крипта, десь оборонний хід, десь монастирський підвал, десь технічна комунікація XIX століття. За даними джерела Історична правда, цей мікс наукових фактів і міського фольклору і робить вінницькі підземелля настільки магнетичними.
Історія: від татарських набігів до польських старост
Виникнення вінницьких підземель пов’язують із необхідністю ховатися від татарських нападів ще у XV–XVI століттях. Документально ж їх існування підтверджується лише з XVII століття, коли на правому березі Південного Бугу почали зводити муровані монастирі-фортеці.
1611 рік став переломним: брацлавський староста Валентій-Александр Калиновський пожертвував 30 000 злотих, а також хутір Кайдачиху і село Казаниху ордену єзуїтів. На ці кошти збудували костел, колегіум і конвікт, оточені потужними мурами з бійницями та вежами. Так народилася фортифікаційна перлина Поділля — комплекс «Мури» (від латинського murus — «стіна»).
1621 року поряд оселилися домініканці, спершу в дерев’яному кляшторі. Муровану будівлю за проєктом архітектора Паоло Фонтани вони звели лише в 1750–1758 роках коштом брацлавського земського судді Міхала Ґрохольського — і його родина за вдячність отримала родинну усипальню в крипті костелу. У 1746 році, через дорогу від «Мурів», виріс третій католицький монастир — капуцинський, фундатором якого став полковник Людвік Калиновський.
Усі три монастирі сполучалися підземними ходами в єдину оборонну систему. Стіни охороняли військові, а в підвалах під час нападів ховалися мирні вінничани. У монастирському літописі капуцинів, рукописний переклад якого зберігається в Ягеллонській бібліотеці Кракова, є запис: у листопаді 1779 року вінницький староста Юзеф Чосновський наказав провести підземний хід аж до річки.
Архітектура підземель: як це збудовано
Реставратор Анатолій Ізотов, який досліджував підземелля під капуцинським монастирем, описав цікаву технологію. Спочатку викопували широкий котлован, мурували стіни та склепіння ходів із цегли вручну, а зверху знову засипали землю. Виходила не пробита, а збудована «відкритим способом» конструкція — звідси висока надійність склепінь, які стоять уже понад три століття.
Глибина залягання — від одного до восьми метрів. У південному крилі монастиря капуцинів збереглися двоповерхові підвальні приміщення: нижній рівень є частиною старовинного підземного ходу, імовірно зведеного ще на початку XVII століття. Цікавий нюанс: вхід до одного зі згаданих у літописі ходів знаходиться на другому поверсі монастиря — звичайна логіка тут не працює.
Цегла різниться за формою: є ручна XVII століття, є пізніша, з повторних ремонтів. Деякі тунелі настільки широкі, що, за переказами, ними могла проїхати карета. За оцінкою геолога Володимира Книша, який склав одну з перших схем підземель, мережа тягнулася через увесь історичний центр.
Основні об’єкти підземної мережі
Щоб не заблукати в назвах, зведемо ключові точки підземної Вінниці у єдину таблицю.
| Об’єкт | Рік заснування | Сучасний стан | Доступність |
|---|---|---|---|
| Монастир капуцинів (Костел Діви Марії Ангельської) | 1745–1746 | Діючий храм, частина підземель відреставрована | Відкритий для екскурсій |
| Єзуїтський монастир («Мури») | 1611 | Краєзнавчий музей, Держархів області | Частковий доступ через музей |
| Домініканський монастир | 1621 (дерев’яний), 1750-ті (мурований) | Спасо-Преображенський собор | Підземелля переважно закриті |
| Провалля 2018 р. (Художній музей) | XVII ст. (тунель ~18 м) | Археологічно зафіксований | Закритий для туристів |
Джерела: офіційний туристичний сайт Vinnytsia.City, Вінницький обласний краєзнавчий музей.
Найдоступнішим і найбільш дослідженим залишається саме капуцинський сегмент. Будівлі колишнього єзуїтського комплексу зайняті державними установами, а під Спасо-Преображенським собором (колишній домініканський храм) є крипта Ґрохольських, але до неї регулярних екскурсій не водять.
Легенди, монахи і знаменитий чан з пивом
Жодне середньовічне підземелля не обходиться без легенд, і Вінниця — не виняток. Найвідоміша історія розповідає про брата Шимона, монаха-капуцина, який варив пиво у монастирській броварні. За переказом, він послизнувся на риштуванні й упав просто в чан з гарячим пивним суслом. Опіки були страшні — і все ж, як кажуть, монах прожив після цього ще рівно тридцять три дні. Цифра символічна, у дусі християнської нумерології.
Інша легенда — про сина письменниці Марко Вовчок, Богдана. У листі до матері він згадував, що дітей водили на екскурсії катакомбами: заходили біля костелу, а виходили вже на Старому місті. Якщо це не дитяче перебільшення, то мережа справді була розгалуженою.
А ще ходять чутки про чотири яруси підземних ходів, скарби, які нібито ховала шляхта перед втечею, і таємничі зникнення мешканців. Реставратор Ізотов щодо чотирьох ярусів був скептичний: технічно це було б надскладно, та й оборонної необхідності не мали. Утім, інформація про лабіринти під Вінницею була засекречена аж до 1985 року, і єдина приблизна схема підземки під грифом «таємно» зберігалася в обласному управлінні МВС.
Екскурсії 2026 року: як потрапити в катакомби
Сьогодні офіційно відкритою для відвідувачів є лише частина підземель під монастирем капуцинів. Екскурсії організовує благодійна ініціатива «Вінницькі катакомби» — кошти йдуть на дослідження та відновлення пам’ятки. Маршрутів кілька, і кожен має свій характер.
- Базова екскурсія монастирем і підземеллями — спуск до старовинних ходів, оглядання макета первозданного комплексу авторства архітектора Євгенія Совінського, розповідь про побут капуцинів
- «Оборона і віра» — комбінований маршрут із прогулянкою центром та спуском у підземелля
- Тематична свічкарня — інтерактивний майстер-клас із виготовлення воскових свічок просто в підземному залі
- Квіткова екскурсія — про символіку лілій і троянд у християнстві з майстер-класом із воскування квітів
- Експрес-варіант — скорочений огляд для тих, у кого мало часу
Після кожного маршруту залишається відчуття, що ти лише трохи відхилив завісу. Більша частина мережі досі неосвоєна, і ченці-капуцини відверто кажуть: фінансування на повноцінне дослідження бракує, тож кожен квиток на екскурсію — це маленька цеглинка у відновленні підземної Вінниці.
Практична інформація для туристів
Підготуйтеся заздалегідь, бо стихійно потрапити в підземелля майже неможливо — групи формуються переважно за попереднім записом. Зведена таблиця основних параметрів допоможе спланувати візит.
| Параметр | Деталі | Примітка |
|---|---|---|
| Адреса | Костел Діви Марії Ангельської, вул. Соборна, центр Вінниці | 5 хвилин від центральної площі |
| Тривалість | 1–1,5 години | Залежить від обраного маршруту |
| Розмір групи | До 8 осіб | Можливі індивідуальні екскурсії |
| Температура в підземеллі | Близько 10–14 °C цілий рік | Беріть теплу кофту навіть улітку |
| Доступність | Частина маршрутів — для людей з інвалідністю; повна екскурсія — ні | Глибина спуску до 8 метрів |
Джерело: офіційний сайт парафії капуцинів Vinkap.
Найкращий час для відвідин — перша половина дня в будні: тоді у храмі не правляться служби і шанс пройти весь маршрут без перешкод значно вищий. Замовлення приймають через офіційну фейсбук-сторінку «Вінницькі катакомби» або за телефонами екскурсоводів-волонтерів.
Чому катакомби досі під загрозою
Щільна забудова центру Вінниці новими торговими центрами та житловими будинками руйнує унікальні пам’ятки швидше, ніж археологи встигають їх задокументувати. Провалля 2018 року на подвір’ї колишнього домініканського монастиря відкрило вхід до 18-метрового тунелю з мурованими склепіннями — і досі немає чіткого плану, що з ним робити.
За оцінками вінницьких істориків, понад 70% підземної мережі досі не досліджено, а існуюча схема ходів є приблизною і не охоплює всіх відомих з письмових джерел тунелів.
Польське місто Люблін свого часу зробило з катакомб туристичний магніт, який щороку приваблює сотні тисяч гостей. Вінниця має не гірший потенціал, але потребує системного підходу: консервації знахідок, реставрації та об’єднання розрізнених підвалів у єдиний туристичний маршрут.
Що ще варто знати про підземну Вінницю
Поза «класичним» квадратом Мурів існують і дрібніші підземні об’єкти: тунель, пробитий у граніті, що з’єднував єзуїтську резиденцію з замком на острові Кемпа, фрагменти ходів від Свято-Преображенського монастиря, а також підвали знесених будинків початку XX століття, які вінничани нерідко плутають із «справжніми» катакомбами.
У радянський час капуцинський монастир використовували як військовий склад і навіть осередок атеїстичної пропаганди. Костел повернули католицькій громаді на початку 1990-х, а перші системні екскурсії підземеллями стартували після реставрації 2003 року. У 2016-му капуцини відсвяткували 270 років від прибуття ордену до Вінниці — і саме до цієї дати маршрут підземеллями набув сучасного вигляду з 3D-макетом та майстер-класами.
Вінницькі катакомби — це не музей у класичному сенсі, а живий пам’ятник, який досі частково функціонує: у деяких приміщеннях ченці зберігають продукти, проводять реколекції та літургії, тож відвідувачі стають свідками не реконструкції, а справжнього монастирського життя.
Поспілкуватися з вінницьким підземеллям — означає зазирнути в епоху, коли мур міг урятувати життя, а монах варив пиво у тому ж приміщенні, де через триста років піде туристична група. Спуск триватиме лише годину, але враження залишиться надовго: сирий камінь, відлуння кроків, миготіння свічок і відчуття, що під ногами в центрі сучасного європейського міста досі живе XVII століття. Якщо плануєте подорож Поділлям, лишіть у програмі вільний день — повірте, ці тунелі того варті, навіть якщо ви ніколи не цікавилися ні архітектурою, ні монастирями.
About the Author
