ЗРК Тунгуска (повна назва — зенітний ракетно-гарматний комплекс 2К22) поєднує в одній бойовій машині артилерійське та ракетне озброєння, що дозволяє ефективно прикривати мотострілкові та танкові підрозділи від низьколетючих цілей. Розроблений у Тульському КБ приладобудування під керівництвом А. Г. Шипунова, комплекс прийняли на озброєння 8 вересня 1982 року як сучаснішу заміну ЗСУ-23-4 «Шилка». Він став першим у своєму класі гібридним засобом ППО, здатним працювати в русі та з короткої зупинки.
Система забезпечує виявлення цілей на відстані до 18 км, супроводження — до 15 км і ураження на дальностях від 0,2 до 10 км залежно від модифікації та типу озброєння. Завдяки поєднанню швидкострільних 30-мм гармат і керованих ракет 9М311 комплекс створює суцільну зону ураження без «мертвих зон», що особливо важливо в умовах сучасних бойових дій з активним застосуванням дронів і крилатих ракет.
Історія створення комплексу
Розробка ЗРК Тунгуска почалася за Постановою ЦК КПСС і Ради Міністрів СРСР від 8 червня 1970 року. Спочатку завдання полягало у створенні нової зенітної самохідної установки на заміну «Шилці», ефективність якої виявилася недостатньою під час арабо-ізраїльських війн і конфлікту у В’єтнамі. Аналіз показав, що 23-мм снаряди мають малу масу вибухівки, а дальність вогню обмежена 2–2,5 км. Перехід на 30-мм калібр підвищив ймовірність ураження цілей у 1,5 раза та збільшив зону вогню.
У 1973 році після НДР «Запруда» стало зрозуміло, що чисто гарматна ЗСУ не впорається з загрозою від ударних вертольотів, які атакують з висоти 15–25 м. Тому комплекс доповнили зенітними керованими ракетами. Фінансування тимчасово призупиняли через конкуренцію з ЗРК «Оса-АК», але досвід бойового застосування вертольотів з ПТУР підтвердив потребу в системі з мінімальним часом реакції — 8–10 секунд. Державні випробування пройшли на Донгузькому полігоні у 1980–1981 роках, і 8 вересня 1982 року комплекс офіційно прийняли на озброєння. Серію виробляли на Ульяновському механічному заводі, шасі — на Мінському тракторному, пушки — на Тульському механічному.Missilery
Конструкція та технічні особливості
Бойова машина 2С6 (пізніше 2С6М) базується на гусеничному шасі ГМ-352 з гідропневматичною підвіскою та системою регулювання положення корпусу. Маса становить 34–36 тонн, екіпаж — 4 особи: механік-водій, командир, оператор РЛС і навідник. Корпус має легку броню, яка захищає від стрілецької зброї та осколків.
Енергетична установка включає основний 12-циліндровий дизель В-46-2С1 потужністю 710 к.с. (або 515 к.с. за іншими даними) та газотурбінний двигун для живлення башти. Максимальна швидкість по шосе сягає 65 км/год, запас ходу — 500 км. Машина долає підйом 35°, рів шириною 2 м, стінку 1 м і брід 1 м. У бойовому положенні антена РЛС піднімається, у похідному — опускається для зменшення висоти.
Радіолокаційний комплекс 1РЛ144 забезпечує кругову розвідку на 18 км і супроводження на 13–15 км. Оптичний приціл 1А29 працює в режимі візуального пошуку та напівавтоматичного супроводження. Лічильно-вирішувальний пристрій 1А26 обробляє дані в реальному часі, забезпечуючи інерційне супроводження при втраті сигналу. Система дозволяє вести вогонь з ходу гарматами та з короткої зупинки ракетами, що робить комплекс високоманевреним у динамічному бою.Wikipedia
Озброєння та принцип дії
ЗРК Тунгуска оснащений двома двоствольними 30-мм автоматичними гарматами 2А38 (або 2А38М у модифікаціях). Сумарний темп вогню досягає 4000–5000 пострілів за хвилину, початкова швидкість снаряда — 960 м/с, боєзапас — близько 1900–1936 пострілів. Гармати ефективні по повітряних цілях на дальності 0,2–4 км і висоті до 3 км, а також по наземних об’єктах до 2 км. Режим «вогняної стіни» дозволяє створювати щільний потік снарядів, який важко подолати маловисотним цілям.
Ракетне озброєння представлено вісьмома ЗУР 9М311 (у модифікаціях — 9М311М або 9М311-1М). Ракета двоступенева, масою 42 кг (бойова частина 9 кг), середня швидкість 600 м/с. Наведення — напівавтоматичне радіокомандне з оптичною лінією зв’язку, що забезпечує високу завадостійкість. Зона ураження ракетами: дальність 2,5–8 км (до 10 км у М1), висота 0,015–3,5 км, курсовий параметр до 4 км. Ймовірність ураження однією ракетою — 0,4–0,5, а комбіноване застосування гармат і ракет значно підвищує загальну ефективність.
Система працює в автономному режимі або отримує цілевказання від батарейного командирського пункту. Оператор обирає режим (РЛС, оптика чи інерційний), ЦВМ розраховує упередження, а після пуску ракета корегується за радіоканалом. Така архітектура дозволяє уражати «завислі» вертольоти та низьколетючі безпілотники, які важко виявити іншими засобами ППО.Missilery
Модифікації комплексу
Основна версія 2К22 «Тунгуска» (2С6) швидко еволюціонувала. У 1990 році з’явилася «Тунгуска-М» (2К22М) з покращеним інтерфейсом зв’язку з пунктом управління та новою ракетою для боротьби з малоразмірними цілями.
Найсучасніша модифікація «Тунгуска-М1» (2К22М1) прийнята на озброєння у 2003 році. Вона отримала нову ракету 9М311-1М з дальністю до 10 км, радіолокаційний датчик неконтактного підриву, імпульсну лампу замість трасера та вдосконалену обчислювальну систему. Шасі оновили, додали інфрачервоний далекомір і підвищили завадозахищеність. Час реакції скоротився, а ймовірність ураження зросла в 1,3–1,5 раза.
Порівняльна таблиця основних модифікацій
| Параметр | 2К22 «Тунгуска» | 2К22М «Тунгуска-М» | 2К22М1 «Тунгуска-М1» |
|---|---|---|---|
| Дальність ракет, км | 2,5–8 | 2,5–8 | 2,5–10 |
| Темп вогню гармат, постр./хв. | 4000–5000 | 4000–5000 | 4000–5000 |
| Зона ураження за висотою, км | до 3,5 | до 3,5 | до 3,5 |
| Час реакції, с | 8–10 | 8–10 | 6–8 |
| Основне нововведення | Базова модель | Зв’язок з ПУ | Покращена ракета та СУВ |
(Дані за відкритими джерелами Вікіпедії та спеціалізованої військової літератури).
Тактико-технічні характеристики
Комплекс має такі ключові параметри (базова версія 2С6):
- Бойова маса: 34,8 т
- Довжина: 7,93 м
- Ширина: 3,236 м
- Висота (бойова): 4,021 м
- Максимальна швидкість: 65 км/год по шосе
- Запас ходу: 500 км
- Екіпаж: 4 особи
Зона ураження гарматами — 0,2–4 км (висота до 3 км), ракетами — 2,5–8 (10) км. Максимальна швидкість цілі — 500–700 м/с. Час безперервної роботи — до 8 годин. Система всепогодна завдяки комбінації РЛС і оптики.
Бойове застосування
ЗРК Тунгуска брала участь у бойових діях починаючи з чеченських кампаній, де застосовувалася для вогневої підтримки, хоча й зазнала втрат через інтенсивний обстріл. У сучасних умовах комплекс активно використовується в російсько-українській війні обома сторонами. Російські підрозділи застосовують його для захисту колон і об’єктів від українських БПЛА та крилатих ракет. Українські сили успішно експлуатують наявні 75 одиниць (станом на 2021 рік) для прикриття механізованих підрозділів, зокрема проти «Шахедів».
Ефективність проти дронів-камікадзе пояснюється здатністю гармат створювати щільний заслін на малих висотах, а ракет — уражати цілі за межами досяжності чисто артилерійських систем. Ремонт і постачання боєприпасів в Україні налагоджено через Балаклійський ремонтний завод і закупівлі в третіх країнах.
Переваги та недоліки в реальних умовах
- Переваги: гібридне озброєння забезпечує суцільну зону ураження; висока мобільність дозволяє працювати в русі; комбінація РЛС і оптики працює за будь-якої погоди; відносно низька вартість експлуатації порівняно зі спеціалізованими ЗРК.
- Недоліки: обмежена дальність порівняно з сучасними комплексами на кшталт «Панциря»; потреба в регулярному технічному обслуговуванні електроніки; вразливість до високоточної зброї великої дальності при відсутності прикриття.
Незважаючи на вік, ЗРК Тунгуска залишається затребуваним засобом ППО безпосередньої підтримки завдяки універсальності та надійності в умовах інтенсивних бойових дій. Система продовжує еволюціонувати, а її бойовий досвід підтверджує актуальність концепції гібридних комплексів для захисту військ на передньому краї.
About the Author
