22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві пролунали слова, що з’єднали століттями розділені українські землі в єдине тіло держави. Акт Злуки УНР і ЗУНР став не просто формальним документом, а живим втіленням мрії про соборність, яка жила в серцях українців від часів Київської Русі. Цей день поєднав Наддніпрянщину з Галичиною, Буковиною та Закарпаттям, проголосивши єдину незалежну Українську Народну Республіку.
Символічно обрана дата – перша річниця IV Універсалу Центральної Ради – підкреслила спадкоємність боротьби за незалежність. Тисячі людей зібралися в морозному повітрі, під синьо-жовтими прапорами, щоб стати свідками історичного моменту. Акт Злуки не лише задекларував об’єднання, а й заклав фундамент української державності, який витримав випробування війнами та окупаціями.
Сьогодні, у 2026 році, 22 січня 1919 залишається живим нагадуванням про те, що єдність – це сила, здатна протистояти будь-яким загрозам. День Соборності України вшановує цей акт як вічний заповіт кращих синів нації.
Історичні корені соборності: від розділених земель до єдиного прагнення
Українські землі століттями роздирали кордони імперій – Російської та Австро-Угорської. Галичина, Буковина, Закарпаття жили під одним дахом з Наддніпрянською Україною лише в легендах і піснях, та мрія про возз’єднання ніколи не згасала. Ще в XIX столітті інтелектуали, письменники та громадські діячі, натхненні Шевченковим словом, ткали полотно національного відродження, де соборність ставала центральним мотивом.
Перша світова війна і революційні бурі 1917 року розтрощили імперії, давши шанс на самовизначення. На Наддніпрянщині постала Українська Центральна Рада, яка 22 січня 1918 року IV Універсалом проголосила повну незалежність УНР. У Галичині 1 листопада 1918 року Листопадовий чин народив Західно-Українську Народну Республіку. Дві держави, створені на руїнах старих порядків, відразу відчули потребу в об’єднанні – адже вороги не дрімали, а спільна кров і мова кликали до єдності.
Ідея соборності не виникла раптово. Вона жила в творах гетьманів Хмельницького, Дорошенка, Мазепи, у філософії Орлика. Розпад Австро-Угорщини та російська революція лише прискорили її втілення. Переговори почалися ще за гетьмана Скоропадського, але справжній прорив стався після приходу Директорії УНР.
Шлях до історичного акту: переговори, Фастівський договір і підготовка
1 грудня 1918 року в Фастові представники ЗУНР – Дмитро Левицький і Лонгин Цегельський – та члени Директорії УНР підписали Передвступний договір про злуку. Цей документ став мостом між двома республіками, визначивши принципи об’єднання без втрати автономії для Західної частини. У Станіславові 3 січня 1919 року Українська Національна Рада ЗУНР ратифікувала угоду, відправивши до Києва делегацію з 36 провідних діячів на чолі з Левом Бачинським.
Підготовка тривала напружено. Директорія на чолі з Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою розуміла: об’єднання – це не лише політичний жест, а й військова необхідність у боротьбі з більшовиками та поляками. ЗУНР отримала обіцянки допомоги зброєю та Січовими стрільцями Євгена Коновальця. Дата 22 січня обрали не випадково – вона символізувала спадкоємність від IV Універсалу.
Київ готувався до свята. Площа Софійська прикрасилася прапорами, портретами Шевченка, гербами. Морозний ранок 22 січня 1919 року зустрів місто в піднесеному настрої – люди йшли на площу сім’ями, з хоругвами і піснями, ніби відчуваючи, що історія твориться просто на їхніх очах.
Урочистості 22 січня 1919: атмосфера Софійської площі
З ранку площа кипіла. Військові частини – піхота, артилерія, Січові стрільці – вишикувалися в шеренги. Школярі з прапорами, робітники залізниці з транспарантами «Слава українським героям!», делегації міністерств і церковні процесії заповнювали простір. Тисячі киян і гостей з Галичини піднімалися на дерева, щоб краще бачити. Дзвони Софійського собору і гармати з Печерська сповістили початок.
О 12:00 розпочався молебень. Духовенство на чолі з архієпископом Агапітом вийшло з собору, оточуючи аналог. Директорія прибула під звуки гімну. Лев Бачинський відкрив збори вітанням від ЗУНР. Лонгин Цегельський зачитав декларацію Західної України про возз’єднання. Гучне «Слава!» прокотилося площею, сльози радості блищали в очах. Володимир Винниченко виголосив промову, а Федір Швець прочитав Універсал Директорії. Військовий парад під проводом Євгена Коновальця завершив урочистості – стрільці крокували, ніби заявляючи світу: Україна єдина.
Наступного дня Трудовий Конгрес України майже одностайно ратифікував Акт. ЗУНР перетворилася на Західну область УНР з гарантованою автономією, гербом став тризуб замість лева. Цей день став святом для всієї нації.
Текст Універсалу Директорії: слова, що змінили історію
Універсал, підписаний 22 січня 1919 року, звучить як гімн соборності: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».
Документ підкреслював добровільність і мирний характер об’єднання. Директорія прийняла умови ЗУНР, наголошуючи на спільній боротьбі за незалежність. Ці рядки не просто констатували факт – вони закріплювали ідею єдності як незламну цінність.
Ключові постаті, які творили соборну Україну
Володимир Винниченко, голова Директорії, став архітектором політичної єдності. Симон Петлюра, як військовий лідер, забезпечив підтримку армії. Лев Бачинський і Лонгин Цегельський очолили галицьку делегацію, принісши дух Західної України. Євген Коновалець перетворив парад на демонстрацію сили. Євген Петрушевич, президент ЗУНР, увійшов до Директорії за законом про форму влади. Кожен з них ризикував усім, бо знав: єдність – це шлях до перемоги.
Практичні виклики та символічна сила Акта Злуки
Акт Злуки залишився переважно символічним. Війни – більшовицька агресія, польсько-український конфлікт – не дали повністю реалізувати об’єднання. ЗУНР не встигла повністю інтегруватися, а до кінця 1919 року події змусили відкласти деталі. Та саме в цьому і полягає його геніальність: документ став моральним компасом, який показав, що українці здатні перемагати розбрат.
Він спростував міфи про штучність єдності, довівши, що соборність – це природний стан нації.
| Дата | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1 грудня 1918 | Фастівський Передвступний договір | Початок формального об’єднання УНР і ЗУНР |
| 3 січня 1919 | Ратифікація в Станіславові | ЗУНР офіційно схвалила злуку |
| 22 січня 1919 | Проголошення Акта на Софійській площі | Історичний момент соборності |
| 23 січня 1919 | Ратифікація Трудовим Конгресом | Закріплення акту на законодавчому рівні |
Дані таблиці базуються на матеріалах Українського інституту національної пам’яті.
Спадщина Акта: від 1919 до живої традиції єдності
Акт Злуки став заповітом для майбутніх поколінь. У 1939 році в Хусті його відсвяткували 30 тисячами учасників як маніфестацію автономії Карпатської України. Радянська влада намагалася стерти спогади, називаючи акт «контрреволюційним», але ідея жила в підпіллі.
1990 рік став тріумфом: «Живий ланцюг» від Івано-Франківська до Києва об’єднав мільйони рук, символізуючи непорушність соборності. Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, День Соборності набуває нового сенсу – єдність фронту і тилу, діаспори і материка. Ланцюги в Канаді, Чехії, навіть в Антарктиді показують: Україна соборна не лише на карті, а й у серцях.
Вулиці, названі на честь 22 січня, пам’ятні знаки і шкільні уроки зберігають пам’ять. Акт Злуки вчить: справжня сила – в єдності, яка долає кордони і час.
Цей день продовжує жити в кожному з нас, нагадуючи, що соборна Україна – це не минуле, а наше спільне майбутнє.
About the Author
