Втрати 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка — це не сухі цифри в зведеннях, а живі історії людей, які стали на захист України ще в 2014-му і продовжують тримати фронт у найгарячіших точках до сьогодні. Бригада, народжена в боях, пройшла шлях від перших рот тероборони Кіровоградщини до елітного підрозділу, що два роки стоїть на Вовчанському напрямку, перетворюючи російські штурми на пекло для окупантів. Кожен полеглий воїн залишив по собі не лише порожнечу в серцях рідних, а й приклад незламності, який надихає нові покоління захисників.
За роки повномасштабної війни бригада зазнала відчутних втрат під час оборони Сєвєродонецька, визволення Херсонщини, боїв за Бахмут і особливо в Луганській області, де в одному котлі зникли безвісти понад сто бійців. Водночас саме 57-ма ОМПБр завдала ворогу тисячі втрат — від знищених танків і артилерії до полонених штурмовиків. Ця статистика говорить про жорстку реальність сучасної війни: ціна свободи висока, але бригада перетворює біль на силу, тримаючи рубіж і даючи час Україні нарощувати потужність.
Сьогодні, станом на 2026 рік, воїни 57-ї бригади продовжують обороняти Вовчанськ, де місто перетворилося на суцільні руїни, а лінія фронту проходить по підвалах і згарищах. Їхній досвід, тактика з дронами та артилерійською підтримкою і людська стійкість роблять бригаду символом того, як звичайні хлопці й дівчата стають легендою, попри всі втрати.
Історія формування бригади: від тероборони до фронтового щита
57-ма окрема мотопіхотна бригада народилася восени 2014 року на базі 1-ї окремої бригади територіальної оборони Кіровоградщини. До її складу увійшли 17-й, 34-й і 42-й мотопіхотні батальйони, сформовані переважно з місцевих жителів, які добровільно взяли зброю. Уже взимку 2015-го підрозділи взяли участь у боях за Дебальцеве, де вперше відчули на собі всю жорстокість російської агресії. Тоді ж додали танкові роти та артилерійський дивізіон — бригада швидко еволюціонувала з добровольчого формування в повноцінну бойову одиницю.
Штаб бригади розташувався в Новій Каховці на Херсонщині, а в 2019 році їй присвоїли почесне ім’я кошового отамана Костя Гордієнка — символу опору московській владі. Цей вибір не випадковий: історична постать, яка підтримувала Мазепу в 1709-му, стала для бійців нагадуванням, що боротьба за свободу триває століттями. Мотто бригади «Народжені в боях» ідеально відображає її суть — кожен успіх викувався під обстрілами, а традиції, як-от книга «Окопні історії» від бійця Дмитра Стемененка, додають людського тепла навіть у пеклі війни.
Зараз бригада підпорядкована 16-му армійському корпусу Оперативного командування «Північ». Командування змінювалося, але стиль залишався: ставка на ініціативу, дрони та точну артилерійську підтримку. Це дозволило 57-й ОМПБр стати одним із тих підрозділів, які не просто виживають, а диктують умови ворогу.
Втрати в період АТО та ООС: перші жертви та уроки виживання
Ще до повномасштабного вторгнення бригада платила високу ціну. У 2014–2015 роках загинули бійці під час боїв біля Чорнухиного, Горлівки та Зайцевого. Смертельні обстріли мінометами, танкові атаки, вибухи гранат — кожен епізод забирав життя найкращих. Наприклад, 6 лютого 2015 року в Чорнухиному під танковою атакою полягли старший лейтенант Микола Карнаухов, старший солдат Віталій Іскандаров, солдати Олександр Мокляк та Євген Шверненко. Ці втрати стали першим серйозним випробуванням для молодої бригади.
Пізніше, в 2016–2021 роках, загинули воїни від мін, снайперських куль і навіть від хвороб, набутих на передовій. Серед них — молодший сержант Ігор Шаповал, який наступив на міну МОН-50 біля Пісків у 2017-му, чи сержант Валерій Єгоров, що дві години тримав позицію під обстрілом АГС-17 у 2018-му. Кожна смерть супроводжувалася болем, але й зміцнювала тактику: бригада навчилася краще працювати з розвідкою, дронами та евакуацією поранених.
Ці ранні втрати навчили головне — війна не про паради, а про щоденну пильність і взаємовиручку. Бійці, які вижили, передавали досвід новим, перетворюючи біль на професійність.
Повномасштабне вторгнення 2022 року: Сєвєродонецьк, Херсонщина та перші великі втрати
З початком повномасштабної війни бригада опинилася в епіцентрі. Оборона Сєвєродонецька та Лисичанська, визволення Херсонщини — під Сухим Ставком і Давидовим Бродом загинули десятки воїнів. 30 серпня 2022-го полягли капітан Володимир Золотий та старший лейтенант Володимир Брацлавський. Артилерійські обстріли, штурми російських десантників — втрати були відчутними, але бригада виконала завдання, стримавши ворога і давши можливість для контрнаступу.
Саме в цей період з’явилися перші історії про героїзм попри все. Бійці прикривали поранених, утримували позиції під шквальним вогнем. Ці події сформували репутацію 57-ї як підрозділу, який не відступає без наказу.
Найважчі втрати: Луганщина 2022-го та бої за Бахмут
Один із найтрагічніших епізодів стався 16 червня 2022 року між Тошківкою і Золотим. Ворог створив котел, і понад сто військовослужбовців 57-ї бригади зникли безвісти. Міжнародний Комітет Червоного Хреста підтвердив полон лише дванадцяти. Рідні досі шукають своїх, збирають докази, пишуть листи. Багато з них воювали проти вагнерівців — елітних штурмовиків, які не щадили нікого.Mipl
Під Бахмутом і в Богданівці бригада втратила ще близько сотні бійців. Важкі позиційні бої, постійні атаки, відсутність ротації — це виснажувало. Але саме тут проявилася сила духу: спецбатальйон «Шквал» і розвідники «Мурчики» показували чудеса тактики, знищуючи ворожу техніку дронами.
Ці втрати стали найбільшим випробуванням для сімей і командирів. Однак вони не зламали бригаду — навпаки, перетворили її на ще більш згуртований колектив.
Оборона Вовчанська 2024–2026: два роки пекла та незламність
З 10 травня 2024 року 57-ма бригада тримає Вовчанськ на Харківщині. Місто перетворилося на руїни, бої йдуть у підвалах і по згарищах. За два роки — 730 днів — бригада знешкодила понад 18 тисяч окупантів, тисячі FPV-дронів і сотні одиниць техніки. Начальник штабу 34-го батальйону «Вовкодави» у 2025 році повідомив: тільки за рік боїв ворог втратив тут 14 тисяч убитими.
Спецбатальйон «Шквал» проводить успішні штурми, захоплює полонених і відновлює контроль над вулицями. Підрозділи «ARES» і «Falcon Squad» нищать бронетехніку, а дронові оператори працюють як годинниковий механізм. Втрати, звісно, є — війна не буває без них, — але бригада стабілізує фронт, не дає ворогу просунутися і завдає йому непоправної шкоди.
Командир роти Олег Крижанівський розповідав, як бійці ліквідовують інфільтровані групи піхоти і проводять ротацію навіть під вогнем. Це — війна на виснаження, де 57-ма виграє завдяки досвіду, мотивації та сучасній зброї, як-от «Богдана» на шасі MAZ.
Людський вимір втрат: історії полеглих і пошуки зниклих
Кожен загиблий — це батько, син, брат. Андрій Вороной 1974 року народження, Ярослав Ціцій 35 років, Максим Блащук — імена, які з’являються в хроніці втрат 2025-го. Рідні організовують групи в соцмережах, звертаються до МКЧХ, збирають ДНК. Доля понад ста зниклих безвісти з 2022-го досі невідома, але надія живе.
Бригада вшановує полеглих: меморіали, церемонії, книги. Герой України старший солдат Данило Лисенко з 17-го батальйону став символом мужності. Такі історії нагадують: втрати — це не кінець, а частина великої боротьби.
Таблиця ключових періодів втрат і досягнень бригади
| Період | Ключові бої | Характер втрат | Досягнення бригади |
|---|---|---|---|
| 2014–2015 (АТО) | Дебальцеве, Чорнухине, Зайцеве | Обстріли, танкові атаки (понад 10 іменованих) | Формування, отримання бойового прапора |
| 2022 (повномасштабне) | Сєвєродонецьк, Херсонщина, Бахмут | Котел під Тошківкою (понад 100 зниклих), сотні загиблих | Звільнення територій, нагорода «За мужність» |
| 2024–2026 (Вовчанськ) | Оборона Харківщини | Позиційні бої в руїнах, точкові втрати | 18+ тисяч знищених окупантів, стабілізація фронту |
Дані зібрано з відкритих джерел Вікіпедії та офіційних заяв бригади. Цифри приблизні, адже повна інформація про втрати закрита з міркувань безпеки.
Тактика, оснащення та вплив втрат на розвиток бригади
Після кожної трагедії 57-ма аналізувала помилки і вдосконалювалася. Сьогодні в арсеналі — БМП Rosomak, гаубиці «Богдана», FPV-дрони, системи РЕБ. Батальйони «Шквал», «Вовкодави» та «Мурчики» працюють як єдиний механізм: розвідка з дронів, точний удар, швидка евакуація. Втрати навчили цінувати кожну людину — ротації, психологічна підтримка, навчання новобранців стали пріоритетом.
Командування на чолі з підполковником Віталієм Поповичем (з листопада 2025-го) робить ставку на збереження особового складу. Це не слабкість, а розумна стратегія в війні, де ресурси обмежені.
Пам’ять і підтримка: як суспільство може допомогти
Рідні полеглих і зниклих створюють спільноти, проводять акції, збирають кошти на дрони. Бригада відкрита для волонтерів — від тепловізорів до автомобілів. Кожен, хто долучається, стає частиною історії 57-ї. Вшанування пам’яті — це не формальність, а обов’язок: меморіали, книги, розповіді дітей про батьків-героїв.
Втрати 57 бригади нагадують усім: війна триває, але дух українських воїнів сильніший за будь-яку агресію. Бригада продовжує битися, а ми — пам’ятати і підтримувати. Кожен день оборони Вовчанська — це крок до перемоги, оплачений кров’ю найкращих синів і дочок України.
About the Author
