Х-55 — це радянська стратегічна авіаційна крилата ракета повітряного базування, яка з 1980-х років залишається однією з найвідоміших зразків озброєння свого класу. За кодифікацією НАТО вона має позначення AS-15 Kent, а у внутрішній документації фігурувала як «виріб 120» та РКВ-500. Дозвукова швидкість, політ на гранично малих висотах з огинанням рельєфу та дальність у тисячі кілометрів зробили її ключовим елементом ядерної тріади СРСР.
Для України ця ракета — не абстрактна сторінка з довідника озброєнь. Її серійно виробляли в Харкові, у 1999 році сотні таких ракет передали Росії в рахунок газових боргів, а з 2022 року агресор застосовує Х-55 та її модифікації проти українських міст. Доля цієї зброї — гірка ілюстрація того, як рішення тридцятирічної давнини повертаються бумерангом.
Розберемо детально, як з’явилася Х-55, які в неї характеристики й модифікації, чому Україна віддала свій арсенал і яку роль ця ракета відіграє у повномасштабній війні.
Історія створення: відповідь на американський «Томагавк»
Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років у США активно розвивалася концепція малогабаритних крилатих ракет великої дальності, що згодом втілилася у славнозвісний Tomahawk та авіаційну AGM-86 ALCM. Радянське керівництво не могло залишити це без відповіді. Ідея створення компактної маловисотної ракети з ядерною бойовою частиною оформилася ще у 1971 році, а повноцінна розробка стартувала у середині 1970-х у дубнинському МКБ «Радуга» під керівництвом конструктора Ігоря Селезньова.
Завдання перед інженерами стояло суперечливе: поєднати велику дальність, малу радіолокаційну помітність і компактність, адже ракета мала розміщуватися на барабанній пусковій установці всередині фюзеляжу бомбардувальника. Рішення знайшли елегантне — складані крила, оперення та двигун, що висувається з корпусу вже після скидання з носія. Перший пуск серійної ракети відбувся 23 лютого 1981 року, а 31 грудня 1983 року комплекс із носієм Ту-95МС офіційно прийняли на озброєння.
Цікава деталь: серійне виробництво Х-55 розгорнули не в Росії, а на Харківському авіаційному промисловому об’єднанні ще з 1978 року — саме українські руки збирали перші партії цієї стратегічної зброї.
Пізніше випуск перенесли на заводи в Кірові та Смоленську, проте харківський слід у біографії ракети лишився назавжди. Носіями Х-55 стали турбогвинтовий Ту-95МС, здатний нести до 16 таких ракет у модифікації МС-16, та надзвуковий Ту-160, що бере на борт 12 ракет на двох барабанних установках.
Конструкція та принцип дії
Х-55 виконана за нормальною аеродинамічною схемою з прямим складаним крилом. Після відділення від літака розкриваються консолі крила й оперення, опускається пілон із малогабаритним двоконтурним турбореактивним двигуном Р95-300 — і ракета починає самостійний політ. Крейсерська швидкість дозвукова, близько 720–830 км/год, що на перший погляд здається слабкістю. Насправді ставка робилася на інше.
Головний козир ракети — профіль польоту. Х-55 йде до цілі на висоті лише кількох десятків метрів, притискаючись до землі та огинаючи пагорби, ліси й долини. Для радарів протиповітряної оборони така ціль ховається у відбиттях від рельєфу, а малі розміри й компактна геометрія додатково зменшують помітність. Система наведення поєднує інерціальну навігацію з кореляцією за рельєфом місцевості: у пам’ять ракети закладаються цифрові карти, з якими бортовий комп’ютер звіряє фактичний профіль поверхні під час польоту.
Базова версія створювалася виключно під ядерну бойову частину потужністю до 200 кілотонн — приблизно у десять разів потужнішу за бомбу, скинуту на Хіросіму. Саме тому в конвенційних конфліктах оригінальна Х-55 у бойовому спорядженні ніколи не застосовувалася: для ударів звичайними зарядами згодом створили окрему модифікацію.
Технічні характеристики Х-55
Наведені у відкритих джерелах параметри дещо різняться залежно від модифікації та видання, тому в таблиці зібрано консенсусні дані для базової версії та найпоширеніших варіантів.
| Параметр | Х-55 (базова) | Х-55СМ | Х-555 |
| Дальність польоту | до 2500 км | до 3500 км | близько 2000 км |
| Швидкість | 720–830 км/год | 720–830 км/год | до 920 км/год |
| Стартова маса | близько 1195 кг | до 1700 кг | близько 1280 кг |
| Бойова частина | ядерна, до 200 кт | ядерна, до 200 кт | конвенційна, близько 400 кг |
| Висота польоту | 40–110 м | 40–110 м | 40–110 м |
Джерела даних: Вікіпедія (стаття «Х-55»), Chas.News.
Х-55СМ вирізняється конформними паливними баками по боках фюзеляжу, які суттєво збільшили запас пального і, відповідно, дальність — саме тому її стартова маса помітно більша. Точність базової версії оцінюється у межах близько 100 метрів кругового ймовірного відхилення, чого цілком достатньо для ядерного заряду, але замало для звичайної бойової частини — і це стало поштовхом до подальшої модернізації.
Модифікації: від Х-55ОК до Х-101
За чотири десятиліття сімейство ракети помітно розрослося. Основні гілки виглядають так:
— Х-55ОК — варіант 1987 року з оптико-електронною кореляційною системою наведення, який серійно не вироблявся;
— Х-55СМ — модифікація збільшеної дальності з конформними баками, ухвалена того ж 1987 року;
— Х-555 — глибока переробка початку 2000-х із конвенційною бойовою частиною, супутниковою корекцією та покращеною точністю;
— Х-65 — тактичний експортний варіант з неядерним зарядом;
— Х-101/Х-102 — фактично нове покоління, створене на базі напрацювань Х-55 зі зниженою помітністю та більшою дальністю.
Цей перелік демонструє типову еволюцію стратегічної зброї: від суто ядерного інструмента стримування часів холодної війни до конвенційних ракет, які реально застосовуються у бойових діях. Х-555 вперше масово використали під час російської операції в Сирії у 2015 році, а лінія Х-101 сьогодні є основною крилатою ракетою повітряного базування РФ.
Українська сторінка: ракети в обмін на газ
Після розпаду СРСР Україна успадкувала значний арсенал — за оцінками, близько тисячі ракет Х-55 разом із флотом стратегічних бомбардувальників. Ядерні боєголовки вивезли до Росії на початку 1990-х у межах роззброєння за умовами Будапештського меморандуму, а самі ракети роками лежали на складах.
8 жовтня 1999 року прем’єр-міністри України та Росії Валерій Пустовойтенко й Володимир Путін підписали угоду, за якою Київ передав Москві вісім бомбардувальників Ту-160, три Ту-95МС і 575 ракет Х-55 та Х-55СМ у рахунок погашення газових боргів на суму 275 мільйонів доларів. Тоді це подавалося як прагматичне рішення: зброя без ядерних зарядів здавалася непотрібним металом, а борги тиснули на економіку.
Журналісти проєкту «Схеми» (Радіо Свобода) пізніше зіставили серійні номери з додатків до тієї угоди з номерами ракет, збитих над Україною після 2022 року, — і знайшли щонайменше десяток збігів. Передана за борги зброя буквально повернулася вбивати.
Окрема ганебна глава — контрабандний скандал початку 2000-х, коли в обхід експортного контролю з України нелегально вивезли партію Х-55: за даними розслідувань, по шість ракет потрапили до Китаю та Ірану. Цей епізод роками псував міжнародну репутацію держави і став хрестоматійним прикладом дірок у системі контролю за озброєннями пострадянського періоду.
Х-55 у війні проти України
З осені 2022 року російські стратегічні бомбардувальники регулярно запускають по Україні ракети сімейства Х-55. Оскільки базова версія несла лише ядерний заряд, окупанти застосовують її у специфічній ролі: зі знятою бойовою частиною або з її імітатором — як хибну ціль для перевантаження української протиповітряної оборони. Така ракета змушує ППО витрачати дорогі зенітні боєприпаси, «розчищаючи коридор» для Х-555 і Х-101 зі справжніми зарядами.
Безпечною її при цьому назвати не можна. Навіть порожня Х-55 масою понад тонну, що падає на швидкості сотень кілометрів за годину, несе руйнівну кінетичну енергію, а залишки токсичного авіаційного палива здатні спричинити пожежу та хімічне забруднення. Українські Повітряні сили навчилися ефективно збивати ці дозвукові цілі, проте кожна така ракета у небі — це ризик для цивільних і додаткове навантаження на систему оборони.
Показово, що ГУР МО України ще у грудні 2022 року фіксувало застосування Х-55 зі стертими серійними номерами — ворог намагався приховати походження боєприпасів, серед яких були й колись українські.
Історія Х-55 для України — це водночас урок і дороговказ. Урок про те, що роззброєння без надійних гарантій безпеки може коштувати надто дорого, а сьогоднішня «непотрібна» зброя завтра здатна прилетіти у власні міста. Дороговказ — бо інженерна школа, яка колись збирала ці ракети в Харкові, нікуди не зникла: український проєкт крилатої ракети «Коршун-2» спирався саме на технологічну спадщину Х-55, а сучасні розробки на кшталт «Нептуна» довели, що Україна вміє створювати власну далекобійну зброю. Стара радянська ракета залишиться в підручниках як символ епохи — і як нагадування, чому власна оборонна спроможність не обмінюється ні на які борги.
About the Author
