Ірина Фаріон, відома мовознавиця, політикиня та непримиренна захисниця української мови, мала в біографії епізод, який довгі роки залишався в тіні. Членство в КПРС у 1988–1989 роках стало справжньою бомбою, коли архівні документи Львівського університету виявили її ім’я серед кандидатів і членів партії. Ця історія розкриває не лише особисті вибори молодої філологині в епоху перебудови, а й глибші механізми радянської системи, де кар’єра часто вимагала компромісів.
Фаріон КПРС — це не просто скандал 2013 року, а складна глава життя жінки, яка згодом перетворилася на символ мовного опору. Документи Державного архіву Львівської області підтверджують: з березня 1987-го вона була кандидатом у члени, а з квітня 1988-го по 1989 рік — повноправним членом Комуністичної партії Радянського Союзу. Сама Ірина Дмитрівна спочатку заперечувала факт, а потім пояснювала його прагненням наукового росту та бажанням «руйнувати систему зсередини».
Сьогодні, коли ми дивимося на її шлях від радянської лаборантки до народної депутатки та професорки, ця історія набуває нового звучання. Вона ілюструє, як люди в СРСР маневрували між ідеологією та особистими переконаннями, а також показує, наскільки радикально могла змінитися людина в незалежній Україні.
Ранні роки в радянській реальності: від школи до університету
Ірина Дмитрівна Фаріон народилася 29 квітня 1964 року у Львові в родині простих службовців. Батько працював сантехніком на заводі, мати — бібліотекарем. З 1971 по 1981 рік вона навчалася в середній школі №75 імені Лесі Українки, а після випуску рік пропрацювала бібліотекарем у обласній бібліотеці для юнацтва. У 1982 році вступила на філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, де вивчала українську філологію і закінчила з відзнакою.
Саме в університетські роки почалося її активне залучення до комсомольського життя. З вересня 1978 року Фаріон стала членкинею ВЛКСМ, чотири роки була в бюро групи, а в 1980-х навіть очолювала гурток загального мовознавства та марксистсько-ленінської естетики. Як член факультетського клубу інтернаціональної дружби, вона проводила бесіди з іноземними студентами. У характеристиці-рекомендації від 10 березня 1987 року, яка стала підставою для вступу до КПРС, прямо зазначено: бесіди проводилися «з метою кращого вивчення ними російської мови».
Цей документ, оприлюднений пізніше, став ключовим у розкритті її радянського минулого. У ті часи така активність була типовим способом просування для амбітної молоді. Львів, хоч і вважався оплотом українського духу, все одно жив за правилами радянської машини, де комсомол і партія відкривали двері до наукової кар’єри.
Документи, що змінили все: скандал 2013 року
У листопаді 2013 року журналісти порталу Zaxid.net опублікували архівні матеріали з Державного архіву Львівської області. Протоколи парткому Львівського університету імені Івана Франка, комсомольські справи та характеристика-рекомендація не залишали сумнівів: Ірину Фаріон 15 квітня 1988 року одноголосно прийняли в члени КПРС. Картка кандидата мала номер 08932425.
Ці папери стали справжнім викликом для політикині, яка на той момент уже була відомою як радикальна націоналістка і членкиня ВО «Свобода». Спочатку Фаріон категорично заперечувала: «Орлиці не сповідаються перед гієнами», — сказала вона журналістам. Однак докази були надто вагомими. Згодом вона визнала факт і дала розгорнуте пояснення в ефірі радіо «Львівська хвиля».
За її словами, вступ стався винятково через кар’єрні міркування. «У 1988 році винятково з мотивів наукового кар’єрного зростання я вступила в це лайно, а в 1989 році, відразу за рік, я з цього лайна вийшла», — заявила вона. Конфлікти на кафедрі, організація товариства української мови та газети, присвяченої Василю Стусу, нібито стали причиною швидкого виходу. Вона навіть згадувала слова професора Теофіля Комарінця, який переконував її «підривати їх зсередини».
Від «лайна» до «Свободи»: шлях трансформації
Після виходу з КПРС Фаріон не зупинилася. У 1986–1991 роках вона працювала лаборанткою на кафедрі загального мовознавства, а з 1990-го викладала українську мову як іноземну. У 1996 році захистила кандидатську дисертацію, а в 2015-му — докторську про статус староукраїнської мови. Паралельно вона очолювала мовну комісію «Просвіти» в Львівській політехніці та започаткувала численні проєкти на підтримку української мови.
У 2005 році Ірина Дмитрівна вступила до ВО «Свобода», а в 2012-му стала народною депутаткою. У парламенті вона очолювала підкомітет з вищої освіти і активно боролася проти законів, які, на її думку, послаблювали статус української мови. Її позиція завжди була жорсткою: українська має бути єдиною державною, без компромісів.
Ця трансформація вражає. Жінка, яка колись допомагала іноземцям вивчати російську в клубі інтернаціональної дружби, згодом стала одним з найгучніших голосів проти русифікації. Її діяльність у незалежній Україні — це ніби компенсація за радянські компроміси.
Іронія мовної боротьби: минуле проти сучасних переконань
Найяскравіша іронія полягає в контрасті між радянським епізодом і пізнішою діяльністю. У характеристиці для КПРС підкреслювалося сприяння вивченню російської. А через десятиліття Фаріон жорстко критикувала російськомовних українців, зокрема військових. У 2023 році її заява в ефірі про російськомовних бійців «Азова» спричинила масштабний скандал, звільнення з Львівської політехніки та навіть кримінальне провадження.
Однак суд у 2024 році поновив її на посаді і зобов’язав виплатити компенсацію. Ця історія показала, наскільки болючою залишається тема мови навіть під час війни. Фаріон ніколи не відступала: вона купувала дрони для ЗСУ, організовувала конкурси та плакати «Мова — твого життя основа».
Для багатьох її прихильників радянське минуле — це не зрада, а типовий вибір інтелігенції тієї епохи. Для критиків — доказ непослідовності. Але факт залишається: вона вийшла з партії ще до розпаду СРСР і присвятила життя українській ідентичності.
Хронологія ключових подій у житті Ірини Фаріон
Щоб краще зрозуміти контекст, ось структурована таблиця основних етапів:
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1978 | Вступ до ВЛКСМ | Початок комсомольської активності |
| 1987 | Кандидат у члени КПРС | Характеристика з рекомендацією |
| 1988–1989 | Член КПРС | Вихід після конфліктів |
| 2005 | Вступ до ВО «Свобода» | Початок політичної кар’єри |
| 2012–2014 | Народна депутатка | Боротьба за українську мову в парламенті |
| 2013 | Публікація документів про КПРС | Скандал і визнання |
| 2024 | Загибель 19 липня | Вбивство у Львові |
Джерела даних: Державний архів Львівської області та матеріали ЗМІ 2013–2024 років.
Скандали, спадщина та трагічна загибель
Життя Фаріон завжди було насиченим суперечками. Її різкі висловлювання про мову в армії, критику законопроектів та публічні конфлікти робили її полярною фігурою. У 2023 році звільнення з Львівської політехніки через скандал із російськомовними військовими стало черговим випробуванням. Суд поновив її на посаді буквально за місяці до трагедії.
19 липня 2024 року у Львові на вулиці Томаша Масарика невідомий вистрілив їй у голову. Ірина Фаріон померла в лікарні. Підозрюваного В’ячеслава Зінченка затримали, судовий процес триває й у 2026 році. Ця смерть шокувала суспільство і змусила по-новому поглянути на її біографію, включно з радянським минулим.
Сьогодні Фаріон пам’ятають як непримиренну «орлицю» української мови. Її книжки, плакати, конкурси та політична діяльність залишили слід. Членство в КПРС для багатьох стало не плямою, а уроком: навіть у системі можна знайти шлях до опору.
Ця історія нагадує, що життя людини — не прямий шлях, а ланцюг виборів, компромісів і трансформацій. Фаріон КПРС залишається символом того, як минуле може переслідувати, але не визначає остаточно майбутнє. У часи, коли Україна продовжує боротьбу за ідентичність, її досвід — це живий приклад сили переконань, які перемагають навіть радянські «лайна».
About the Author
