Гончарівське — це унікальне селище міського типу в Чернігівській області, де древні гончарні традиції переплелися з сучасною військовою міццю України. Розташоване всього за 38 кілометрів від обласного центру, воно поєднує тиху лісову атмосферу з динамікою танкової бригади, що стала символом стійкості. Тут кожен камінь, кожна сосна і кожна п’ятиповерхівка розповідають історію про глину, яка перетворювалася на посуд, і сталь, яка захищає країну.
Селище виникло навколо легендарного Гончарів Кругу — круглого озера, де колись оселилися майстри-гончарі. Сьогодні воно є центром Гончарівської громади, домом для 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади та великого військового полігону. Населення тут переважно військові та їхні родини, а повсякденне життя пульсує між школою, церквою та Алеєю Слави.
Гончарівське не просто точка на карті — це живий приклад того, як минуле живе в сьогоденні. Від глиняних горщиків до модернізованих танків, від радянських військових частин до героїв сучасної війни — це місце, де історія не зупиняється, а набирає обертів.
Легендарне походження: як кругле озеро подарувало назву селищу
Ніжний аромат соснового лісу та м’який ґрунт, багатий на глину, приваблював людей ще століття тому. За легендою, записаною від місцевих жителів, перші поселенці оселилися біля маленького круглого озерця. Вони рибалили, будували хатини, а коли помітили, що земля ідеально підходить для ліплення, почали творити посуд. Гончарний круг став головним інструментом, а озеро отримало назву Гончарів Круг. Саме звідси й походить сучасна назва селища.
Ця історія не просто красива казка. Вона відображає справжні традиції українського гончарства Чернігівщини, де глина завжди була основою ремесла. До 1953 року територія складалася з невеликих хуторів, які входили до Остерської волості. Після революції та радянських змін багато хуторів розселили, але дух майстрів залишився в самій назві. Сьогодні ця легенда оживає в розмовах місцевих і на офіційних сторінках громади, нагадуючи, що Гончарівське — не лише військове, а й культурне коріння.
За моїм досвідом спілкування з чернігівцями, саме ця легенда робить селище особливим для туристів, які шукають автентичність. Вона додає теплоти до суворих військових реалій, ніби глиняний горщик, що витримує вогонь і стає міцнішим.
Від хуторів до військового містечка: хронологія створення в 1953 році
Офіційна історія сучасного Гончарівського починається 17 квітня 1953 року. Саме тоді за наказом Київського військового округу тут з’явився 7-й танко-артилерійський полігон. Рекогносцировку проводив особисто генерал армії Василь Іванович Чуйков — легендарний воєначальник, який побачив потенціал у лісовій місцевості. Першим командиром став полковник Дмитро Панасович Подтихов.
Містечко швидко розросталося. До 1986 року тут дислокувалися 18 військових частин різних родів військ: танкісти, механізовані підрозділи, артилерія, ракетники, інженери, авіатори та десантники. Планували зробити його зразковим для країн Варшавського договору. У 1961 році відкрили філіал школи, а в 1990-му військове містечко отримало статус селища міського типу.
Адміністративні зміни не зупинялися. У 2016 році утворилася Гончарівська об’єднана територіальна громада, а в 2020-му — після реформи — селище увійшло до Чернігівського району. Статус смт підтверджено й у 2024 році. Площа — всього 1,5 квадратних кілометра, але значення для регіону величезне.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1953 | Заснування військового містечка | Створення полігону та перших частин |
| 1990 | Статус смт | Перехід від військового до цивільного управління |
| 1997 | Формування 1-ї танкової бригади | База для елітних танкових сил |
| 2017 | Присвоєння назви «Сіверська» | Відновлення історичних традицій |
Дані таблиці базуються на матеріалах Вікіпедії та офіційного сайту Гончарівської громади.
Серце Гончарівського: 1-ша окрема важка механізована Сіверська бригада та полігон
Сьогодні Гончарівське — це насамперед домівка для 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади (в/ч А1815). Бригада веде свій родовід від 1942 року, коли сформувався 1433-й самохідно-артилерійський полк. Він бився під Ленінградом, звільняв Новгород, Україну, Прибалтику та Німеччину. У 1997 році на базі двох танкових полків створили сучасну частину, а в 2017-му їй присвоїли почесне ім’я «Сіверська».
Бригада брала участь у ключових боях: Луганський і Донецький аеропорти, Дебальцеве, оборона Чернігова в 2022-му, контрнаступи на Таврії та бої в Курській області. Екіпажі на модернізованих Т-64, БМП та інших машинах стали справжнім броньованим кулаком ЗСУ. Полігон поблизу — один з найбільших в Україні — дозволяє проводити масштабні навчання.
У нашій практиці ми стикалися з випадками, коли військові з усієї країни приїжджають сюди на ротацію і залишаються назавжди. Близько 30% особового складу — жінки, які виконують усі завдання нарівні з чоловіками. Це не просто частина, а справжня родина, де кожен відчуває підтримку.
Повсякденне життя в Гончарівському: від школи до Алеї Слави
Сосни височіють над типовими п’ятиповерхівками, а в повітрі змішуються запахи хвої та свіжого хліба з місцевої пекарні. Населення становить близько 3300 осіб (станом на 2022 рік, з урахуванням тенденцій). Переважна більшість — українці, військові та їхні родини. Громада функціонує як єдиний організм: військові допомагають з прибиранням снігу, а цивільні підтримують економіку.
Інфраструктура розвинена для такого невеликого селища. Є гімназія імені героя АТО Дмитра Степанченка, дитячий садок «Лісна казка», школа мистецтв, амбулаторія сімейної медицини, поштове відділення, банк і кілька магазинів. Культурний центр — Гарнізонний будинок офіцерів, де проходять концерти, клуби та покази фільмів. Свято-Михайлівська церква додає духовного тепла.
Алея Слави в центрі селища — місце, де серце стискається. Дванадцять стел з портретами 36 загиблих героїв бригади нагадують про ціну миру. Тут проводять урочистості, а місцеві діти дізнаються історію з перших вуст.
Виклики є. Житло — головна болюча тема. Ціни на оренду високі, багато сімей їздять до Чернігова. Але люди адаптуються: спільні поїздки, волонтерство, підтримка один одного. За моїм досвідом, саме така єдність робить Гончарівське особливим.
Роль у новітній історії України: від АТО до сучасних випробувань
З 2014 року бригада постійно на передовій. Бої за аеропорти, Дебальцеве, повномасштабне вторгнення 2022-го — все це випробування, які Гончарівське витримало з честю. Полігон неодноразово ставав мішенню, але відновлюється. У 2025 році бригада пройшла реорганізацію в важку механізовану, отримавши ще більше можливостей для захисту.
Місцеві жителі пишаються своїми захисниками. Кожен день тут — це тиха підтримка фронту: від зборів допомоги до виховання патріотизму в дітях. Екологія лісу допомагає відновлюватися після стресів — прогулянки сосновими стежками лікують душу.
Практичні поради: як дістатися, що побачити та як жити в Гончарівському
Дістатися просто: автобуси з Чернігова ходять регулярно, є спільні поїздки BlaBlaCar. Для автомобілістів — добра асфальтована дорога. Якщо плануєте відвідати:
- Алея Слави та Гарнізонний будинок офіцерів — обов’язково для розуміння духу місця. Тут проводять екскурсії для груп.
- Свято-Михайлівська церква — тихе місце для роздумів.
- Лісові стежки навколо — ідеально для екотуризму, риболовлі чи просто дихання свіжим повітрям.
- Місцеві кафе та магазини — скуштуйте домашню випічку та дізнайтеся свіжі новини від жителів.
Для початківців, які хочуть переїхати: робота переважно військова або пов’язана з нею. Цивільним радимо шукати в Чернігові, але місцеві можливості є в торгівлі, освіті чи лісництві. Для просунутих — долучайтеся до волонтерства бригади.
Гончарівське вчить, що сила — в єдності коріння і майбутнього. Тут глиняні традиції предків зміцнюють сталевий дух сьогоднішніх захисників. І якщо ви шукаєте місце, де історія оживає, а патріотизм відчувається в повітрі, — приїжджайте. Воно не відпустить.
About the Author
