Хирів військова частина — це не просто адреса на мапі Львівщини, а справжня колиска десантної слави України. Саме тут у 1979 році сформувалася 39-та окрема десантно-штурмова бригада, яка згодом еволюціонувала в 224-й навчальний центр ПДВ, а після присяги на вірність Україні в 1992 році стала основою для 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. Сьогодні 80 ОДШБр з позивним «Ніхто крім нас!» воює на найгарячіших напрямках, але її корені міцно вкорінені в старовинних мурах Хирова.
Розташована на території історичної єзуїтської колегії, військова частина пережила радянські інтервенції в Афганістані та Чорнобиль, перехідний хаос 90-х і передислокацію до Львова в 2003 році. Сьогодні колишня база перетворилася на спортивно-оздоровчий комплекс Layar Palace, але дух десантників досі витає над прикарпатським містечком, нагадуючи про бойовий шлях, який поєднує історичну архітектуру з сучасними перемогами ЗСУ.
Для початківців ця історія — вікно в реалії військової служби від СРСР до сьогодення, а для просунутих читачів — глибокий аналіз, як один гарнізон став символом стійкості, де кожна перебудова й кожна присяга формували елітні підрозділи, що першими йдуть у бій.
Заснування в Хирові: як радянський полк перетворився на десантно-штурмову бригаду
У листопаді 1979 року, за директивою Генерального штабу СРСР, у тихому прикарпатському Хирові на базі 80-го парашутно-десантного полку народилася 39-та окрема десантно-штурмова бригада. Полк, що раніше дислокувався в Литві та Баку, переїхав сюди разом із досвідченими кадрами. Командир полковник Рзаєв, заступник майор Грачов і начальник штабу капітан Самарцев швидко організували формування.
Місце обрали не випадково: територія колишньої колегії єзуїтів із її міцними стінами, казармами й плацами ідеально пасувала для тренувань. Десантники швидко освоїли простір — від стрибків із парашутами на навколишніх полях до тактичних вправ у лісах Старосамбірського району. Бригада відразу отримала репутацію елітної: високий рівень фізичної підготовки, строгий розпорядок і той особливий десантний дух, коли «ніхто крім нас» стає не просто гаслом, а способом життя.
Вже у січні 1980 року один із батальйонів бригади в кількості 418 бійців вирушив виконувати «інтернаціональний обов’язок» до Афганістану. Це був перший бойовий хрещення для хировських десантників — сувора перевірка на витривалість у горах і пустелях.
Радянський період: бойові випробування та повсякденне життя гарнізону
Хирівська військова частина жила насиченим ритмом. Ранкові підйоми під звуки горна, марш-кидки по пагорбах, стрибки з літака Ан-2 і навчання рукопашному бою — все це супроводжувалося суворими вимогами. Солдати, прапорщики й офіцери жили в казармах, переобладнаних із монастирських келій, а каплиця Святого Йосипа часом слугувала їдальнею чи клубом.
У 1986 році офіцери та прапорщики бригади брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — ризикували здоров’ям, розчищаючи «червону зону». А в січні-квітні 1990-го підрозділи знову опинилися в гарячій точці — Горному Карабаху, де брали участь у бойових діях під час конфлікту.
Життя в Хирові не обмежувалося службою. Місцеві жителі пам’ятають, як десантники допомагали з ремонтом доріг, організовували спортивні змагання для школярів і навіть влаштовували концерти. Але й напруга відчувалася: наприкінці 80-х, під час національного пробудження, у казармах розмістили підрозділи ЗМОПу, що призвело до конфліктів і масових мітингів протесту в Хирові.
1992 рік: присяга Україні та збереження частини від розформування
Після проголошення незалежності України в Хирові розгорнулися драматичні події. У 1991 році двоє генералів Генштабу СРСР приїхали з вимогою здати прапор і печатку — планували вивезти частину до Росії. Заступник начальника центру підполковник Михайло Коваль разом із етнічними українцями відмовився виконати наказ. Він доповідав президенту: «Пане Президенте, якщо почнеться стрілянина в Хирові — щоб для вас це не було новиною».
3 травня 1992 року особовий склад 224-го навчального центру ПДВ склав присягу на вірність народу України. Частина, яка не присягнула, виїхала до РФ, де намагалися створити «двійник» у Марксі Саратовської області, але той полк розформували 1998 року. Хирів залишився українським — з новим командиром Михайлом Ковалем, який згодом став генерал-полковником і двічі рятував частини від російських планів.
Цей момент став поворотним: з радянського навчального центру виросла українська десантна сила, готова захищати нову державу.
Після присяги частина кілька разів змінювала назву й структуру. У 1995 році її перетворили на 6-ту окрему аеромобільну бригаду з трьома батальйонами. 1999 року — на 80-й окремий аеромобільний полк. А в квітні 2003 року бригада передислокувалася до Львова на фонди розформованого механізованого полку, де остаточно оформилася як 80-та окрема аеромобільна бригада.
У 2013 році отримала статус бригади, а 2016-го — десантно-штурмової з танковим підрозділом. Сьогодні штаб у Львові, але коріння назавжди в Хирові. День частини — 19 грудня, дата формування 1979 року.
| Рік | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 1979 | Формування 39-ї ОДШБр | На базі 80-го пдп у Хирові |
| 1990 | Переформування | На 224-й навчальний центр ПДВ |
| 1992 | Присяга Україні | 3 травня, збереження від вивезення до РФ |
| 1995 | 6-та аеромобільна бригада | Формування батальйонів |
| 2003 | Передислокація до Львова | Стала 80-ю аеромобільною |
| 2016 | Десантно-штурмова | Доданий танковий підрозділ |
Дані хронології базуються на офіційних військових архівах і спогадах ветеранів. Кожна зміна робила частину сучаснішою й боєздатнішою.
Бойовий шлях 80-ї Галицької бригади: від АТО до Курщини
З 2014 року бригада першими вступила в бій під Слов’янськом — 13 квітня 2014-го біля Семенівки. Далі були важкі бої під Металістів (17 червня, 9 загиблих), за Новосвітлівку та Хрящувате, засідка під Веселою Горою (23 втрати). Оборона Луганського аеропорту, відхід 31 серпня з 10 загиблими, бої за Донецький аеропорт.
У 2022-му — Гостомельський аеропорт, битва за Ірпінь, бої під Вознесенськом, контрнаступ під Балаклією. 2022–2023 роки — стримування під Бахмутом, звільнення Кліщіївки у вересні 2023 разом із іншими підрозділами. Серпень 2024-го — наступ у Курській області: захоплено понад 50 російських військових, знищено прикордонний пункт.
У травні 2025 року бригада увійшла в топ-5 проєкту «Дронопад» за збиттям БпЛА. Герої отримали «Золоту Зірку» — Ігор Зінич (2015), Володимир Балюк (2022), Володимир Тодор (2025). Бригада має Почесне найменування «Галицька», стрічку «За мужність та відвагу» та понад 300 державних нагород.
- Перші в бій: 80-та завжди йде на найскладніші ділянки, де потрібна швидкість і точність десанту.
- Дронова війна: у 2025-му лідерство в збитті ворожих БпЛА показало адаптацію до сучасних реалій.
- Братерство: ветерани з Хирова досі підтримують зв’язок із молодими бійцями, передаючи досвід.
Кожен бій — це не лише тактика, а й пам’ять про хировські корені, де колись тренувалися перші покоління.
Єзуїтська колегія: історична пам’ятка в серці військової частини
Комплекс колегії єзуїтів у Хирові — це не просто стіни. Побудований у 1883–1905 роках у неоренесансному стилі, він включав колегію, каплицю Святого Йосипа й величні корпуси. Радянська влада розмістила тут гарнізон, додавши казарми й плац, але зберегла архітектурну красу. Десантники охороняли пам’ятку, хоча каплицю використовували практично.
Після 2003 року територію передали під цивільні потреби. Сьогодні частина комплексів — у складі Layar Palace з басейном, сауною й готелем. 2018 року пожежа сильно пошкодила дахи й історичні будівлі, але реставрація триває. Для туристів це унікальна можливість побачити, де жили десантники, і відчути сплетіння військової історії з культурною спадщиною Прикарпаття.
Сучасний Хирів після військової частини: спадщина та туризм
Закриття частини в 2003 році змінило життя містечка. Замість солдатських строїв — туристи в Layar Palace, які катаються на лижах узимку чи гуляють лісами влітку. Місцеві жителі пишаються, що саме їхній Хирів дав початок легендарній бригаді. На центральній площі стоїть пам’ятник Богдану Хмельницькому, перенесений 1993 року з Добромиля, — символ зв’язку минулого й сьогодення.
Для тих, хто цікавиться військовою історією, Хирів пропонує прогулянки колишньою територією, розмови з ветеранами й відвідування музеїв Львова, де зберігають реліквії 80-ї бригади. Частина досі живе в спогадах: хтось згадує стрибки з парашутами над полями, хтось — дружбу, народжену в казармах.
Хирів військова частина продовжує жити в серцях тисяч десантників, у бойових прапорах 80-ї бригади й у тихих вуличках містечка, де колись лунав марш десантників. Це історія не про будівлі, а про людей, які перетворили звичайний гарнізон на символ незламності. І поки бригада воює, Хирів залишається її вічним домом.
About the Author
