Колківська республіка постала навесні 1943 року як унікальне явище в історії національно-визвольної боротьби українців. На визволеній загонами УПА території Волині, площею близько 2500 квадратних кілометрів, повстанці не просто тримали оборону — вони побудували справжню мікродержаву з власною адміністрацією, господарством, освітою та медициною. Центром став невеличкий волинський Колки, де замість нацистського ярма запанувала українська влада, а люди відчули смак свободи, якої так довго прагнули.
Це був не просто військовий плацдарм, а живий доказ, що українці здатні організовувати державне життя навіть у пеклі тотальної війни. Республіка проіснувала до початку листопада 1943-го, ставши одним із найбільших «упівських» утворень поряд із Космацькою та Закерзонською. Тут скасували колгоспи, роздали землю селянам, відновили млини й електростанції, відкрили школи та шпиталі. Кожен день тут дихав надією на незалежну Україну.
Сьогодні Колківська республіка нагадує нам про незламність духу: від перших загонів УПА-Північ під проводом Клима Савура до сучасного музею в Колках, де зберігають спогади очевидців. Вона лишилася символом тяглості української державності — від часів УНР до сьогодення.
Як народилася повстанська республіка на Волині
Наприкінці квітня — на початку травня 1943 року загони Української повстанської армії, зокрема курінь Степана Коваля на псевдо «Рубашенко», вигнали німецький гарнізон із Колок. Точну дату — 15 травня — історикиня Леся Бондарук встановила за архівними документами радянських спецслужб та спогадами місцевих. Оперативна група УПА-Північ під загальним керівництвом Дмитра Клячківського, відомого як Клим Савур, швидко розширила контроль на сусідні села Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів Волинської області та частину Рівненщини.
Межі республіки були рухливими, залежали від бойових дій, але охоплювали до сорока населених пунктів. Німці втратили контроль над цією територією, а радянські партизани не наважувалися заходити глибоко. Повстанці не проголошували республіку офіційно — це було практичне втілення ідеї самостійної України, яку ОУН виношувала роками. 15 серпня Головна команда УПА проголосила себе єдиною владою на визволених землях, скасувавши окупаційні порядки.
Саме тут, у лісах і селах Полісся, повстанці показали, що боротьба — це не лише зброя. Вони створювали структури, які мали працювати десятиліттями, якби доля дала шанс.
Адміністрація та щоденне життя під українським прапором
У Колках запрацювала цивільно-військова управа з комендантом міста, поліцією та Службою безпеки на чолі з Юрієм Шевченком («Моряк»). Господарчі справи вів Павло Сірик, суспільно-політичну референтуру — Степан Драницький («Матвій»). Кожен район і село перетворилися на військовий табір: дорослі чоловіки проходили обов’язковий вишкіл, молодь охороняла врожай, а жінки опановували медичні навички.
Спогади очевидців малюють картину, від якої перехоплює подих. «Ми забули, що надворі війна, — згадував упівець Володимир Доманський. — У Колках з’явилися перукарні, магазини, їдальні. Ніхто не думав про гроші, кожен працював задля української справи». Люди відчували себе господарями на своїй землі. Замість страху — натхнення. Замість окупаційних обмежень — можливість жити по-українськи.
Революційний суд розбирав спори, самооборона захищала від грабіжників. Республіка не була ідеальною, але в ній панував порядок, якого не знали під нацистами чи більшовиками. Це було життя, просякнуте вірою в перемогу.
Економіка та господарство: від землі до майстерень
Повстанська влада скасувала колгоспи й розподілила землю між селянами — стільки, скільки родина могла обробити. Відновили роботу млинів, молочарень, пунктів переробки м’яса. В Колках запрацювала електростанція, яка давала світло в лікарні та школи. Майстерні шили одяг, варили мило, виробляли папір і навіть спирт для потреб армії.
У селі Копилля обладнали сім бункерів зі стратегічними запасами: сотні центнерів жита, борошна, сухарів, операційні столи, ліжка та медикаменти. Господарські референтури ОУН налагодили постачання для повстанських загонів, які діяли в лісах на десятки кілометрів навколо.
Економіка працювала не на прибуток, а на виживання та боротьбу. Бофони — повстанські грошові знаки — слугували внутрішньою валютою. Селяни здавали врожай, отримували необхідне в обмін. Це була система, де спільна мета перемагала особисту вигоду.
| Сфера | Що відновили | Конкретні приклади |
|---|---|---|
| Сільське господарство | Приватну власність на землю | Розподіл наділів, охорона врожаю молоддю |
| Промисловість | Переробні підприємства | Млин, молочарня, пункт переробки м’яса, майстерні |
| Інфраструктура | Енергетику та складські потужності | Електростанція в Колках, 7 бункерів у Копиллі |
Дані про господарську діяльність республіки збереглися в архівних документах УПА та радянських звітах, які сьогодні доступні історикам.
Освіта, медицина та культурне життя республіки
З 15 вересня 1943 року в селах запрацювали початкові школи українською мовою. Шкільним інспектором стала Галина Рейкіна, яка підпорядковувалася політичній референтурі. Діти вивчали українознавство, історію, а повстанські підручники друкували в таємних осередках, зокрема в Старосіллі.
Медицина діяла під егідою Українського Червоного Хреста. Василина Демчинська («Циганка») координувала мережу шпиталів, аптек і курсів для медсестер. У Куликовичах і Ситниці працювали лікарні, де лікували поранених і цивільних. Курси медичної допомоги проходили жінки й дівчата — навички рятували життя щодня.
Культурне життя вирувало. У клубах Колок збиралися на мітинги, концерти, лекції. Політично-видавничий центр у Старосіллі готував відозви, статті, вишкільні матеріали, які розходилися далеко за межі Волині. Тут працювали кореспонденти з різних куточків України, навіть із Зеленого Клину. Республіка жила не лише зброєю, а й словом, піснею, ідеєю.
Саме в цих школах і клубах народжувалася нова генерація українців, яка знала, за що воює.
Військова міць: як захищали свободу
Штаб групи УПА «Турів» розміщувався в Колках. Командувачами були Микола Ковтунюк («Олег»), згодом Юрій Стельмащук («Рудий»). Тут побував головнокомандувач УПА Роман Шухевич, проводив нараду з Климом Савуром. Школи артилеристів, мінерів, кінної розвідки готували бійців. Кожен надрайон став військовим табором.
Повстанці відбивали атаки німців, польських самооборон і радянських партизанів. Самооборона сіл працювала чітко. Республіка трималася не завдяки щастю, а завдяки дисципліні, розвідці та народній підтримці.
Трагедія листопада 1943-го: як загинула республіка
На початку листопада німці кинули на Колки регулярні фронтові частини — танки, артилерію, авіацію. 1 листопада почалися перші нальоти, а 4 листопада п’ять літаків розбомбили містечко. Колки згоріли майже дощенту. Сотні цивільних і повстанців загинули. УПА відступила в ліси, але дух опору лише зміцнів.
Німці мстилися за «непонятний статус» Колок. Радянські документи пізніше називали це «тимчасовим господарюванням націоналістів». А для місцевих це була втрата мрії, яка все одно жила в серцях.
Спадщина Колківської республіки в сучасній Україні
Сьогодні в Колках працює Музей історії Колківської республіки УПА, відкритий у 2023 році. Там зберігають документи, вишиванки репресованих, бофони, рукописні спогади. Стела пам’яті та хрест Братства вояків ОУН і УПА нагадують про героїв. Місцеві історики, як Леся Бондарук, відновлюють правду, яку десятиліттями приховувала радянська влада.
Колківська республіка лишається уроком: навіть у найтемніші часи українці вміють будувати, а не лише руйнувати. Вона надихає сьогоднішніх захисників — бо свобода завжди вимагає праці, віри й крові. І поки пам’ять жива, республіка продовжує жити в кожному, хто вірить в Україну.
About the Author
