ОУН-Б постала як радикальна сила українського визвольного руху, що виникла з розколу єдиної Організації Українських Націоналістів у 1940 році під проводом Степана Бандери. Ця фракція, відома також як ОУН(р) чи бандерівці, поставила собі за мету створення Соборної Самостійної Української Держави через революційні дії, а не компроміси. Її члени пройшли пекло німецьких та радянських тюрем, створили Українську Повстанську Армію та вели боротьбу на два фронти, залишаючи слід у тисячолітній історії нації.
Від Акту проголошення державності 30 червня 1941 року у Львові до партизанських рейдів УПА в 1940-х і підпільної діяльності в еміграції — ОУН-Б стала символом непохитної волі до свободи. Ідеологія еволюціонувала від інтегрального націоналізму до визнання прав людини та демократичних принципів уже в 1943 році, відображаючи прагнення адаптуватися до реалій війни. Сьогодні ця організація продовжує жити в сучасній Україні та діаспорі, надихаючи нові покоління на захист національних інтересів.
Її спадщина — це не лише дати й битви, а й глибокий вплив на українську ідентичність: символи, пісні, пам’ять про героїв, які віддали життя за ідею. ОУН-Б показала, як невелика група відданих людей може стати каталізатором змін у найтемніші часи тоталітарних режимів.
Історичні передумови та розкол ОУН
Організація Українських Націоналістів народилася 3 лютого 1929 року у Відні як об’єднання Української Військової Організації та студентських груп. Вона виросла з болю роздертої між Польщею, СРСР, Румунією та Угорщиною України. Підпільна мережа швидко набрала сили на Галичині та Волині, де молоді радикали вдавалися до саботажу, експропріацій і навіть політичних акцій проти окупантів.
Після вбивства засновника Євгена Коновальця у 1938 році постало питання лідерства. Андрій Мельник, обраний на Римському з’їзді 1939-го, уособлював більш поміркований, емігрантський підхід. Молодь на західноукраїнських землях кипіла: вони вимагали рішучих дій, а не дипломатії. Напруга вибухнула 10 лютого 1940 року в Кракові, коли 26 провідників проголосили Степана Бандеру головою Революційного Проводу ОУН. Так народилася ОУН-Б — фракція, що відкинула «лібералізм» старшого покоління.
Остаточний розкол оформився на II Великому Зборі в Кракові в квітні 1941-го. Бандерівці оголосили себе єдино вірною ОУН, обрали Бандеру провідником, а Мельника та його прихильників — шкідниками. Більшість крайових членів підтримала радикалів. Це не був просто конфлікт амбіцій: за ним стояло прагнення негайної революції проти усіх окупантів. Сутички між фракціями забрали сотні життів, але ОУН-Б швидко стала домінуючою силою на Західній Україні.
Ідеологія бандерівців: від вождизму до демократичних принципів
На початку ОУН-Б спиралася на інтегральний націоналізм Дмитра Донцова — ідею нації як органічного цілого, де індивідуум підпорядковується колективній волі. Декалог українського націоналіста і 44 правила поведінки формували залізну дисципліну. Провідницька система, натхненна принципом вождизму, видавалася оптимальною для підпілля в умовах війни. Антибільшовицька риторика, іноді з елементами антисемітизму 1930-х, відображала сприйняття комунізму як московського імперіалізму.
Та вже в 1942–1943 роках ідеологія зазнала глибокої трансформації. На III Надзвичайному Великому Зборі в серпні 1943-го ОУН-Б засудила як фашизм, так і комунізм. Програма проголосила свободу слова, віросповідання, преси, рівність усіх громадян незалежно від національності чи релігії. Замість націократії — «новий лад» з правами людини та соціальною справедливістю. Це був свідомий крок до залучення східняків і створення широкого фронту поневолених народів.
Така еволюція не була слабкістю — це була мудрість, народжена кров’ю. Бандерівці зрозуміли: майбутня Україна має бути не копією тоталітарних режимів, а державою вільних людей. Цей поворот зробив ОУН-Б привабливою для тисяч селян і інтелігенції, які бачили в ній не фанатиків, а реалістів.
| Дата | Подія | Значення для ОУН-Б |
| 10 лютого 1940 | Створення Революційного Проводу | Початок існування ОУН-Б під проводом Бандери |
| Квітень 1941 | II Великий Збір у Кракові | Офіційне проголошення себе єдиною ОУН |
| 30 червня 1941 | Акт проголошення Української Держави | Пік спроби створити союзницьку державу |
| Серпень 1943 | III Надзвичайний Збір | Демократизація програми, засудження тоталітаризму |
| 1943–1950 | Діяльність УПА | Збройна боротьба ОУН-Б проти окупантів |
Дані таблиці базуються на матеріалах української Вікіпедії та Енциклопедії сучасної України.
Акт 30 червня 1941 року та перші кроки державотворення
Коли німецькі війська увійшли до Львова, бандерівці діяли блискавично. 30 червня 1941-го на площі Ринок Ярослав Стецько від імені ОУН-Б зачитав Акт відновлення Української Держави. Він проголосив співпрацю з Німеччиною «на засадах рівноправності», але без попередньої згоди Берліна. Українське Державне Правління на чолі зі Стецьком мало стати ядром майбутнього уряду.
Німці відреагували жорстко: Бандеру та Стецька заарештували вже в липні, перевезли до Берліна, а згодом — до концтабору Заксенгаузен. Організація перейшла в підпілля. Похідні групи ОУН-Б рушили на схід, організовуючи адміністрацію в десятках міст. Батальйони «Нахтігаль» і «Роланд» спочатку підтримували німців, але швидко розчарувалися.
Цей акт став моментом істини: ОУН-Б довела, що не шукає колаборації заради колаборації, а використовує будь-який шанс для державності. Навіть під арештом лідерів мережа продовжувала працювати, створюючи основу для майбутньої УПА.
Створення УПА та боротьба на два фронти
Весною 1943-го ОУН-Б офіційно проголосила Українську Повстанську Армію своєю збройною силою. Роман Шухевич, відомий як Тарас Чупринка, став її головнокомандувачем. На базі колишньої української поліції, боївок і селянських загонів виросла потужна армія, яка контролювала цілі райони Волині та Полісся.
УПА вела справжню партизанську війну: спочатку проти німців, потім проти радянських партизан і польських формувань. Волинська трагедія 1943-го — болісна сторінка, де в контексті взаємних етнічних чисток загинули тисячі поляків і українців. ОУН-Б намагалася регулювати відносини з меншинами, але війна диктувала свої правила. До 1944-го повстанці вже воювали з Червоною армією, захищаючи села від колективізації.
Бійці ОУН-Б і УПА демонстрували неймовірну стійкість: підпілля діяло навіть після офіційного завершення війни. Служба безпеки ОУН фільтрувала зрадників, а похідні групи несли ідею незалежності на схід.
Післявоєнні випробування та еміграція
Після 1945-го ОУН-Б перейшла в глибоке підпілля. Василь Кук очолив Провід на українських землях, але в 1954-му його заарештували. Степан Бандера керував із Мюнхена до свого вбивства КДБ у 1959-му. Розкол у закордонних частинах 1954-го призвів до створення ОУН(з), але ядро залишилося вірним бандерівській лінії.
Емігранти підтримували дисидентський рух в УРСР, друкували літературу, налагоджували контакти з західними розвідками. До 1960-х збройна боротьба згасла, але ідейна — ні. ОУН-Б стала частиною світового українського націоналізму, впливаючи на еміграцію в США, Канаді, Великій Британії.
Символіка, культура та вплив на сучасну Україну
Червоно-чорний прапор, тризуб із мечем, гімн «Зродились ми великої години» — ці символи ОУН-Б стали частиною національної пам’яті. Пісні повстанців, поезія, спогади учасників формують цілу культурну спадщину, яку переспівують сьогодні на Майданах і фронтах.
У незалежній Україні ОУН-Б легалізувалася як громадська організація. Її члени брали участь у Революції Гідності, а сьогодні — в обороні від російської агресії. Пам’ятники Бандері, музеї УПА, смолоскипні ходи — все це живе свідчення, що ідеї 1940-х не згасли.
Сучасна ОУН-Б: продовження традицій у XXI столітті
Станом на 2026 рік організацію очолює Олег Медуниця. Вона активно співпрацює з іншими націоналістичними силами, підтримує ЗСУ та виховує молодь у дусі патріотизму. ОУН-Б уже не підпільна армія, а легальна структура, що поєднує історичну пам’ять із практичною діяльністю — від волонтерства до політичної освіти.
У часи, коли Україна знову бореться за існування, спадщина ОУН-Б нагадує: незалежність не дарують, її виборюють. Кожне покоління додає свою сторінку до цієї історії, роблячи її вічною.
About the Author
