Тетяна Таїрова-Яковлева — постать, яка не вписується в жодні шаблони. Російська за паспортом, але українська за духом своїх досліджень, вона понад тридцять років працювала з архівами, реконструюючи справжню історію Гетьманщини без імперських викривлень. Її книги про Івана Мазепу та козацьку добу стали проривом у пострадянській історіографії.
А коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, саме вона однією з перших серед російських науковців публічно засудила цю агресію — записала відеозвернення українською мовою і заплатила за свою позицію кар’єрою. Її історія — це сплав академічної доблесті, особистої мужності та парадоксальної долі.
Розберемо детально, ким є ця дослідниця, чому її праці важливі для України, які саме теми вона розкрила найглибше і як її життя змінилося після початку війни.
Хто така Тетяна Таїрова-Яковлева: коротко про головне
Народилася 5 травня 1967 року в Ленінграді у родині мистецтвознавиці та спортсмена. Дівоче прізвище — Яковлева. Освіту здобула на історичному факультеті Ленінградського державного університету, де навчалася з 1984 по 1989 рік. Уже на першому курсі обрала тему, до якої поверталася все життя — українське козацтво. Її дипломна робота була присвячена гетьману Івану Виговському, а курсові — полковнику Івану Богуну.
Науковим керівником молодої дослідниці став професор Юрій Марголіс — фігура важлива для розуміння її формування. У 1990–1991 роках вона стажувалася в Канадському інституті українських студій та Українському науковому інституті Гарвардського університету. Уже тоді стало зрозуміло — її академічна траєкторія йтиме не за російським мейнстрімом.
У 1994 році Таїрова-Яковлева захистила кандидатську дисертацію саме в Інституті історії України НАН України в Києві — випадок майже унікальний для російської історикині. Темою стала Руїна Гетьманщини кінця 1650-х років. Через десять років, у 2004-му, вона захистила докторську дисертацію вже в Санкт-Петербурзі, поглибивши попередні студії.
Наукова кар’єра і Центр з вивчення історії України
Головне досягнення Таїрової-Яковлевої як організатора науки — створення у 2004 році Центру з вивчення історії України Інституту історії Санкт-Петербурзького державного університету. Вона очолювала його до 2022 року — практично два десятиліття.
Центр став майданчиком для серйозної міжнародної кооперації. У співпраці з Інститутом історії України НАН України, Києво-Могилянською академією, Канадським інститутом українських студій тут видавали фундаментальні збірки документів, проводили обмін аспірантами, готували монографії. Таїрова-Яковлева керувала спільним проєктом з видання документів з архіву Івана Мазепи, що зберігається в Санкт-Петербурзі — фінансування забезпечувала Kowalsky Program for the Study of Eastern Ukraine.
З 2003 року вона працювала на кафедрі історії слов’янських та балканських країн, а з 2011-го — на новоутвореній кафедрі історії народів країн СНД. Викладала курси «Історія України та Білорусі», «Джерелознавство історії України та Білорусі», «Історіографія історії України». У 2008, 2013 і 2018 роках читала лекції в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Її висували на здобуття звання члена-кореспондента РАН — у 2016 і 2019 роках.
За підрахунками самої історикині та її колег, у її доробку — близько 16 книг і понад 140 наукових статей. П’ять монографій вийшли іноземними мовами, зокрема знакова праця «Іван Мазепа і Російська імперія» була видана у 2020 році видавництвом McGill-Queen’s University Press.
Ключові книги і дослідницькі прориви
Кожна її монографія — це не переказ старих міфів, а робота з першоджерелами. Багато документів, які вона ввела в науковий обіг, до того лежали неопрацьованими в архівах Санкт-Петербурга й Москви. Найвідоміші праці — про Мазепу, Руїну, Коліївщину та козацьку еліту.
| Назва праці | Рік першого видання | Основна тема |
|---|---|---|
| Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття | 1998 | Причини й початок Руїни |
| Руїна Гетьманщини | 2003 | Від Переяслава до Андрусова |
| Мазепа (серія «ЖЗЛ») | 2007 | Біографія гетьмана |
| Іван Мазепа і Російська імперія. Історія «зради» | 2011 | Спростування міфу про зраду |
| Повсякдення, дозвілля і традиції козацької еліти | 2017 | Менталітет козацької старшини |
| Коліївщина: великі ілюзії | 2019 | Гайдамацький рух 1768 року |
Дані з Вікіпедії та довідника «Енциклопедія історії України».
Книга «Мазепа», що вийшла в престижній російській серії «Жизнь замечательных людей» у 2007 році, стала справжньою сенсацією. У ній історикиня документально показала, що звинувачення Мазепи у «зраді» — пізніша пропагандистська конструкція Петра І, не пов’язана з реаліями 1708 року. У 2011 році вийшло продовження — монографія «Іван Мазепа і Російська імперія: Історія “зради”», де теза розгорнута на повну. Український переклад книги «Іван Мазепа» побачив світ у харківському видавництві «Фоліо» у 2018 році.
Орден княгині Ольги і визнання в Україні
У 2008 році Президент України Віктор Ющенко особисто нагородив Тетяну Таїрову-Яковлеву Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня — саме за наукову працю «Мазепа», яка зруйнувала імперський наратив про «зраду» гетьмана.
Це нагородження стало знаковою подією не лише для самої історикині. Раніше у 2007 році вона отримала почесне звання «Берегиня Українського козацтва» — за підготовку і видання тієї ж книжки про Мазепу. Українські колеги визнали її однією зі своїх — попри російське громадянство і петербурзьку прописку.
Її праці неодноразово рецензували провідні українські історики: Тарас Чухліб, Валерій Степанков, Віктор Горобець. Не завжди оцінки були компліментарними — наукова дискусія є наукова дискусія. Але навіть критики визнавали: дослідниця працює сумлінно, з архівними джерелами, без імперських упереджень. Її книги перекладені й видані в Україні видавництвом «Кліо» і неодноразово перевидавалися — зокрема, праця про Мазепу витримала перевидання у 2015 і 2017 роках.
Лютий 2022 року: голос проти війни
За кілька днів до повномасштабного вторгнення, 18 січня 2022 року, Таїрова-Яковлева ще брала участь у круглому столі Російського історичного товариства під головуванням Сергія Наришкіна, директора Служби зовнішньої розвідки РФ. Тема — 368-ма річниця Переяславської ради. Це сьогодні виглядає тривожним сигналом, але тоді багато російських академіків розглядали такі заходи як рутину.
А вже 27 лютого 2022 року, через три дні після початку повномасштабної війни, вона записала відеозвернення українською мовою. Голос дрижав, слова давалися з зусиллям. Вона сказала: «Для мене те, що відбувається — це особиста трагедія. Не тільки тому, що останні 30 років я займаюся дослідженням історії України і маю дуже багато друзів по всій Україні. А й тому, що мені дуже соромно, що я — росіянка».
В тому ж зверненні вона провела пряму паралель між путінською Росією та нацистською Німеччиною, наголосивши, що «імперські мрії» Москви трансформувалися у фашизм. Закінчила словами: «Я певна, що ви переможете. Що козацький дух живе. Слава Україні!»
Звільнення, тиск і життя в еміграції
Наслідки публічного засудження війни були закономірними. У червні 2022 року Тетяну Таїрову-Яковлеву звільнили з Санкт-Петербурзького державного університету — після 19 років роботи. За її словами, причиною став донос, написаний ще в березні. Центр з вивчення історії України, який вона створювала і очолювала майже два десятиліття, припинив існування.
Згодом її виключили і з системи експертів Російської академії наук. Російське видання MR7.ru написало, що причини звільнення «невідомі», але всім було зрозуміло — позиція щодо війни не могла залишитися без покарання. Сама історикиня говорила, що офіційно причини не озвучили, але приватно колеги розповідали про «вказівку з верхів».
Дослідниця виїхала з Росії. Продовжила академічну роботу в західних університетах — стала почесною лауреаткою стипендії Петра Яцика в Українському науковому інституті Гарвардського університету, увійшла до редакційної ради журналу East/West: Journal of Ukrainian Studies, бере участь у проєкті «Українська історія: Глобальна ініціатива». У 2021 році в Батурині відбулася презентація її книги «Мазепа. Хроніка православного шляхтича. Руїна».
Літопис Самійла Величка: справа десятиліття
Окремо варто згадати про роботу над «Літописом» Самійла Величка — однією з найважливіших пам’яток української історіографії XVIII століття. У 2012 році Центр під керівництвом Таїрової-Яковлевої уклав договір з Інститутом історії України НАН України про спільне видання справжньої версії літопису — без купюр і скорочень, що нашаровувалися протягом трьох століть.
Тетяна Геннадіївна детально розповідала, як уперше взяла оригінал рукопису до рук і була шокована: він абсолютно не збігався з відомими публікаціями. Сучасне повне видання Літопису Самійла Величка представили в Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» в Батурині на Покрову 2020 року. Це справді стало подією — рівня академічного відкриття, яке змінює уявлення про джерельну базу козацької доби.
Чому її праці важливі для української історичної науки
Без перебільшення, доробок Таїрової-Яковлевої увійшов у золотий фонд сучасного мазепознавства. У час, коли російська офіційна історіографія активно конструювала наратив про «братські народи» та «зраду» гетьмана, її книги пропонували альтернативу, базовану на архівних документах.
Вона показала, що міф про Мазепу-зрадника був придуманий Петром І та його оточенням під час пропагандистської кампанії 1708 року — щоб запобігти масовій підтримці гетьмана українським населенням. Що Переяславська рада 1654 року не була актом «возз’єднання», а складною угодою, яку московська сторона почала порушувати буквально з першого року. Що козаків у Москві XVII століття не розуміли без перекладача — настільки відмінною була мова.
У її інтерв’ю звучить ключова теза: більшість росіян переконана, що корінням вони сягають Київської Русі, а це історично некоректно. Саме ця патологічна зацикленість Росії на українській спадщині, вигадане «братерство», приписаний собі спадок Київської Русі — і призвели в підсумку до розв’язаної війни. Як історик, вона висловлює тверду впевненість у перемозі України, проводячи паралелі з боротьбою за незалежність інших націй.
Випадок Таїрової-Яковлевої — рідкісний приклад того, як науковець може зберегти академічну порядність попри тиск середовища. Вона ніколи не йшла на компроміси з істиною заради кар’єри чи безпеки. Її ім’я залишиться в історії української історіографії як ім’я людини, яка проти течії пройшла власний довгий шлях — і не зрадила ні джерела, ні друзів, ні професію.
About the Author
