Холодний ранок 20 березня 1911 року на київській Лук’янівці почався з моторошної знахідки. У невеличкій печері поблизу цегельного заводу Зайцева двоє підлітків натрапили на скоцюрблене тіло 12-річного Андрія Ющинського — учня Києво-Софійського духовного училища. На худенькому тілі нарахували близько півсотні колотих ран. Так почалася одна з найганебніших судових авантюр Російської імперії.
Звинуваченим зробили тихого 37-річного прикажчика того ж цегельного заводу — Менахема Менделя Бейліса, батька п’ятьох дітей. Його обвинуватили в «ритуальному вбивстві» — мовляв, кров хлопчика потрібна була юдеям для випікання маци на Песах. Процес тривав із 25 вересня по 28 жовтня 1913 року в Києві й завершився виправдальним вердиктом присяжних, ставши останньою великою спробою «кривавого наклепу» в Європі.
Хто такий Мендель Бейліс і чому обрали саме його
Менахем Мендель Бейліс народився 1874 року в Києві. На момент арешту йому виповнилося 37 років, у нього було п’ятеро дітей. На цегельному заводі купця Зайцева він служив прикажчиком — наглядав за випалом цегли, вів облік. Сусіди-українці поважали його, а сам Бейліс підтримував добрі стосунки з настоятелем найближчої православної церкви — навіть умовив господаря заводу відпустити цеглу для будівництва храму нижче собівартості.
Парадокс у тому, що Бейліс був релігійно теплим — не фанатиком, не учасником жодних таємних братств. За словами його дружини, «чоловік він бідний, і святкувати нам ніколи, потрібно заробляти шматок хліба». Та для організаторів процесу це не мало значення — їм потрібен був будь-який єврей, який жив поруч із місцем знахідки тіла.
Арешт стався 22 липня 1911 року. Підставою стали покази ліхтарника Шаховського — людини, чиї свідчення міняли подробиці з кожною новою розмовою зі слідством. Спочатку ліхтарник лише «чув», потім «бачив», а пізніше вже «був свідком» того, як Бейліс ніби-то схопив Андрюшу. Жодних інших доказів проти Бейліса не існувало.
Справжні вбивці: банда Віри Чеберяк
Версія київських слідчих-професіоналів від самого початку була зовсім іншою. На Нагірній вулиці, неподалік місця, де знайшли тіло, мешкала Віра Чеберяк — дружина дрібного поштово-телеграфного чиновника, а насправді — відома в кримінальних колах скупниця краденого. У злодійському середовищі її знали як «Чеберячку». У її помешканні постійно збиралися професійні крадії, серед яких — її зведений брат Петро Сингаєвський, а також спільники Рудзинський і Латишев.
Андрій Ющинський дружив із сином Чеберяк — Женею. Хлопчики гралися разом, і одного разу посварилися. У запалі суперечки Андрій пригрозив, що розкаже поліції, чим займається мати Жені. Женя переказав погрозу матері, а та — своїм спільникам. Так склалася логічна, страшна, але абсолютно «земна» картина: дитину прибрали як небезпечного свідка.
Начальник київського розшуку Микола Красовський — досвідчений сищик — швидко вийшов на банду Чеберяк. Але саме тоді його відсторонили від слідства. Двох слідчих, які тягнули справу в кримінальне русло — Міщука й Красовського — методично прибрали зі сцени. Віру Чеберяк ненадовго заарештували, а потім випустили «за відсутністю доказів». А далі сталося страшне: 9 і 11 серпня 1911 року в родині Чеберяк раптово померли двоє дітей — головних свідків.
Хронологія процесу та ключові дати
Сама справа розгорталася неквапливо й болісно. Бейліс провів у тюрмі понад два роки — без вироку, без чітких доказів, у повній невизначеності. За цей час слідство змінювалося, тиск зі столиці посилювався, а громадськість — і всеросійська, і світова — поступово розкочегарювалася в обуренні. Нижче — ключові віхи цієї драми.
| Дата | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 20 березня 1911 | Знайдено тіло Андрія Ющинського у печері біля заводу Зайцева | Початок розслідування; перші підозри впали на родичів хлопчика |
| Квітень 1911 | Чорносотенна «Двоголовий орел» вкидає версію ритуального вбивства | Антисемітська кампанія в пресі набирає обертів |
| 22 липня 1911 | Арешт Менделя Бейліса на основі сумнівних показів ліхтарника | Початок «справи Бейліса» як політичної фабрикації |
| Серпень 1911 | Звільнення Віри Чеберяк, раптова смерть двох її дітей | Усунення головних свідків злочину |
| 25 вересня 1913 | Початок судового процесу в Києві | Світова увага прикута до залу засідань |
| 28 жовтня 1913 | Виправдальний вердикт присяжних | Поразка чорносотенної версії, тріумф здорового глузду |
Джерела даних: Енциклопедія Сучасної України, видання «Історична правда». Як видно з хронології, між знахідкою тіла й вироком минуло понад два з половиною роки — і весь цей час невинуватий чоловік перебував за ґратами, не маючи можливості бачити власних дітей.
Чорносотенна машина і реакція суспільства
Організаторами фабрикації виступили цілком конкретні люди. Міністр юстиції Іван Щегловитов дав справі «зелене світло» на найвищому рівні. Прокурор Київської судової палати Георгій Чаплинський особисто керував лінією звинувачення. Депутат Держдуми, чорносотенець Володимир Голубов першим висунув ідею ритуального характеру вбивства. Київська чорносотенна організація «Двоголовий орел» розгойдувала громадську думку через свою однойменну газету.
Богословську «експертизу» доручили католицькому ксьондзу Юстину Пранайтісу, який висмикував із єврейських релігійних книг цитати, вирвані з контексту. Психологічну — професору Іванові Сікорському. Обидві «експертизи» розсипалися в суді, бо проти них виступили справжні авторитети — академік-психіатр Володимир Бехтерев, провідний семітолог Павло Коковцев, професор Київської духовної академії священик Олександр Глаголєв і московський рабин Яків Мазе.
Реакція суспільства виявилася потужною. Письменник Володимир Короленко написав відкритий лист «До російського суспільства. З приводу кривавого наклепу на євреїв», який підписали 82 видатних діячі — серед них Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Володимир Вернадський, Олександр Блок, Максим Горький. У Харкові й Одесі пройшли масові протестні акції. Громадський комітет на захист Бейліса очолював барон Гінзбург за участі братів Бродських.
Адвокати, які увійшли в історію
Захист Бейліса перетворився на справжній зоряний склад тогочасної адвокатури. Інтереси підсудного представляли п’ятеро видатних правників: Оскар Грузенберг (головний адвокат), Олександр Зарудний, Микола Карабчевський, Дмитро Григорович-Барський та Василь Маклаков. Кожен із них — фігура національного масштабу, людина бездоганної професійної репутації.
Адвокати побудували захист на скрупульозному розборі речових доказів і викритті фальсифікацій. Вони показали присяжним, що смертельні рани на тілі Андрія за характером відповідають типовому кримінальному почерку, а не якомусь міфічному ритуалу. Що сама релігійна доктрина юдаїзму категорично забороняє вживання крові. Окремою сторінкою став виступ московського рабина Якова Мазе, який спокійно, з цитатами з Талмуду й Тори, пояснив суду основи юдейської віри. Більшість присяжних — простих українських селян із Київщини — це почула й зрозуміла.
Вердикт присяжних: парадоксальна перемога
28 жовтня 1913 року присяжні мали відповісти на два питання. Перше — чи був Андрій Ющинський убитий ритуальним способом на цегельному заводі. Друге — чи винен Мендель Бейліс у цьому вбивстві. Дванадцять простих чоловіків — переважно селян, дрібних службовців, ремісників — пішли в нарадчу кімнату.
Парадоксальний результат: на перше питання присяжні відповіли «так» — мовляв, факт ритуального вбивства мав місце. А на друге голоси розділилися рівно навпіл — шість проти шести. За російським законом ця нічия означала виправдання. Бейліс вийшов на волю.
Один зі сучасників передав красномовну розмову між присяжними: «Як судити Бейліса, коли розмов про нього на суді нема?» Адже весь процес чомусь крутився навколо «кривавих ритуалів єврейства взагалі», а не довкола конкретної людини з конкретними доказами. Виправдання Бейліса стало нищівним ударом по чорносотенному руху й по особисто Щегловитову.
Подальша доля учасників справи
Життя Менделя Бейліса після виправдання змінилося радикально. Хоч натовп вітав його перед судом, родина почала отримувати анонімні погрози. У 1914 році Бейліси перебралися до Палестини, а в 1920 році — до США, оселилися в Нью-Йорку. Там 1926 року вийшли його мемуари «Історія моїх страждань» — спочатку мовою їдиш, потім перекладені англійською. Помер Мендель Бейліс 1934 року під Нью-Йорком.
Долі решти учасників склалися трагічно. Віра Чеберяк після революції встигла побути депутатом Білоцерківської міськради, але в 1919 році потрапила в руки київського ЧК і була розстріляна. Сингаєвський, заарештований у іншій справі, на пропозицію розповісти правду про вбивство Ющинського в обмін на помилування відповів: «Розкажу — уб’ють свої». Колишній міністр Щегловитов був страчений більшовиками 1918 року.
Слідчий Микола Красовський — той самий, що встановив справжніх убивць — після революції служив у військовій розвідці УНР, очолював інформбюро Генерального штабу української армії. Його незалежна позиція й чесна робота в найскладніших умовах залишається одним зі світлих епізодів цієї історії.
Культурна спадщина і пам’ять про справу
Справа Бейліса залишила глибокий слід у світовій культурі. Уже 1917 року режисер Микола Брешко-Брешковський зняв німий художній фільм «Процес Бейліса» (інша назва — «Віра Чеберяк»). Тимчасовий комітет Кіно-Союзу вирішив показ стрічки недопустимим, тож її продемонстрували лише в кінотеатрі «Форум».
| Тип джерела | Назва / Автор | Рік |
|---|---|---|
| Мемуари | «Історія моїх страждань», М. Бейліс | 1926 |
| Стенографічний звіт | «Справа Бейліса» у трьох томах (Київ) | 1913 |
| Художній фільм | «Процес Бейліса» / «Віра Чеберяк», М. Брешко-Брешковський | 1917 |
| Український серіал (тизер) | «Кривавий наклеп», М. Буйницький | 2015 |
| Сучасна збірка | «Справа Бейліса: київський вимір» (упор. І. Берлянд) | 2023 |
Дані наведено за матеріалами видання «Дух і літера» та Національної бібліотеки України імені Вернадського. У 2023 році, до 110-ї річниці процесу, у видавництві «Дух і літера» вийшла солідна збірка матеріалів — фактично перше системне сучасне дослідження справи українською мовою.
Чому справа Бейліса важлива сьогодні
На перший погляд, історія столітньої давнини здається далекою. Але механізми, які тоді працювали — фабрикація доказів державою, цілеспрямоване розпалювання етнічної ненависті в підконтрольній пресі, прикриття справжніх злочинців для досягнення політичної мети — нікуди не зникли. Сучасна Україна, яка щодня бачить, як російська пропаганда використовує ті самі прийоми, читає історію Бейліса як гострий політичний документ.
Справа Бейліса — це не лише про антисемітизм. Це універсальний урок про те, як влада може використати «зручного винного», щоб приховати власну злочинну змову. І про те, що навіть проти всієї державної машини можна перемогти — якщо є чесні слідчі, безкомпромісні адвокати, активне громадянське суспільство й хоч мінімально незалежний суд присяжних.
У сучасному Києві пам’ять про Менделя Бейліса лишається складною темою. Дискусії про пам’ятник чи меморіальну дошку точаться роками, але рішення поки що не ухвалено. На Лук’янівському меморіальному кладовищі досі можна побачити могилу Андрійка Ющинського — інколи зі свіжими квітами. Місце, де колись стояв злочинний притон Чеберяк, забудоване автобазою; печера, у якій знайшли тіло хлопчика, ймовірно, зруйнувалася від часу. Українська держава ще не дала справі чіткої моральної оцінки на найвищому рівні — на відміну, скажімо, від французької реабілітації Альфреда Дрейфуса.
About the Author
