Трудова слава Диканьки — це не просто районна газета, а справжній літопис життя Полтавського краю, який пульсує в ритмі щотижневих новин, людських доль і місцевих перемог уже майже століття. Заснована ще в жовтні 1931 року, вона перетворилася на невід’ємну частину ідентичності Диканщини, де кожна сторінка віддзеркалює будні сіл, успіхи хліборобів, культурні події та виклики сьогодення. Сьогодні, як ТОВ «Диканська газета „Трудова слава“», видання продовжує традицію, адаптуючись до цифрової реальності, але зберігаючи головне — близькість до читача.
У серці Полтавщини, де вишневі сади перегукуються з гоголівськими легендами, газета стала мостом між поколіннями, хронікою героїзму на полях і в окопах, а також джерелом натхнення для юних обдарувань. Вона розповідає історії, які не знайдеш у великих ЗМІ: про заміну каналізаційних мереж на вулиці Незалежності, свята вишиванки в селищному будинку культури чи вшанування полеглих захисників. Саме тут, у Диканьці, трудова слава набуває особливого, теплого відтінку — не пафосного, а щирого, як посмішка на фото в бібліотеці серед піонів.
Для просунутих читачів це глибокий аналіз еволюції місцевої преси, а для початківців — зручний вхід у світ Диканщини через живі рубрики, реальні долі та практичні новини, які допомагають жити повніше.
Коріння “Трудової слави”: від 1931 року до сьогодення
У жовтні 1931-го, коли Диканька ще жила ритмом колгоспів і перших п’ятирічок, вийшов перший номер тижневика, який згодом став легендарним. Назва “Трудова слава” звучала як гімн праці, але швидко переросла в щось більше — у дзеркало повсякденного життя району. Газета фіксувала не лише врожаї й норми, а й людські історії: як доярки змагалися за кожен літр молока, а механізатори лагодили техніку під зоряним небом. Цей підхід зробив видання унікальним — його досвід вивчали в обкомі партії, на факультетах журналістики й навіть у закордонних виданнях, наприклад, польських.
Редакція на вулиці Гоголя збирала навколо себе талановитих людей. Один з яскравих періодів припав на часи, коли редактором працював Іван Дмитрович Левченко. Під його керівництвом матеріали перетворювалися на справжні поеми: детальні звіти про надої молока супроводжувалися гумористичними коментарями, а репортажі з полів — живими діалогами. Журналісти, наче бджоли навколо гречки, роз’їжджалися по селах — Орданівці, Великобудищах, Пронах. Вони фіксували не сухі цифри, а емоції: радість від нового газопроводу чи сміх після третьої чарки на святі.
Після незалежності, у 1997 році, газета набула статусу товариства з обмеженою відповідальністю. Реєстрація в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб зафіксувала нову сторінку, але традиції лишилися незмінними. Сьогодні директором і ключовою фігурою є Світлана Юріївна Глушко — людина, яка продовжує справу попередників з тією ж пристрастю до деталей і близькості до громади. Адреса редакції — вулиця Гоголя, 1 — символічно нагадує про літературну ауру Диканьки.
Унікальний стиль: гумор, сатира та живі рубрики, які завоювали серця
Що робило “Трудову славу” відмінною від десятків інших районних видань? Не тільки обов’язкові партійні матеріали, а й ті розділи, де панував справжній дух свободи. Рубрика “На пасіці Панька Рудого” стала справжньою оазою гумору: жарти, фейлетони, карикатури, сатира на місцеві вади. Тут можна було посміятися над бюрократом чи помилками в господарстві, не втрачаючи поваги до праці.
Не менш яскравою була авторська рубрика “У нашій світлиці”. У ній з’являлися інтерв’ю з зірками: композитором Анатолієм Кос-Анатольським, письменницею Іриною Вільде, скульптором Еммануїлом Мисько, акторами Богданом Ступкою, Ніною Ургант, Василем Меркур’євим, Людмилою Чурсіною та сестрами Байко. Журналісти привозили не сухі факти, а атмосферу — як співають Байко, як жартує Ступка. Це створювало відчуття, ніби знаменитості зазирнули на чай до диканських хат.
Сьогодні рубрики еволюціонували, але дух лишився. Статті про “Гордість громади-2026” чи свято юних обдарувань у День вишиванки наповнені теплими фото й подробицями. Газета не боїться складних тем: від комунальних робіт до підтримки ВПО. Кожен випуск — як лист від друга, де є місце і для статистики, і для людських історій.
Зв’язок з гоголівською Диканькою: культура, природа й історична пам’ять
Диканька — це не просто смт з населенням близько 8000 осіб. Це місце, де Кочубеї будували розкішні парки, а Гоголь черпав натхнення для “Вечорів на хуторі біля Диканьки”. “Трудова слава” органічно вплелася в цю тканину. Статті про підземелля Полтавщини, історичні знахідки чи краєзнавчі розвідки Анатолія Щербаня перетворюють газету на хранителя спадщини.
Репортажі про бібліотечні фотосесії з піонами для дівчаток-переселенців, про шкільні свята в НВК імені М. В. Гоголя чи про прибирання території в рамках двомісячника чистоти — все це оживає на сторінках. Газета показує, як літературна слава Диканьки переплітається з трудовою: хлібороби, вчителі, медики стають героями, як колись персонажі Гоголя.
Під час війни видання набуло особливої ваги. Воно розповідає про полеглих героїв — наприклад, старшого лейтенанта Володимира Кабанова — і водночас підтримує дух: свята, нагороди медикам, акції для дітей. Це не просто новини, а спосіб зберегти ідентичність у скрутні часи.
Сучасна “Трудова слава” в цифровому світі: від паперу до Facebook і Wix
У 2026 році газета виходить щотижня, але активно присутня онлайн. Офіційний сайт на Wix і сторінка у Facebook дозволяють оперативно ділитися випусками — від 6 травня до 17 червня 2026-го номери доступні для перегляду. Там же — фото з подій, коментарі читачів, оголошення.
Адаптація пройшла непросто. Як і багато місцевих видань, “Трудова слава” зберегла паперовий формат для старшого покоління, але додає цифрові зручності. Рубрикація проста й зрозуміла: новини громади, суспільно-політичне життя, життєві історії. Це робить видання доступним навіть для новачків, які тільки починають знайомитися з Диканщиною.
Газета лишається монополістом на теплу, локальну правду — ту, яку не замінить жоден всеукраїнський портал.
Люди “Трудової слави”: хто створює цей голос
За лаштунками — команда, яка працює як єдиний організм. Світлана Глушко керує процесом, забезпечуючи баланс між фактами й емоціями. Колишні співробітники, як фотограф Павло Сукач чи відповідальна секретарка Ольга Сліпченко, лишили слід у пам’яті читачів. Сьогодні автори — Валентина Діденко та інші — продовжують традицію: репортажі про нагородження, свята, проблеми.
Газета виховала не одне покоління журналістів. Деякі з них стали письменниками, поетами. Це справжня школа, де вчать не лише писати, а й відчувати пульс громади.
Значення для Диканщини: чому газета важлива саме зараз
У світі, де новини летять зі швидкістю лайків, “Трудова слава” дає те, чого бракує — контекст і близькість. Вона фіксує перемоги: перші місця в акціях “За чисте довкілля”, нагородження лікарів, випускників. Допомагає вирішувати проблеми: від ремонту мереж до підтримки сімей захисників.
Для молодих — вікно в історію рідного краю. Для старших — нагадування, що їхня праця не забута. Газета об’єднує: через спільні свята, через історії успіху, через пам’ять про полеглих.
| Період | Ключова подія | Значення для громади |
|---|---|---|
| 1931 рік | Перший номер тижневика | Початок хроніки трудового життя Диканщини |
| Радянський період | Впровадження рубрик гумору та інтерв’ю | Унікальний стиль, який вивчали професіонали |
| 1997 рік | Реєстрація як ТОВ | Перехід до сучасної форми власності |
| 2022–2026 роки | Підтримка під час війни, акції чистоти, культурні події | Збереження духу громади в складні часи |
Дані таблиці базуються на матеріалах офіційного реєстру та архівних згадках (YouControl, 2026).
Кожен номер “Трудової слави” — це нагадування, що слава народжується не в гучних столицях, а тут, у полях і вулицях Диканьки. Вона продовжує жити, еволюціонувати й об’єднувати людей, які пишаються своїм краєм. А історія, яку вона пише щотижня, ще далека від завершення.
About the Author
