Коліївщина — це потужне козацько-селянське національно-визвольне повстання на Правобережній Україні в 1768–1769 роках, яке стало піку гайдамацького руху проти польсько-шляхетського гніту. Воно спалахнуло через тяжке соціальне, національне та релігійне ярмо, посилене Барською конфедерацією, і об’єднало надвірних козаків, селян та запорожців під гаслами відновлення козацької державності. Лідери Максим Залізняк та Іван Ґонта повели тисячі повстанців від Холодного Яру до Умані, де полум’я боротьби перетворилося на кривавий вир.
Повстання охопило Київщину, Поділля та Волинь, супроводжувалося захопленням міст і масовими розправами над шляхтою, орендарями та уніатами. Російські війська разом з польськими силами придушили його, але Коліївщина назавжди лишилася символом непокори та прагнення волі. Сьогодні вона живе в літературі Тараса Шевченка, народній пам’яті та дискусіях істориків, які розкривають як героїзм, так і трагедію тих днів.
Корені гніву: життя під польським ярмом на Правобережжі
Правобережна Україна в середині XVIII століття кипіла від невдоволення. Селяни гнули спину на панщині по кілька днів на тиждень, а кріпацькі повинності перетворювалися на справжнє рабство. Шляхта Речі Посполитої здавала маєтки в оренду, часто єврейським орендарям, які стягували податки з безжальною точністю. Релігійний тиск лише підливав олії: після Берестейської унії православні парафії насильно переводили на греко-католицизм, а уніатські священики підтримували польську владу.
Барська конфедерація, створена в лютому 1768 року польською шляхтою, стала каталізатором. Конфедерати виступали проти російського втручання та рівноправ’я для православних, що спровокувало масові репресії. Чутки про «золоту грамоту» Катерини II, яка нібито закликала бити ляхів, розлетілися по селах швидше за вітер. Саме в таких умовах гайдамаки — озброєні ватаги, що роками нападали на маєтки, — перетворилися на справжню народну силу. Вони не були просто розбійниками, а месниками за зневажену гідність, за віру предків і за землю, яку поливали потом.
Надвірні козаки, яких називали коліями через почергову службу в маєтках, стали ядром майбутнього повстання. Вони мали зброю, досвід і глибоку ненависть до панів. Селяни ж забезпечували розвідку, харчі та нові сили. Коліївщина не виникла з порожнечі — вона визрівала десятиліттями попередніх гайдамацьких виступів 1730–1750-х років.
Гайдамаки — передвісники великого вогню
Гайдамацький рух зародився ще в XVII столітті як відповідь на польську колонізацію. «Сухопутні пірати», як їх іноді називали, ховалися в лісах і ярах, раптово нападаючи на шляхетські двори. До 1768 року вони вже мали століття традицій опору. Повстанці називали себе запорожцями, навіть якщо походили з селян, бо мріяли про вільне козацьке життя.
У 1767–1768 роках агітація йшла з монастирів. Мотронинський Свято-Троїцький монастир біля Чигирина став справжнім центром підготовки. Там запорожці, переодягнені в ченців, збирали однодумців і освячували ножі. Саме тут Максим Залізняк, колишній послушник і запорозький козак, зібрав перші загони. Чутки про підтримку Москви додавали впевненості, хоча реальність виявилася жорстокішою.
Іскра в Холодному Яру: Максим Залізняк і початок повстання
Холодний Яр — місце, де билося серце козацької вольності. Саме звідси 26 травня (6 червня за новим стилем) 1768 року вирушив похід Залізняка. Близько 70 запорожців і кілька тисяч селян рушили на північ. Перші успіхи прийшли швидко: Жаботин, Сміла, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лисянка та Звенигородка падали один за одним. Повстанці проголошували себе Військом Запорозьким і закликали «Гетьманщина буде!».
Залізняк, народжений близько 1740 року на Лівобережжі, швидко став легендарним ватажком. Він проголосив себе гетьманом і розсилав універсали. Його люди діяли рішуче: шляхту та орендарів карали, а православних звільняли. Повстання набирало обертів, як весняна повінь, що зносить усе на своєму шляху.
Герой чи зрадник? Іван Ґонта та взяття Умані
Умань стала кульмінацією. 3 червня на бік повстанців перейшов сотник надвірної міліції Іван Ґонта — досвідчений вояк, який спочатку вів загін проти гайдамаків. Його перехід став переломним моментом. 10 (21) червня об’єднані сили захопили добре укріплене місто. Тут Залізняка обрали гетьманом, а Ґонту — полковником.
Уманська подія увійшла в історію як трагедія: тисячі поляків, євреїв та уніатів загинули в церквах, синагогах і ратуші. Оцінки жертв різняться — від кількох сотень до кількох тисяч лише в Умані. Повстанці бачили в цьому помсту за століття гноблення. Ґонта, родом з Розкішного на Київщині, став символом переходу від вірності панам до народу. Його рішення визначило долю багатьох.
Полум’я по всій землі: розмах і організація Коліївщини
Після Умані повстання розлилося по Київщині, Поділлю та Волині. Загони під проводом Микити Швачки, Семена Неживого, Івана Бондаренка та інших ватажків діяли автономно, але під єдиним гаслом. Повстанці створили 16 сотень, використовували тактику швидких рейдів і народної підтримки. Вони руйнували уніатські церкви, виганяли католицьке духовенство і проголошували всіх українців козаками.
Міжнародний контекст додавав драматизму. Росія спочатку толерувала повстання як тиск на Барську конфедерацію, але швидко змінила позицію. Повстанці навіть намагалися домовлятися з московськими військами, вважаючи їх союзниками. Однак реальність показала інше.
Ось ключові етапи в хронологічній таблиці:
| Дата | Подія | Ключові деталі |
|---|---|---|
| Лютий 1768 | Створення Барської конфедерації | Польська шляхта проти реформ і рівноправ’я православних |
| 26 травня / 6 червня 1768 | Початок походу з Холодного Яру | Залізняк веде загони |
| 21 червня 1768 | Взяття Умані | Перехід Ґонти, обрання гетьмана |
| 7 липня 1768 | Арешт Залізняка та Ґонти | Російськими військами під Уманню |
| Квітень–травень 1769 | Остаточне придушення | Каральні експедиції |
Дані базуються на матеріалах Вікіпедії та Енциклопедії історії України. Ця таблиця показує, як стрімко розгорталися події й як швидко прийшов кінець.
Жорстока відповідь: придушення і страти
Російські війська під командуванням генерала Міхаїла Кречетнікова 7 липня 1768 року оточили Умань і схопили лідерів. Залізняка заслали до Сибіру, звідки він згодом втік. Ґонту поляки піддали нелюдським тортурам і стратили в Серби. Тисячі повстанців стратили в Кодні на Житомирщині: за різними підрахунками, там розглянули понад 3300 справ, а страчено близько 3000 осіб різними способами — відрубуванням голів, повішенням, четвертуванням.
Загальні жертви повстання оцінюють від десятків до 100–200 тисяч з урахуванням обох сторін і епідемій. Репресії тривали до 1769 року. Запорозька Січ навіть придушувала залишки бунту, щоб уникнути царського гніву. Коліївщина показала, наскільки жорстоко влада реагує на народний спротив.
Відлуння в історії: значення для України та Європи
Коліївщина послабила Річ Посполиту і прискорила її поділи. Вона стала останньою великою спробою відновити козацьку республіку в кордонах часів Хмельницького, з елементами Конституції Пилипа Орлика. Повстанці мріяли про вільну Україну без панів і чужинців.
Для України це символ незламності. Повстання наблизило возз’єднання Правобережжя з Лівобережжям у складі Російської імперії, хоча ціна була страшною. Воно також висвітлило релігійні конфлікти, які ще довго відлунювали в регіоні.
Коліївщина в пам’яті народу та культурі
Тарас Шевченко у поемі «Гайдамаки» зробив Коліївщину безсмертною, перетворивши гайдамаків на народних месників. Фільм Івана Кавалеридзе 1933 року, пам’ятники в Христинівці та Чигирині, монета до 250-річчя — усе це зберігає пам’ять. Сьогодні історики дебатуют про міфи: чи була це лише різанина, чи визвольна війна? Факти показують складну картину — і героїзм, і трагедію, без чорно-білих фарб.
Коліївщина не закінчилася в 1769 році. Вона продовжує надихати розмови про свободу, ідентичність і ціну боротьби. Кожна нова книга чи стаття відкриває нові грані цієї кривавої, але величної сторінки нашої історії.
About the Author
