Утворення СРСР: як 1922 року народилася червона імперія

Грудень 1922-го у замерзлій Москві став точкою, з якої почалося майже сімдесятирічне життя однієї з найбільших і найжорстокіших держав ХХ століття. Чотири радянські республіки — РСФРР, УСРР, БСРР та Закавказька федерація — об’єднались у новий політичний організм під назвою Союз Радянських Соціалістичних Республік. За лаштунками парадних промов точилася гостра боротьба між двома моделями майбутнього: сталінською автономізацією й ленінською федерацією.

Для України це був вузловий момент — УСРР втрачала рештки реального суверенітету, який вибудовувала з 1919 року. Договір про утворення СРСР юридично оформив союз, але фактично заклав підмурівок жорсткої централізації, що дала про себе знати вже за кілька років — голодом, репресіями і зросійщенням.

Розглянемо передумови, ключові постаті, тексти документів, позицію радянської України та довгострокові наслідки утворення Союзу для українських земель та для всієї Європи.

Передумови утворення СРСР: від громадянської війни до союзних договорів

На уламках Російської імперії після 1917 року постало кілька радянських квазідержавних утворень, формально незалежних, але пов’язаних з більшовицькою Москвою спільною партією — РКП(б). РСФРР, УСРР, Білоруська СРР та Закавказька СФРР (Грузія, Вірменія, Азербайджан) мали власні уряди, конституції, наркомати закордонних справ і навіть, як у випадку України, дипломатичні представництва. Радянська Україна підписала договори з Польщею, Австрією, Туреччиною, Литвою.

Перші об’єднавчі кроки відбулися ще під час громадянської війни. У грудні 1920 року РСФРР і УСРР уклали Союзний договір — про військовий і господарський союз, де об’єднувалися сім ключових наркоматів: військовий, фінансовий, праці, шляхів сполучення, пошти й телеграфів, ВРНГ та зовнішньої торгівлі. Аналогічні угоди Москва підписала з Білоруссю, Азербайджаном, Хорезмом, Бухарою та Грузією. Це створило складну мозаїку «договірної федерації», яка плутала юристів і дратувала Кремль.

Уже на Генуезькій конференції 1922 року РСФРР представляла інтереси всіх радянських республік за окремим протоколом від 22 лютого. Економічна криза, голод 1921–1923 років, потреба в єдиній зовнішній політиці та новий курс НЕПу штовхали більшовиків до уніфікації управління. Питання було не «об’єднувати чи ні», а «як саме і на яких засадах».

План автономізації Сталіна проти федеративної моделі Леніна

11 травня 1922 року ЦК РКП(б) створив комісію для врегулювання відносин між РСФРР та УСРР, а пізніше — і з іншими республіками. Комісію очолив тодішній нарком у справах національностей Йосип Сталін. Влітку він підготував проєкт, який увійшов в історію як план автономізації: усі радянські республіки мали увійти до складу РСФРР на правах автономій, без власних зовнішньополітичних відомств і з обмеженою компетенцією.

23–24 вересня 1922 року комісія схвалила сталінський проєкт. Проти різко виступив голова Раднаркому УСРР Християн Раковський, який обстоював збереження максимальної самостійності України. Лідери Грузії — група Мдівані — взагалі влаштували конфлікт, який Ленін згодом назве «грузинським інцидентом» і використає як аргумент проти Сталіна.

Хворий Ленін, переглянувши проєкт, написав знамениту записку, де вживав формулу: «ми визнаємо себе рівноправними з Українською СРР та іншими і разом і нарівні з ними входимо в новий союз, нову федерацію». Ленінський підхід передбачав створення нової держави, де РСФРР була б однією з рівних, а не материнським організмом. Пленум ЦК РКП(б) 6 жовтня 1922 року під тиском Леніна схвалив саме федеративну форму — з формальним правом республік на вихід із Союзу.

За даними видання «Історична правда», саме українська позиція разом з ленінською критикою змусила автономістів відступити, хоча в довгостроковій перспективі практика державного будівництва пішла за сталінським сценарієм.

Хронологія створення Союзу: від жовтня до грудня 1922 року

Події кінця 1922 року розгорталися стрімко. Партійні директиви наказували провести з’їзди рад у республіках і делегувати повноваження на підписання договору. 10–14 грудня в Харкові пройшов VII Всеукраїнський з’їзд рад, який ухвалив Декларацію про утворення СРСР і проєкт основ Конституції. Українські делегати отримали мандат на створення нової держави.

Аналогічні рішення ухвалили з’їзди в Білорусі (18 грудня), Закавказькій федерації (13 грудня) та Х Всеросійський з’їзд рад (26 грудня). 29 грудня в Москві відбулася конференція делегацій чотирьох республік, де було погоджено текст Договору. Наступного дня, 30 грудня 1922 року, у Великому театрі відкрився І Всесоюзний з’їзд рад, який «в основному» затвердив Декларацію та Договір про утворення СРСР.

Важливо розуміти юридичний нюанс: 30 грудня 1922 року документи були схвалені «в основному», тобто як декларація про намір. Повну юридичну силу Договір і Декларація отримали лише 6 липня 1923 року як частина Конституції СРСР, а остаточно ратифікований документ був на ІІ Всесоюзному з’їзді рад у січні 1924 року.

Чотири республіки-засновниці: хто і що приніс у Союз

Договір підписали чотири суб’єкти, кожен зі своєю історією, економікою та політичною вагою. Це визначило диспропорції всередині Союзу від першого дня. Нижче — порівняльна характеристика республік-засновниць станом на момент утворення СРСР.

Дані ґрунтуються на матеріалах Вікіпедії та довідника «Територія терору» Львівського музею «Тюрма на Лонцького». Таблиця показує, що УСРР приходила в Союз як економічно потужний партнер: вугілля, метал, цукор, зерно. Саме ці ресурси у наступні роки стали об’єктом нещадного викачування Москвою.

Декларація і Договір 1922 року: що насправді підписали

Декларація про утворення СРСР проголошувала добровільність об’єднання, рівноправність республік і право вільного виходу з Союзу. Договір містив 26 статей, які чітко поділяли компетенції. До відання Союзу віддавалися найважливіші сфери: зовнішні зносини, оборона, зовнішня торгівля, шляхи сполучення, пошта і телеграф, а також загальне планування економіки.

Республікам формально залишалися внутрішні справи: освіта, охорона здоров’я, юстиція, землеробство, соціальне забезпечення. Проте насправді централізована партія РКП(б), у яку входили всі республіканські компартії як «обласні організації», звела цю автономію до декоративної. Реальні рішення ухвалювалися в Кремлі, а в столицях республік їх лише оформлювали постановами.

Право на вихід із Союзу залишилося суто паперовим: жодного механізму реалізації не передбачалося, а будь-яка спроба активувати цю норму трактувалася як контрреволюція. Це підтвердилося і в 1991 році, коли вихід відбувся не за нормами союзного законодавства, а через колапс центру.

Позиція радянської України та поразка Раковського

Українські більшовики на чолі з Раковським намагалися провести лінію «не російської, а радянської федерації» — об’єднання рівноправних суб’єктів. Раковський особисто звертався до Леніна, попереджаючи, що автономізаційний курс може спричинити невдоволення і повстання в Україні. Деякий час ця тактика працювала: ленінська федеративна модель формально перемогла.

Однак уже у липні 1923 року Раковського відкликали з посади голови уряду УСРР та фактично заслали послом до Лондона. Це був типовий більшовицький прийом — прибрати незручного діяча, формально підвищивши. На його місце прийшли керівники, орієнтовані виключно на Москву. До кінця 1920-х від реального суверенітету УСРР не залишилося нічого, окрім згадки в Конституції 1925 року.

Український історик Геннадій Єфіменко на сторінках Радіо Свобода зазначає, що Україна стала головним опонентом сталінського проєкту автономізації, і саме її опір у тандемі з грузинським інцидентом змусив Кремль обрати федеративну форму — хоча б на папері.

Наслідки для України та Європи: ціна союзу

Вступ до СРСР коштував Україні дорого. Уже в 1925 році ЦВК Союзу постановою «Про врегулювання кордонів» передав до РСФРР територію з населенням близько 479 тисяч осіб, отримавши натомість землі з 278 тисячами мешканців. У жовтні 1924 року до Росії відійшли Таганрозький і Шахтинський округи — історично заселені українцями.

За кілька років після утворення Союзу почалися колективізація, розкуркулення, штучний Голодомор 1932–1933 років, який забрав мільйони українських життів. Згорнули політику «українізації», репресували національну інтелігенцію — Розстріляне Відродження стало прямим наслідком тієї централізації, що зародилася в грудні 1922-го.

Для Європи створення СРСР означало появу нового геополітичного центру з ідеологією світової революції. Через двадцять років після підписання Договору Союз став наддержавою. Через сімдесят років він розпався — у грудні 1991 року Україна, Білорусь і Росія Біловезькими угодами фактично денонсували Договір 1922 року.

Утворення СРСР у сучасному історичному дискурсі

Сучасна українська історіографія розглядає Договір 1922 року не як добровільне об’єднання, а як юридичне оформлення фактичної анексії, прихованої під ширмою федералізму. Дослідники Інституту історії України НАН зазначають, що референдуму чи прямого волевиявлення громадян УСРР з цього питання не проводилося — рішення ухвалили партійні органи й делеговані ними з’їзди рад.

У контексті російсько-української війни, що триває з 2014 року, ця тема набула нової актуальності. Російська пропаганда часто апелює до «спільного радянського минулого» як аргументу проти української суверенності. Натомість українські історики наголошують: УСРР до 1922 року мала ознаки самостійної держави, які саме Союзний договір і подальша практика поступово ліквідували.

Утворення СРСР було не вільним вибором радянської України, а нав’язаним рішенням більшовицького центру, ухваленим в обхід реальної волі українського народу та закріпленим репресивним апаратом партії.

Підсумкові факти про утворення Союзу РСР

Щоб закріпити ключову інформацію, варто звести головні дати, постаті та документи в єдиний перелік. Це допоможе швидко зорієнтуватися в темі під час підготовки до іспитів, написання робіт або просто для загального розуміння процесу.

Цей таймлайн демонструє, що утворення СРСР не було одномоментною подією. Це був тривалий політичний процес з кількома точками напруги — від плану автономізації восени 1922 року до конституційного оформлення в січні 1924-го. Ключову роль у ньому відіграли особисті позиції Леніна, Сталіна, Раковського й партійні механізми РКП(б), а не воля народів колишньої імперії.

Розуміння цих деталей важливе не лише для академічного інтересу. Воно дає ключ до сприйняття всієї радянської історії — від колективізації й Голодомору до Великого терору, від Другої світової війни до розпаду Союзу у 1991 році. Грудень 1922-го — це фундамент, на якому збудована майже сімдесятирічна історія радянського проєкту. Фундамент, як з’ясувалося, з тріщин, які ніхто не наважувався помічати — аж до моменту, коли вся конструкція звалилася.

About the Author

admin

Administrator

Visit Website View All Posts