Львів, ранок 30 червня 1941 року. На балконі будинку «Просвіти» на площі Ринок, 10, у мікрофон лунають слова, від яких холоне кров і б’ється швидше: Українська Держава відновлена. За кілька годин у цьому ж місті народжується уряд — Українське Державне Правління, яке часто називають крайовим за фактичним обсягом повноважень у Галичині. Очолив його тридцятирічний ідеолог ОУН Ярослав Стецько.
Постать першого керівника цього уряду оточена і пошаною, і гарячими дискусіями. Один із найближчих сподвижників Степана Бандери, в’язень польських тюрем, автор десятків ідеологічних праць — він став символом спроби збудувати державу в найгірший момент історії: між двома тоталітарними молохами. Розберемо детально, ким був голова українського крайового правління, який уряд він сформував і чому Берлін кинув його за ґрати вже через дванадцять днів після призначення.
У статті проаналізуємо біографію Ярослава Стецька, склад Українського Державного Правління, паралельні структури — Українську Національну Раду у Львові та Український Крайовий Комітет, а також підіб’ємо підсумки: яку спадщину залишив акт 30 червня і його уряд для сучасної української державності.
Хто такий Ярослав Стецько — голова українського крайового уряду
Ярослав Семенович Стецько народився 19 січня 1912 року в Тернополі, у родині греко-католицького священика. З гімназійних літ — у вирі підпільного націоналістичного руху: спочатку Українська військова організація, згодом Організація українських націоналістів. Право і філософію він студіював у Краківському та Львівському університетах протягом 1929–1934 років, поєднуючи академічну роботу з ідеологічною референтурою ОУН.
У 1934 році його заарештували разом зі Степаном Бандерою, Романом Шухевичем, Миколою Лебедем — після гучного вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького. Присуд — п’ять років ув’язнення. Тюремна тиша лише загартувала молодого ідеолога: саме там він остаточно сформувався як політичний мислитель. Після розколу ОУН на мельниківців і бандерівців у 1940 році Стецько став першим заступником Степана Бандери, увійшов до Центрального Проводу й очолив політичну референтуру революційного крила.
Весна 1941-го застала його за гарячковою роботою: ОУН(б) готує так звані Похідні групи — невеликі загони, які мали увійти в Україну за наступом вермахту й одразу перебрати владу на місцях. Стецько очолив головну групу, призначену для Львова, у складі близько ста фахівців з адміністрації та права. Серед них були Ярослав Старух, Лев Ребет, Дмитро Яців, Іван Равлик, Василь Кук, Василь Охримович — кістяк майбутнього уряду.
Акт 30 червня 1941 року і народження українського державного правління
Вранці 30 червня до Львова увійшов перший відділ Дружин Українських Націоналістів під командуванням сотника Романа Шухевича — батальйон «Нахтігаль». Одночасно з Кракова прибула похідна група Стецька. Того ж вечора у залі товариства «Просвіта» зібралися Національні Збори — близько ста делегатів представників політичних, громадських і церковних кіл Західної України. На цих зборах було проголошено Акт відновлення Української Держави та сформовано уряд — Українське Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком.
Акт 30 червня 1941 року — це перший в історії XX століття документ, який після поразки УНР і ЗУНР відкрито проголосив відновлення незалежної української держави на її етнічних землях. Він був ухвалений всупереч планам нацистського керівництва і коштував його авторам років концтаборів.
5 липня Стецько оголосив персональний склад уряду. Це був не імпровізований клуб ентузіастів, а ретельно підібраний кабінет, у якому поєдналися люди старого галицького політичного істеблішменту, науковці зі Львова та молоді кадри ОУН. Поруч з урядом діяв верховний орган — Українська Національна Рада у Львові на чолі з колишнім головою уряду Західно-Української Народної Республіки Костем Левицьким. Така архітектура мала легітимізувати нову владу як спадкоємицю ЗУНР і УНР водночас.
Склад Українського Державного Правління
Кабінет, оголошений 5 липня 1941 року, охоплював усі ключові сфери — від оборони до здоров’я. Це була спроба за кілька днів зібрати функціональний уряд із людей, які реально мали авторитет у регіоні. Нижче — основні постаті, які увійшли до складу правління.
| Посада | Прізвище та ім’я | Походження та фах |
|---|---|---|
| Голова правління, ресорт соціальних реформ | Ярослав Стецько | Ідеолог ОУН(б), правник, перший заступник Бандери |
| Перший заступник, міністр здоров’я | Мар’ян Панчишин | Лікар, ректор Українського таємного університету у Львові |
| Військові справи | Всеволод Петрів | Генерал-хорунжий армії УНР, військовий теоретик |
| Внутрішні справи | Володимир Лисий | Адвокат, громадський діяч Галичини |
| Закордонні справи | Володимир Стахів | Дипломат ОУН, представник у Берліні |
| Юстиція | Микола Лебедь (опосередковано через службу безпеки) | Діяч ОУН(б), згодом керівник СБ |
| Народна освіта | Володимир Радзикевич | Літературознавець, педагог |
Джерела складу уряду: Енциклопедія історії України, Вікіпедія (стаття «Українське державне правління»).
Як видно з таблиці, Стецько свідомо інтегрував у кабінет старші покоління українських політиків. Це підкреслювало тяглість — від ЗУНР через міжвоєнні організації до акту 1941 року. Уряд намагався розіслати дипломатичні листи до Італії, Іспанії, Угорщини, Хорватії, шукаючи визнання. Стецько 3 липня 1941-го особисто підписав звернення до Беніто Муссоліні та генералісимуса Франсіско Франко з повідомленням про відновлення Української Держави.
Реакція Берліна і ліквідація уряду
Реакція нацистської верхівки була миттєвою і безкомпромісною. Імперський план «Ост» не передбачав жодної української державності — лише колонізацію. Уже 1–2 липня гестапо викликало Стецька до Кракова. Він відмовився відкликати Акт. 11–12 липня 1941 року айнзацгрупа СС під керівництвом професора Баєра з головного штабу Гімлера та А. Кольфа заарештувала ключових міністрів: Ярослава Стецька, Володимира Стахіва, Дмитра Яціва, Лева Ребета, Степана Ленкавського, Івана Габрусевича.
11 серпня Бандеру, Стецька, Ярого та Стахіва представники рейхсміністерства у справах східних територій викликали на ультимативну розмову: негайно відкликати Акт. Обидва лідери відмовилися. 14 серпня їх знову заарештували — цього разу надовго. Стецько провів у нацистських в’язницях і в концтаборі Заксенгаузен три з половиною роки, у спеціальному блоці для політв’язнів-вождів — поруч з Бандерою, Мельником, лідерами польського підпілля.
Українська Держава 1941 року формально проіснувала трохи більше двох місяців. Однак для української історичної свідомості акт 30 червня лишився поворотним маркером: уперше за десятиліття колонізації українці голосно сказали «ми відновлюємо державу» — і заплатили за це найвищу ціну.
Український Крайовий Комітет і інші паралельні структури
Коли уряд Стецька було розгромлено, його функції на громадському рівні перебрали інші структури. У вересні 1941 року німецька влада дозволила створення Українського Крайового Комітету (УКК) у Львові — єдиної легальної суспільно-громадської установи в Галичині. Її очолив Кость Паньківський — львівський адвокат, син відомого видавця і кооператора, людина старшого, поміркованого крила галицького політикуму.
УКК діяв за статутом, аналогічним до Українського Центрального Комітету в Кракові, який очолював географ і політик Володимир Кубійович. У березні 1942 року функції УКК остаточно перебрав УЦК, а голова крайового комітету Паньківський став заступником Кубійовича. Розплутаймо цю термінологічну мережу:
| Структура | Очільник | Період і характер діяльності |
|---|---|---|
| Українське Державне Правління | Ярослав Стецько | 30 червня — середина липня 1941, уряд відновленої держави |
| Українська Національна Рада у Львові | Кость Левицький, згодом митрополит Андрей Шептицький | 1941–1942, представницький орган |
| Український Крайовий Комітет | Кость Паньківський | вересень 1941 — березень 1942, легальна громадська структура |
| Український Центральний Комітет | Володимир Кубійович | 1940–1945, центральна громадсько-опікунська установа |
Ці структури часто плутають у популярній літературі. Принципова відмінність — у легітимності та задумі: Українське Державне Правління Стецька задумувалося як уряд незалежної держави і було розгромлене нацистами; УКК і УЦК діяли в межах німецької окупаційної адміністрації, рятуючи людей, опікуючись освітою, медициною, біженцями.
Життя після в’язниці: Стецько на чолі АБН і Конгресу українських націоналістів
У вересні 1944 року нацисти, які зазнавали поразки на сході, випустили Стецька з Заксенгаузена — в наївній надії, що ОУН підніме антирадянське повстання. Стецько швидко зорієнтувався в нових реаліях. Він не повернувся в Україну, де НКВС вже мав на нього окрему оперативну справу, а перебрався до Західної Європи.
З 1946 року Стецько очолив Антибільшовицький блок народів (АБН) — міжнародну організацію, яка об’єднала еміграційні представництва української, грузинської, литовської, естонської, словацької та інших політичних еміграцій проти радянського тоталітаризму. Він видавав журнали, виступав у Конгресі США, зустрічався з лідерами Чан Кайші, Сінгмана Рі, Маргарет Тетчер. Його дружина — Ярослава Стецько (Анна Мулик) — після 1991 року стане першою жінкою-головою КУН і депутаткою Верховної Ради України.
Ярослав Стецько помер 5 липня 1986 року в Мюнхені — за п’ять років до того, як здобув незалежність український народ, заради якого він прожив усе своє життя. Похований у Мюнхені на цвинтарі Вальдфрідгоф.
Спадщина голови українського крайового правління
Постать Стецька в незалежній Україні визнавалася офіційно поступово. У 2007 році Президент Віктор Ющенко присвоїв йому звання Героя України посмертно — пізніше це звання було оскаржене в судах, як і у випадку Бандери і Шухевича. Однак сам Акт 30 червня 1941 року в офіційній історичній пам’яті незалежної держави посідає особливе місце як свідчення тяглості української державницької ідеї.
Чим важливе призначення Стецька головою українського крайового правління для сучасності? Кілька ключових тез:
- Акт 1941 року продемонстрував, що навіть під двома окупаціями українці зберегли політичну суб’єктність і організаційну здатність до миттєвого державотворення.
- Українське Державне Правління стало прецедентом сучасної кабінетної моделі: міністерства за галузями, відповідальність перед представницьким органом (УНРада).
- Стецько уособив тип політика-ідеолога, який не торгує суверенітетом за обіцянки могутнього союзника — він відмовив навіть Берліну в момент, коли від цього залежали його життя і свобода.
- Міжнародна антитоталітарна мережа АБН під його керівництвом стала прообразом теперішніх коаліцій вільних народів проти імперської агресії.
Ці чотири пункти і досі цитуються в академічних дослідженнях ОУН, у науковому виданні «Український визвольний рух» та у працях Українського інституту національної пам’яті. Україна 2026 року, що четвертий рік відбиває велику російську агресію, читає тексти Стецька із зовсім новою інтонацією — як настанови політика, який знав ціну компромісам із тоталітарною державою.
Львівська «Просвіта», балкон на Ринку, 10, голос диктора радіо — це не музейна сцена. Це генетичний код української політичної традиції, де голова крайового правління тридцятого червня 1941-го сказав «так» державі, у яку тоді не вірив навіть найзавзятіший оптиміст. А вона все одно відбулася — спочатку у свідомості, потім у законах, потім на карті світу. І саме тому ім’я Ярослава Стецька досі лунає на меморіальних дошках у Тернополі, Львові й Мюнхені — не як зразок для копіювання, а як нагадування: суверенітет купується чесністю перед собою.
About the Author
